Соціал-Націоналізм є
новітньою ідеологією. Ідеологією XXI століття і разом із тим
він має цілком визначену історичну тяглість до ідеологій минулого, що творили
першу хвилю консервативних революцій.
Багато в чому
соціал-націоналізм опирається на ідеологічні здобутки чинного/організованого
націоналізму Донцова та ОУН, котрі є частинами щонайменше всеєвропейського
феномену інтегрального націоналізму.
Інтегральний
націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 – початку 20 ст. і відповідно до
викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний.
Для ідеологів інтегрального націоналізму цей термін теж став не випадковим. З
одного боку в широкому розумінні “інтегралізм” вказував на всеохоплення
націоналізму, а з іншого (у більш вузькому значенні) – на той соціальний
устрій, до встановлення якого прагнули інтегральні націоналісти.
Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та
ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та
співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства,
національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій
(тобто профсоюзів/синдикатів) та повне заперечення процедури голосування за
ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної
ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіїв. Це далеко не
повний перелік ідей, але вже зараз неозброєним оком можна побачити вражаючу
подібність до визначення націократії за Сціборським та у відповідності до
програми “СНА-ПУ”:
“Націократія – це влада Нації у власній Державі, яка
спирається на організованій і солідарній співпраці всіх соціально-корисних
верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільних і професійно-виробничих
функцій – в представницьких органах державного управління.
Основні засади Націократії – Національна солідарність
(надкласовість і антипартійність), авторитаризм (особиста відповідальність
керівників всіх рівнів за свої дії), якісна суспільна ієрархія і дисципліна,
суспільний контроль, самоорганізація та самоврядність.”
Безумовно ОУН мала на меті розбудувати
націократичну/інтегралістську Українську Державу.
Хоча варто зазначити, що прив’язки терміну “інтегральний
націоналізм” ідеологи українського націоналізму 20-40-их до себе робили вкрай
рідко, або ж не робили взагалі. Цей термін став родовим визначенням набагато
пізніше, коли звільнився від суто французьких ідей, які були властиві
французькому націоналізму тих років. Зокрема це стосується монархізму. Перші
інтегральні націоналісти у Франції були монархістами, але це ні в якому разі не
означає, що й інші інтегральні націоналісти в інших часових проміжках теж були
монархістами. Наші предки, наприклад, не могли уявити себе без Князя, але це ні
в якому разі не означає, що ми – нащадки маємо повернути монархію або
відмовитися від слави предків. Схожа ситуація і з інтегралізмом. Він не
обов’язково є монархічним, але завжди авторитарним.
Основою інтегрального націоналізму також стали ідеї
соціального елітаризму, расовості, антикапіталізму, антикомунізму, культу боротьби
та інші.
Український націоналізм як одна з невід’ємних
ідеологічно-практичних складових першої хвилі Європейської Консервативної
Революції мав багато спільного із первинним інтегральним націоналізмом і в той
же час заперечував деякі його суто просторово-часові ознаки, та одночасно
підпадав під родове поняття інтегрального націоналізму, що є повністю
антидогматичним.
Інтегральним націоналістам не судилося отримати владу у
Франції, але їм вдалося провести ряд успішних консервативних революцій в інших
країнах. Прикладів багато: Італія, Німеччина, Іспанія та інші. Не можна
сказати, що всі ці рухи запозичували ідеї у французьких націоналістів, але
можна з впевненістю погодитись зі словами Ярослава Оршана, що це “різні
національні вияви того ж духа”. І ці слова стають ще сильнішими, якщо до
більшості ідей місцеві націоналістичні рухи прийшли самотужки.
Соціал-Націоналізм безперечно має ідеологічну тяглість до
чинного та організованого націоналізму як українського інтегрального
націоналізму і в той же час було би хибно ставити знак рівності між цими
ідеологіями виходячи із елементарних часових умов. Між інтегральним
націоналізмом та соціал-націоналізмом можна було б навіть поставити знак
рівності, але різниця полягає у тому, що інтегральний націоналізм є націоналізмом
XX-ого, а соціал-націоналізм – XXI-ого століття. Не буду тут розглядати
детальну різницю між цими періодами націоналізмів і тим більше не буду
розглядати такий ідеологічний феномен як “ретронаціоналізм”. Найкраще це зробив
у статтях “Кінець ретронаціоналізму” та “Націоналізм XXI ст” Андрій Іллєнко.
Такими ж різними, і в той же час однаковими в основі, були націоналізми
Братства Тарасівців і УВО.
Інтегральний націоналізм виніс у назву не всі свої ідеї, але
наголосив на певних. Соціал-Націоналізм (соціальний націоналізм) виносить у
назву теж далеко не всі вірую “соціальність, расовість, великодержавність”, але
концентрує увагу на основних і не даремно. У свій час інтегральний, чинний та
інші націоналізми часто просто називали “націоналізмами” і це не вважалося
помилкою. Так і зараз соціал-націоналісти безумовно є націоналістами, хоч і не
кожен націоналіст є соціал-націоналістом. Можна було б звичайно назвати расовий
соціальний великодержавний націоналізм, але ідеологічна термінологія
складається лаконічно, а пояснення до неї більш розлого. Інтегральний
націоналізм називався саме інтегральним націоналізмом, а не
антикапіталістичним, синдикалістським, антипартійним ітд націоналізмом, хоча
всі ці ідеї він ніс у собі. Соціал-націоналізм окрім соціальності несе в собі
ідеї етнічності та імперіалізму, але виносить перш за все ознаку
“соціальність”. “…соціяльність українського націоналізму є одною з найсильніших
його нот…” (Я. Оршан “Доба Націоналізму”) – так було у минулому і так є зараз.
Соціал-націоналістична революція та кінцева побудова Націократії як національно
та соціально справедливого українського державного ладу можливе виключно у
монорасовому суспільстві. Хоча варто згадати, що термін “расовий
соціал-націоналізм” теж інколи використовується. Будь-який імперіалізм та
прагнення розбудувати Велику Україну неможливе без внутрішньої концентрації.
Назовні Україна буде Великою у повній мірі лише тоді, коли стане Великою
зсередини шляхом розбудови монорасового мононаціонального націократичного
(соціал-націоналістичного) суспільства. Саме тому ідеї поєднання соціальної та
національної революцій (за Ярославом Стецьком) головним чином виливаються у
теперішньому періоді розвитку націоналізму саме як соціал-націоналізму і
охоплює собою весь спектр життя Нації. Іншими словами соціальний націоналізм є
всеохоплюючим як і його предтеча націоналізм інтегральний.
Як свого часу поширився інтегральний націоналізм, так зараз
має поширитись соціал-націоналізм, пристосовуючись до традицій та особливостей
інших, в першу чергу корінних європейських народів, зберігаючи при цьому базові
цінності та ознаки.
Соціал-націоналістична революція – майбутнє України та
світу!
Сергій Лис
Немає коментарів:
Дописати коментар