КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НАКЛЕП: ДОСВІД ПОЛЬЩІ

Місцева польська газета «Кур’єр Слупецький» наприкінці літа 2012 року опублікувала текст про те, як у розпал парламентських виборів 2011 року тодішній керівник виборчого штабу партії PSL, а тепер віце-спікер польського Сейму Евґеніуш Ґжещак перерахував 120 тисяч злотих на рахунок видавництва, акціонером якого є його син.

 Журналісти в офіційних джерелах знайшли інформацію, що гроші походили з виборчого фонду партії. Оскільки у Польщі політичні сили, які перемагають на виборах, отримують компенсації з державного бюджету, журналісти назвали ці дії привласненням публічних коштів. У відповідь віце-спікер Ґжещак заявив, що перерахував фірмі свого сина особисті гроші, та подав на газету до суду.

Польське законодавство дозволяє відстоювати свою гідність та немайнові права у двох судах – цивільному та кримінальному. Заступник голови парламенту обрав другий варіант і подав позов за статтею 212 Кримінального кодексу, яка передбачає штраф або обмеження волі за наклеп. Якщо особу дискредитували за допомогою ЗМІ, то закон передбачає ще й ув’язнення терміном до 1 року. На стільки ж до в’язниці в Польщі можуть посадити за побиття, дрібні крадіжки чи вторгнення у приватну власність.

Ще за два місяці до позову партія віце-спікера Ґжещака публічно заявила про наміри усунути цю статтю з Кримінального кодексу як таку, що шкодить свободі слова та думки.

Всі проти, всім вигідно

За даними польського міністерства юстиції, кількість вироків за статтею 212 КК зросла із 42 у 2000 році до 164 у 2010-му. Попри таку «популярність» статті, знайти її прихильників доволі важко. Здавалося б, проти кримінальної відповідальності за наклеп виступає все польське суспільство. За даними Товариства місцевих газет, 144 кандидати в посли до Сейму виступали за скасування кримінальної відповідальності за наклеп. У 2007 році дві найбільші партії висловили протест проти статті 212 та заявили про готовність викреслити цю статтю з Кримінального кодексу.

У 2011 році Гельсінська фундація прав людини спільно з Палатою видавців преси й Товариством локальних газет організували суспільну кампанію «Викресли 212», у якій узяли участь журналісти, громадянські та політичні активісти, які виступають за виключення статті про «наклеп» із Кримінального кодексу.

 

«Ми запустили кампанію “Викресли 212”, бо зауважили збільшення кількості позовів за цією статтею. До того ж Європейський суд із прав людини почав регулярно критикувати Польщу за вироки за цією статтею. Багаторазові розмови з міністром юстиції та політиками щодо потреби зміни закону не принесли результату. У зв’язку з цим ми вирішили спілкуватися з політиками щодо цієї проблеми та намагалися отримати від них декларації про підтримку в скасуванні статті», – розповідає Домініка Бихавська з Гельсінського фонду прав людини. Однак, за її словами, готовності видалити цю статтю серед депутатів немає. Багато хто з них декларував такі наміри перед виборами 2010 року, однак не зробив нічого в цій справі.

Наприклад, Януш Палікот, лідер однієї з парламентських фракцій, який був серед критиків статті 212, вирішив нею скористатися, коли газета Dziennik написала серію статей про фінансування його виборчої кампанії. У червні 2009 року політик подав до суду на трьох журналістів із вимогою компенсації в 10 млн злотих на користь хоспісу в Любліні. Від позову його відрадив Гельсінський фонд.

Журналіст журналісту – вовк

Не помітно й консолідованого спротиву щодо статті про наклеп серед журналістів, як це було в Україні. Нерідко вони користуються нею самі. Влітку цього року головний редактор щоденної газети Gazeta Polska Томаш Сакевіч публічно пригрозив позовом за наклеп депутатові Сейму Стефану Нєсоловському. За рік до цього, коли журналіста самого звинуватили в наклепі, він називав статтю 212 КК «кляпом» для ЗМІ.

Зрештою, Gazeta Polska добре знайома з цією статтею. У 2007 році один із найбільших польських телеканалів TVN подав до суду на редактора Томаша Сакевіча та кількох журналістів за те, що вони опублікували інформацію про ймовірну співпрацю Мілана Суботіча, одного з директорів телеканалу, із військовою розвідкою. Справу проти журналістів газети призупинили, однак в іншому позові Суботічу вдалося частково довести неправдивість рапорту міністерства оборони, який використала при публікації Gazeta Polska.

«Якщо журналіст подає в суд на іншого журналіста, це свідчить про його слабкість. Бо для того він і має ЗМІ, щоб захищатися. Журналіст не є особою цілком беззахисною, він має інструменти для полеміки. Навіть якщо головний редактор його не підтримує, він може захищатися в інтернеті – за допомогою блогів чи на власних сервісах. А тому біганину до суду зі скаргою я вважаю слабкістю самого журналіста. Якщо би йшлося про порушення економічного законодавства, крадіжку матеріалу, порушення авторських прав – тоді це є зрозумілим. Але ми не повинні в суді вирішувати конфлікти щодо наклепу», – зазначລжеґож Копач із місячника Press.

Одним із небагатьох журналістів, яким довелося посидіти в ув’язненні через статтю 212 КК, був Роберт Ревінський, тоді журналіст Gazety Wyborczej. У 2008 році його заарештували у Варшаві біля власного будинку напередодні Великодня через те, що він змінив місце проживання в той час, коли йшов процес за статтею про наклеп. Суддя потрактувала переїзд як спробу переховування. І хоч рішення про його звільнення видали наступного ж дня, процедура затягнулася через святкові дні. Журналіст просидів в ув’язненні тиждень без юридичних на те підстав.

Згодом суд визнав Ревінського винним за статтею 212 КК та призначив штраф навіть у кілька разів більший, ніж цього вимагав позивач. Та не лише штраф ускладнив життя журналістові. «У Польщі такий, як я – заарештований та засуджений за статтею 212 Кримінального кодексу – має величезні проблеми з пошуком праці в хорошій редакції на хорошій посаді», – розповів Ревінський в інтерв’ю для Товариства польських журналістів. У 2011 році він емігрував до Великобританії, де редагував інтернет-видання польських емігрантів. Тепер редагує видання Patriot24.net.

Ревінського засудили за текст про те, як депутат місцевої ради отримував державне фінансування для власної фірми. Навіть після вироку не на свою користь журналіст залишився переконаним у правдивості публікації, а компанія депутата позбулася описаного в розслідуванні фінансування.

Побічні наслідки кримінальної відповідальності

Зазвичай суд карає штрафом або позбавленням волі умовно. Та навіть такі вироки наганяють на журналістів страх, оскільки черговий позов за дифамацію автоматично означатиме для них ув’язнення. Це підштовхує засудженого журналіста до самоцензури та уникання тем, які можуть спричинити черговий позов, хоч і можуть бути вагомими для суспільства.

Часто не так вирок шкодить журналістам, як т. зв. побічні наслідки, зазначають учасники ініціативи «Викресли 212». Навіть якщо мірою покарання є невеликий штраф, його ускладнює внесення вироку до Кримінального реєстру, що унеможливлює отримання кредиту в банку чи дотацій. Також журналісту з судимістю відмовляють у акредитації на події за участі перших осіб держави. Окрім цього під час судового процесу його можуть направити на психіатричну експертизу, що трапляється доволі часто. Скасування судимості настає через 3–10 років після вироку залежно від покарання.

Стаття 212 КК є загрозою не лише для журналістів, а й для звичайних громадян. Будь-які висловлювання в інтернеті суд трактує на рівні з публічними заявами в мас-медіа, а отже за цим іде й суворіше покарання. До того ж позов може бути не лише проти журналіста, а й проти кожного інтернет-користувача.

У цьому переконався блогер Лукаш Каспровіч, який протягом тривалого часу гостро критикував діяльність бургомістра містечка Мосіна Софії Спрінґер. Та почулася ображеною і подала на блогера позов за вислови у 15 публікаціях на його блозі, зокрема, такі як «брехунка» та «брехлива бестія». Суд першої інстанції засудив Каспровіча до 10 місяців обмеження волі, 30 годин громадських робіт щомісяця та виплати 500 злотих штрафу. Окрім того, йому на рік заборонили займатися журналістикою (він теж працював у місцевій газеті) та зобов’язали опублікувати вибачення. У січні 2013 року, після трьох років судової тяганини, суд вищої інстанції скасував попереднє рішення та визнав блогера невинним.

Хочеш бути журналістом – готуйся бути юристом

Журналістів «Кур’єра Слупецького» суд визнав винними в наклепі на віце-спікера Евґеніуша Ґжещака та зобов’язав їх опублікувати спростування на сторінках своєї газети, заплатити штраф по 2 тисячі злотих із відтермінуванням на рік, а також внести на рахунок організації Caritas по 1 тисячі злотих.

Таке рішення Евґеніуша Ґжещака не задовольнило. Він подав апеляцію з вимогою забезпечити спростування у загальнопольській пресі.

Журналісти «Кур’єра Слупецького» публічно розірвали вирок, який визнав їх винними, та намагаються довести свою правоту в суді вищої інстанції.

Ініціативу усунення статті з Кримінального кодексу, яку пропонувала партія PSL і яку підтримували інші парламентські сили, так і не було зареєстровано в польському Сеймі. Натомість депутати завбачливо ухвалили норму, яка дозволяє засудженим за статтею 212 КК балотуватися до парламенту.

 

http://osvita.mediasapiens.ua/material/24548