Прикро, однак переважна більшість українців переконалась,
що, незважаючи на великі сподівання, їх життя не тільки не покращало, а суттєво
погіршало. Саме цього домагалась влада
«братньої» держави-сусіда. До традиційної для неї економної та інформаційної
війни вона додала військову агресію. Спочатку, в березні 2014 р. вона без
будь-якого спротиву української влади та з мовчазної згоди світової спільноти
захопила і анексувала Крим, а потім захопила і утримує донині частину Донбасу.
Вочевидь, що жодна з
країн, які за Будапештським меморандумом є гарантами суверенітету та
територіальної цілісності, за два роки
своїх зобов’язань перед
Україною не тільки не виконали але й не збираються їх виконувати. Сталось так,
що одна з них, «братня» Росія, всупереч Будапештському меморандуму замість
захисту суверенітету та територіальної цілісності вдалася не тільки до економічної та інформаційної але й до військової агресії. Дві інших, США і Великобританія, застосували
проти Росії тільки економічні санкції, які відгукнулись не тільки на її
економіці, але й нанесли значну шкоду економіці України. Доказом останньому те,
що введені ЄС та США економічні санкції обвалили не тільки курс російського рубля
по відношенню до своїх валют, але й курс гривні по відношенню до
російського рубля. Нема сумніву, що
санкції нанесли суттєву шкоду економіці Росії, але незрозуміло, чому наша влада
називає партнерами тих, хто своїми діями
наніс шкоду економіці України.
Остання,
в свою чергу, всупереч здоровому глузду, захищає тільки власними коштами та
людськими жертвами не тільки свої але й
суверенітет та територіальну цілісність країн ЄС. Тільки власними, бо Україні
країни ЄС ні зброї, ні військових контингентів не надають а фінансовою
допомогою вважають дрібні кредитні
вливання з часом неприйнятними для України політичними умовами.
Навіть
пересічним українцям неможливо зрозуміти, чому на останній зустрічі в Нормандському
форматі до вимоги очільника МЗС Росії
провести на окупованій терористами та
російськими найманцями частині Донбасу місцеві вибори, приєднались їх колеги з
Німеччини та Франції і, чому після цієї ганебної події українська влада вважає німецьку
і французьку сторони своїми, а не російськими партнерами.
Не менш дивними виглядають, і частково
вже виконані владою України, вимоги закордонних партнерів підвищити для
населення ціни на газ, електроенергію та комунальні послуги в країні, де за
офіційною статистикою ООН 80% населення знаходиться за межею бідності.
Виконання урядом цієї вимоги вже призвело до того, що житлові субсидії
отримують 5,4 млн. українських сімей і в Державному бюджеті на 2016 р. на них
передбачено 34 млрд. грн., що майже в 5 разів менше ніж на озброєння Збройних
сил.
Так само дивними виглядають, вже
виконані українською владою, вимоги партнерів зменшити податкове навантаження
на бізнес. Зменшивши з 1 січня 2016 р. розмір єдиного соціального внеску з 41%
до 22% уряд довів дотацію Пенсійного Фонду до 144 млрд. грн., що складає майже
60% його бюджету. При цьому більш як половина населення має пенсії
і зарплати менші, навіть від порахованого
урядом прожиткового мінімуму в 1611 грн.
, який інакше як геноцидом власного
народу назвати неможливо. На тлі
згаданих вище вимоги закордонних партнерів
про боротьбу з корупцією виглядають не інакше як блюзнірство. Саме так, бо закладені до Державного бюджету
суми на дотації Пенсійному фонду та на
житлові субсидії, на фоні зростання для населення вартості газу, електроенергії
та комунальних послуг в переважній
більшості випадків є діями очільників
влади на користь приватних власників. Сума цієї користі в Держбюджеті
України на 2016 р. складає:
144 млрд. грн. + 35 млрд.
грн. = 189. Млрд.. грн.. або майже його третину.
В цивілізованому світі, у т. ч. у США та ЄС,
застосовувати такі дії урядовцям і на п’яну голову не прийде, бо там це вважається корупцією. При
цьому вони та очільники МВФ вимагають від українських урядовців з однієї
сторони дій, які призводять до
широкомасштабної корупції, а з другої – до ефективної боротьби з нею. Вочевидь,
що одночасне виконання обох вимог є повним абсурдом.
Порівняння наведених вище дій влади
Росії та країн ЄС надихає на вельми сумний висновок про те, що попри всі заяви
очільників ЄС нині, як і в 17-му столітті, Україна має вести боротьбу з трьома
потужними викликами. Першим є
економічна, інформаційна та військова агресія «братньої» Росії, другим – економічним та психологічним тиском
країн ЄС, при повній відсутності реальної допомоги в захисті свого суверенітету
та територіальної цілісності, і третім – економічною війною олігархічної компрадорської буржуазії проти народу і країни. Вочевидь, що нині і ЄС,
і Росія, і українська компрадорська олігархічна буржуазія намагаються загнати
Україну в свій, практично неприйнятний для неї, фарватер руху. На відміну від
чинної влади переважній більшості українських громадян зрозуміло, що рух по
ньому може призвести не тільки до втрати суверенітету та територіальної цілісності
але й до перетворення України в гетто для українців.
13 березня 2016 р Інженер та винахідник Леонід Тартасюк
Матеріали по темі:
Немає коментарів:
Дописати коментар