ЄС конкурує з Росією за майбутнє
східного сусідства
Скромний будинок із жовтої цегли
на околиці Вільнюса не являє собою нічого особливого, але він є маяком
академічної свободи, що світить у сторону диктаторської Білорусі. Європейський
гуманітарний університет (ЄГУ) було засновано в Мінську після падіння
радянського комунізму для пропагування викладання філософії, історії та багато
іншого у західному стилі. Президент Олександр Лукашенко закрив його в 2004
році. Але, попри все, він відродився у вигнанні, неподалік кордону, в Литві.
Білоруська пропаганда називає ЄГУ
притулком для супротивників, чи навіть «терористів». Викладачі та студенти
періодично зазнають переслідувань з боку КДБ, особливо в період виборів. Але
так чи інакше ЄГУ, у якому навчається 1600 студентів, причому ця кількість
розділена порівну між Литвою та Білоруссю, виживає, в основному, завдяки
підтримці з боку європейських країн. Студентка ІІ курсу юридичного факультету
Марія Сляпцова хоче повернутися додому, щоби працювати адвокатом і захищати
права людини. Але у неї немає ілюзій, що Лукашенко може змінитися. У кращому
випадку ЄГУ може навчати тих, хто буде керувати країною після його відходу від
влади.
Вільнюс та Мінськ — майже
міста-побратими, за їхніми плечима багато спільної історії. Але одне з них
перебуває в ЄС, а інше нудиться під авторитаризмом радянського зразку. Багато
литовців дивляться на Білорусь, як на своє віддзеркалення в часи колишнього
Радянського Союзу. І в той час, як Литва цього тижня перебрала на себе
головування в Раді міністрів ЄС, її уряд нагадує ЄС, що завдання створити
«Єдину і вільну Європу» зовсім не завершено. Проблеми у південному сусідстві,
на Близькому Сході та Північній Африці, можуть потребувати більшості уваги, яка
приділяється зовнішній політиці. Але ЄС, імовірно, має більший вплив на свої
східні околиці.
Зараз справи Білорусі здаються
безнадійними, на неї не діють ані вмовляння ЄС, ані санкції. Однак, дехто
сподівається, що вона буде змушена запроваджувати зміни з розвитком події на
півдні, в Україні. Там Президент Віктор Янукович намагається зіграти на
протистоянні Сходу та Заходу. Якщо Україна стане ближчою до ЄС, то це буде
великий приз із населенням у 46 мільйонів, а також великими енергетичними та
сільськогосподарськими ресурсами. У Вільнюсі чиновники люблять цитувати
колишнього американського радника з національної безпеки Збігнєва Бжезинського,
який колись стверджував, що як довго Росія буде домінувати над Україною,
стільки ж вона залишатиметься імперією, і не може бути демократичною.
Східні європейці спостерігають за
титанічною боротьбою між Москвою і Брюсселем за Україну. Але самі брюссельці
майже не усвідомлюють цього. Вирішальний момент може наступити у Вільнюсі на
листопадовому саміті ЄС і шести членів «Східного партнерства»: трьох країни, що
межують із ЄС (Білорусь, Україна та Молдова) і трьох із Кавказу (Грузія,
Вірменія та Азербайджан). Україна завершила переговори з приводу «Угоди про
асоціацію» стосовно політичного співробітництва, включаючи дотримання демократичних
норм і верховенства права. Вона також досягла домовленості щодо «глибокої та
всеосяжної» угоду про вільну торгівлю, яка поширить велику частину
законодавства ЄС на схід. Молдова, Грузія та Вірменія дещо відстають у цьому
плані. Є сподівання, що на саміті Україна підпише цю угоду, а названі вище три
країни парафують подібні угоди.
ОБІЙМИ ВЕДМЕДЯ
Росія одного разу засудила
розширення НАТО, але стверджувала, що сприйме розширення ЄС на своє «близьке
зарубіжжя». Тепер президент Росії Володимир Путін, здається, розглядає ЄС як
ворога. Росія висуває конкуруючу пропозицію: «Євразійський союз», щоб
протистояти Європейському, започаткувавши Митний союз, у який уже входять
Росія, Білорусь і Казахстан. Така угода могла б принести дешевший газ і, за
інформацією одного з джерел, можливо, навіть великий кредит для України.
Один із чільних європейських
відвідувачів Києва сказав, що при всій бандитській політиці України та
корумпованій економіці, Янукович схиляється до Європи, хоча він, можливо, не
цілком розуміє, скільки це вимагає від нього змін. Німеччина, зокрема,
встановила тверду вимогу, щоб він випустив свого головного суперника і
колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, ув’язнену за звинуваченням у
зловживанні службовим становищем. Вона сказала, що виступає за підписання угоди
між Україною та ЄС. Деякі з її союзників вже були звільнені. Існує варіант, за
яким вона може поїхати до Німеччини на лікування.
За словами єврократа, український
президент повинен вибрати між багатим російським обідом із великою кількістю
горілки та з ризиком виявити, що його взяли в полон і його автомобіль вкрали;
чи нудним брюссельським сандвіч-ланчем, який надає респектабельності, та
серйозною роботою, але лише на довгострокову перспективу. Більше того, глибокі
реформи, яких вимагає ЄС, несуть ризик руйнування системи, що привела Януковича
до влади.
Литовці побоюються, що ЄС —
занадто жорсткий: життєво важливі європейські інтереси тепер стали заручником
Тимошенко. Що робити, якщо Янукович не виконає поставлені перед ним вимоги?
Можливо, європейці повинні так чи інакше підписати угоду, але затримати ратифікацію
в очікуванні реформ. Вони мають рацію, але є межа тому, наскільки ЄС може чи
повинен пом’якшити свої позиції.
Існує більш важливіше питання, яке
залишилося без відповіді: чи будь-хто з партнерів стануть членами ЄС? Литва
реформувала політичні та економічні структури радянської епохи в надії, що
врешті-решт її приймуть у європейську сім’ю. У 2003 році країнам Західних
Балкан дали однозначну «європейську перспективу». Десятиліттям потому Хорватія
щойно стала 28-м членом ЄС. Але лідери ЄС не зробили жодних чітких зобов’язань
щодо країн колишньої радянської імперії. Без цього інтеграція до ЄС може
виглядати наступним чином: занадто багато болю заради надто малої вигоди. Ніхто
з них не буде готовим до вступу в наступному десятилітті, а то й взагалі будь-коли.
Проте європейські лідери повинні дати ясно зрозуміти, що вони, як і раніше,
віддані принципам, визначеним у договорі ЄС, що будь-яка європейська країна,
яка відповідає відповідним демократичним стандартам, має право стати членом ЄС.
Якщо лідери дали зрозуміти, що кордон ЄС не обов’язково повинен бути жорстко
закріплений просто на схід від Вільнюса, то вони могли б зробити багато
хорошого, можливо, навіть у Білорусі.
The Economist, 6 липня 2013 року,
переклад Миколи СІРУКА, «День»
Немає коментарів:
Дописати коментар