За три
місяці битви за Дніпро і за Київ Червона Армія втратила до півмільйона бійців.
Це найбільші втрати за усі битви Другої світової
Дві
цитати: «Стояли гуртиком діти притомлені, причаєні під шелюгами, сторопіло
дивились на той бік Дніпра, все не могли втямити: що то за цятки по зеленому?
Вирви, сліди мін, сліди вибухів снарядних чи... І враз аж змоторошніли від
страшної догадки: та то ж вони! В піджаках! Батьки наші!!!» (Олесь Гончар,
«Собор»).
Цятки
по зеленому – чорносвитники – селяни, котрих армія радянських визволителів,
примусово, ненавчених і неозброєних, кидала йти поперед військами. Гарматне
м’ясо... Кожен, хто вижив під час німецької окупації, мав спокутувати свою
провину перед країною Рад.
Російський
письменник Віктор Астафьєв – фронтовик, учасник подій: «Двадцять п’ять тисяч
входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум – п’ять. Через
п’ять-шість днів усе це спливає, уявляєте...»
За
однією з версій, Сталіну був потрібен парад до річниці революції. Із втратами
ніхто не рахувався. За три місяці битви за Дніпро і за Київ Червона Армія
втратила до півмільйона бійців. Це найбільші втрати за усі битви Другої
світової. Втрати цивільного українського населення підрахувати неможливо.
Трагедію,
зміну одного тирана на іншого, сьогодні в Києві одні назвали святом і
влаштували парад... Інші влаштували панахиду за загиблими.
Президент
– із самого ранку вже біля Вічного вогню, покладає квіти. Слідом за ним –
попередники. Так відзначають 70-ту річницю вигнання військ Вермахту з Києва.
Далі – урочисті збори в палаці «Україна».
Віктор Янукович, Президент України: «Героїчний подвиг
визволителів Києва назавжди залишиться в історії не тільки, як видатна воєнна
перемога, але й як приклад духовної незламності народу, його патріотизму,
прагнення до свободи і незалежності від чужоземних загарбників».
А на
Майдані вже розпочинається урочистий парад. Під залпи салюту і гімн підіймають
державний стяг. Хрещатиком іде військова техніка часів Другої світової. На чолі
колони – легендарна «тридцятьчетвірка». Саме такий радянськй танк першим
увійшов до Києва 6 листопада 70 років тому. Слідом за ним – американські
«Вілліси» та гармати. За технікою – в одностроях радянської армії карбують крок
майбутні українські військові та міліціонери.
Учасник
параду: «Холодно не було – ми розігрілися, пройшли велику дистанцію. Глядачі
зустрічали нас оплесками і оваціями».
Валентина,
глядач: «Я пишаюся цими молодими людьми, которі продовжують традицію
батьків-дідів».
Глядачі:
«Ностальгію визиває!»
Глядачі:
«Понравилось очень. Хорошо кричали, хорошо стреляли».
Поруч
із дорослими – і школярі. Їх організовано привели із сусідніх шкіл. Учителі
кажуть – на прохання міської влади.
Вчителька:
«Ми сюди сьогодні прийшли усім класом!»
Журналіст:
«Так вихідний сьогодні ж?»
Вчителька:
«Наша школа працює! Але ми прийшли сюди привітати ветеранів».
Журналіст:
«Так це замість уроків?»
Вчителька:
«Так, замість уроків!»
Журналіст:
«А чому вирішили прийти на парад?»
Чоловік:
«Не надо меня ничего спрашивать!»
Журналіст:
«А де ви працюєте?»
Чоловік: «В Київській міській державній адміністрації».
Анатолій
Голубченко, заступник голови КМДА: «Ну от я впевнений, що сьогодні на Майдан
люди прийшли за покликом серця».
У цей
час не на парад, а до молитви прийшли свободівці зі священиками. У пам'ять
українців, загиблих у 43-му під час форсування Дніпра, опускають у річку
скорботний вінок. Переконані, сьогодні – не свято, а день жалоби.
Юрій Ноєвий, голова Київської міської організаці ВО
"Свобода": «День скорботи і пам’яті про тих українців, які воювали в
окупаційній армії і, нажаль, звільняли Київ для українців, не для незалежності,
а звільняли їх для інших окупантів».
Іван
Патриляк, історик: «Бачите, слово «звільнення» вже передбачає саме собою
поняття волі. Давайте задамо собі чесно запитання, чи український народ
внаслідок звільнення від нацистів отримав волю, чи не отримав? Одразу після
війни ми отримали новий голод, масові репресії».
Дослідник
Другої Світової Іван Патриляк переконаний – нинішній день не варто називати
«річницею звільнення», адже Україна не стала тоді незалежною. Пропонує шосте
листопада вважати радше днем скорботи, бо у боях за столицю загинуло до
півмільйона радянських солдатів.
Іван Патриляк, історик: «Це має бути день спогадів, день
скорботи, день пам'яті про полеглих і, відповідно, день, який сучасне
українське суспільство би мобілізував, що свою державу, як цінність, треба
берегти».
Немає коментарів:
Дописати коментар