"Проросійський"
і "прозахідний" більше не є значущими термінами в Україні
Невдале президентство Віктора Ющенка мало попередити
нас про небезпеку використання в українській політиці термінів «проросійський»
і «прозахідний». Президент Ющенко мав повну підтримку адміністрації Буша, аби
наблизити Україну до членства в НАТО, однак був переконаний, що боротьба зі
своїм запеклим ворогом Юлією Тимошенко є куди важливішим завданням.
Ми також маємо бути обережними з навішуванням ярликів
на Президента Віктора Януковича, який попри звинувачення з боку внутрішніх та
зовнішніх критиків у згортанні демократії в Україні не горить бажанням
приєднуватися до Митного союзу на чолі з Росією. Крім того, Янукович перший
почав серйозно шукати способи отримання енергетичної незалежності від Росії, в
яким енергетичним компаніям США відведено стратегічну роль.
Сланцевий газ відіграє важливу роль у стратегії
України зі здобуття енергетичної незалежності від Росії. Водночас той факт, що
проросійська та провладна Комуністична партія України (КПУ) і дві з трьох
опозиційних партій («Свобода» та «Батьківщина») негативно ставляться до
видобутку сланцевого газу, є характерною рисою української політики. 19 березня
Прем’єр-міністр Азаров сказав заступнику державного секретаря США Венді Шерман:
«Нехай вони вам пояснять, чиї інтереси вони захищають. З одного боку, язиком
лепечуть проти Росії, з іншого боку, є, по суті, агентами Російської
Федерації».
Відверто антикомуністична опозиція та КПУ є дивними
партнерами, і тому їх однакове ставлення до видобутку сланцевого газу виглядає
на перший погляд дуже незвично. У той же час партія боксера Віталія Кличка
«Український демократичний альянс за реформи» (УДАР) не підтримала антисланцеву
критику своїх колег з опозиції. Депутат «УДАРу» Ростислав Павленко, заступник
голови виконавчого комітету партії, зазначив: «Сланцевий газ є ключовим
елементом української енергетичної, а отже й економічної, безпеки. Тому «УДАР»
підтримує його видобуток в Україні. Звісно за умов, що всі екологічні стандарти
буде дотримано і буде налагоджено діалог з місцевими громадами; тобто так, як
поводилися західні енергетичні компанії в США і країнах ЄС».
Згідно з підрахунками, Україна має треті за величиною
запаси сланцевого газу в Європі. У травні 2012 року компанії «Shell» і
«Chevron» виграли тендери на розробку Юзівського і Олеського родовищ сланцевого
газу, відповідно. У серпні 2012 року «ExxonMobil» (головна компанія), «Shell»,
«OMV Petron» (Румунія) та державна компанія «Надра України» виграли тендер на
видобуток сланцевого газу зі Скіфського газового й нафтового родовища на
чорноморському шельфі. «Shell» і «ExxonMobil» наразі досліджують можливість
розробки покладів сланцевого газу на Львівщині та Донеччині.
Видобуток сланцевого газу суттєво знизить тіньові
доходи, які отримували представники так званого «газового лобі» в Україні,
серед керівників якого – що для багатьох є несподіванкою – переважають вихідці
з Західної України. Протягом 1960-х і 1970-х рр. Україна була найбільшим
видобувачем газу в Радянському Союзі, й багато з цієї інфраструктури
газопроводів і підземних газосховищ, а також інтелектуального потенціалу
лишилося на заході України. Найкращий радянський нафтогазовий інститут
знаходився в галицькому місті Івано-Франківськ. Газовий магнат Дмитро Фірташ
народився у селі Синьків Тернопільської області, виріс у Чернівцях і є єдиним
західноукраїнським олігархом. Його матір Марія Фірташ має три зареєстровані
підприємства у рідному селі. Фірташ потрапив у газовий бізнес наприкінці 1990-х
рр. на бартерній схемі торгівлі між Україною та Туркменістаном («їжа за газ»).
«Золота епоха» його компанії «РосУкрЕнерго» припала на
2006-2008 рр., коли президентом був «прозахідний» Ющенко. В опублікованій
депеші посольства США в Україні йшлося про те, що Фірташ «називав себе близьким
другом і повіреною особою президента – тим, кому президент може цілком довіряти».
Іншим вихідцем із заходу України у складі «газового
лобі» був Ігор Бакай, відомий своїм висловлюванням про те, що більшість
українських олігархів заробили свої стартові капітали від перепродажу
російського газу в 1990-х рр., та фінансовою підтримкою парламентської коаліції
2000-2001 рр., що стояла за тодішнім урядом Ющенка. У грудні 2004 р. Бакай втік
до Москви – якраз напередодні висунення проти нього звинувачень у крадіжці
одного мільйона доларів, які перебували в розпорядженні очолюваного ним протягом
2003-2004 рр. Державного управління справами.
Олексій Івченко, донедавна керівник Конгресу
українських націоналістів (КУН), який підтримує емігрантська Організація
українських націоналістів (її бандерівське крило), протягом 1990-х рр.
перебував у Туркменістані, де працював разом із Бакаєм. Саме вони ввели Фірташа
у газовий бізнес. При цьому КУН жартівливо розшифровують як «Комітет управління
Нафтогазом». «Нафтогаз» у різний час очолювали вихідці з Західної України Ігор
Васюник (брат колишнього Віце-прем’єр-міністра Івана Васюника) та керівники
КУНу Івченко й Андрій Лопушанський. На виборах 2012 р. перший заступник голови
«Нафтогазу» та кандидат від КУНу Лопушанський заради збільшення своєї
популярності відкрив пам’ятник Степану Бандері.
В українському віртуальному політичному світі можна
одночасно бути послідовником антиросійського націоналістичного лідера Бандери
та здійснювати енергетичну політику, яка тісно прив’язує Україну до Росії. У
2005-2006 рр. Івченко очолював «Нафтогаз України», а його КУН на виборах 2002 і
2006 рр. входив до складу блоку «Наша Україна» Ющенка. Фірташ пожертвував
мільйони доларів Українському католицькому університету, розташованому в
Львові, отримавши за це підтримку української діаспори, а минулої осені
представники українському католицької церковної ієрархії відвідали відкриття
теплиць у його рідному селі.
Представники українського «газового лобі», які
домінували в першому уряді Миколи Азарова, сьогодні вже не є настільки
впливовими, не змігши забезпечити перегляд високих цін на газ, які Україна
платить за контрактом 2009 року. Попри те, що Сергій Льовочкін лишається
головою президентської адміністрації, в новому уряді Юрія Бойка та Костянтина
Грищенка було понижено, у той час як Валерій Хорошковський був змушений продати
свій телеканал «Інтер» та втекти за кордон.
Хоч у складі «газового лобі» й переважають вихідці з
Західної України, які традиційно мають антиросійські погляди, вони не
намагаються позбутися енергетичної залежності від Росії, оскільки це знищить
джерело їх корупційних доходів. Апеляція до екологічних небезпек для них є лише
фіговим листком, що прикриває намагання зупинити будь-які спроби України
послабити свою енергетичну залежність від Росії. Чорнобильська катастрофа 1986
р. призвела до виникнення популярного громадського руху «Зелений світ», однак
на виборах 1998 р. українських «зелених» захопили олігархи, і з того часу в
країні відсутні будь-які потужні екологічні рухи.
Фірташ забезпечив собі низькі ціни на російський газ в
обхід «Нафтогазу» через свою компанію «Ostchem Gas Trading», яка прийшла на
зміну сумнозвісному газовому посереднику «РосУкрЕнерго», якого усунули згідно з
контрактом 2009 р. Минулого року «Ostchem Gas Trading» імпортував 6 млрд
кубометрів російського газу за ціною 280 доларів за тисячу кубометрів, що
значно менше, ніж 430 доларів, які платить «Нафтогаз». Цього року «Ostchem Gas
Trading» планує імпортувати 8,1 млрд кубометрів, а в перспективі – збільшити
обсяг закупівлі газу до 12 млрд кубометрів.
Видобуток сланцевого газу відіграє стратегічну роль у
здатності України вести самостійну зовнішню політику й позбутися енергетичної
залежності від Росії. «Свободі» й «Батьківщині» слід відмовитися від словесного
лицемірства одночасної підтримки енергетичної незалежності України та протидії
видобутку сланцевого газу. Натомість їм краще взяти на озброєння приклад Кличка
і поставити національні інтереси вище намагань отримати електоральні бали
завдяки критиці Януковича й Партії регіонів.
Тарас Кузьо
Немає коментарів:
Дописати коментар