Сміливість - супутниця обізнаності та
фаховості. Хто
знає свою справу, той спокійно її робитиме навіть на межі арешту чи фізичного
знищення, сприймаючи це як нормальні умови праці.
Я раніше говорив - загроза національної катастрофи криється
не у ""Третій революції", а у недолугій системі державного
управління.
Зараз я кажу - сам суспільний устрій України не витримує
жодної критики й це він породжує недолуге управління державою.
Маючи досвід Майдану, слухняно йти за нездарами, яких нічому
не вчить ані історія, ані очевидна реальність - означає бути ще гіршими за них.
Коли найкращі гинуть на війні - ганьба кожному, хто в тилу
навіть не намагається очистити державу від тих, хто їй шкодить більше за ворога
зовнішнього.
Чого боятись? Арешту? Фізичного знищення?
Не смішіть мене... вони навіть сепаратистам не мають що
пред"явити - й відпускають.
Чи може вони з ними заодно? Тоді - тим більше. Хто не на
фронті зовнішньому - творіть фронт внутрішній. Він стане вирішальним.
Дуже скоро.
Де ж той критерій, за яким визначати - хто ж ворог? Адже багато критиків ховаються за патріотичними гаслами. Є багато справжніх патріотів, які з причини, наприклад, непоінформованості, виступають з пропозиціями, які шкодять державі і невільно підігрують ворожим силам. В цій ситуації, як на мою думку, патріотам не потрібно ображатися на всіх підряд, а шукати порозуміння, відкинувши власні амбіції заради спільної справи. Історично - українська справа якраз терпіла поразки із-за " трьох гетьманів" і т.п. ( згадаймо Хмельниччину, часи Мазепи, часи Грушевського, Петлюри, Махна, чи розбрат бандерівців-мельниківців - наводити продовження?)
ВідповістиВидалитиТільки справи. По ділах наших... Так, відчувається подвоєння, потроєння сприйняття. Реальність героїзму помішується з абсурдом системи. Брехня і звичайна користолюбість породжують зневіру. Зневіра породжує розпач. Розпач породжує несприйняття - сліпоту і глухоту... Тому тільки справи - розумні, доцільні, справедливі. А відтак - виходить майже утопія. Бо ніде не поділася заздрість і підступність. А хто сказав, що жити легко? Тому все ж таки справи. Де? Система рулює. Люди нової формації, насправді ж - просто небайдужі - десь скраєчку. На свій острах і ризик. З чимось борються. Волонтерствують. Віддають останнє і себе. Намагаються стати проти системи. А та, навіть, не змінює звичок і не приховує зверхньості над людиною, над громадою. А ні війна, а ні людські страждання її майже не торкнулися. Тат, - щось, десь... Тому і байдужість на вулицях, у маршрутках, під"їздах, серцях. А над усім цим нові претенденти, або старі-нові. Чекають. Грають. Це, пане Сергію, до нашої розмови також (там, на сходах біля суду).
ВідповістиВидалити