Нинішній опортуністичний табун,
який лише через непорозуміння називають «Національним рухом», є головною
перешкодою на шляху Національної Революції. Давно і міцно пов’язавши себе з
догмами столітньої давнини (що довели свою непридатність), він приречений на
те, щоб перетворитися на «гарматне м’ясо» «демократії», у людський матеріал
задля ліберальних експериментів.
Небажання йти шляхом інтелектуального
зростання, цілковите невігластво в галузі суспільних наук не дозволяють йому
розлучитися з двома абсолютно неймовірними положеннями (за суттю – соціальними
міфами), дотримання яких здатне поховати будь-яку, бодай якусь позитивну
діяльність у царині відстоювання Національних ідеалів.
Перше положення – це теза про
національну єдність всіх соціальних верств в межах єдиної Нації, сутністю якої
необхідно вважати заклик до союзу національної Праці й національного Капіталу.
Немає нічого більш безглуздого,
аніж подібні заклики, що народжуються у непутящих головах політичних
пітекантропів. В природі ніколи не існувало, не існує й не буде існувати
ніякого національного капіталу – є тільки група махінаторів, які тимчасово
маскуються під націоналістів. Людина, яка одноосібно володіє величезними
коштами, і яка прагне до їх постійного розширення ( у більшості випадків задля
таких же коштів), людина, яка відчужує власність та пов’язані з нею джерела
матеріального виробництва від великих груп власних одноплемінників, являє собою
олігарха; а олігархію, що завжди орієнтується на задоволення власних амбіцій,
ніколи не підпорядкувати волі національного колективу.
Власне кажучи, саму олігархію
взагалі не можна зарахувати до визначеної нації, вона лише експлуатує сам факт
біологічної приналежності до «своєї» етнічної спільноти. А буржуазну олігархію
можна назвати олігархією у квадраті, адже об’єм ресурсів, зосереджених у її
руках, не можна порівнювати з аналогічним об’ємом, що контролюється будь-яким
іншим олігархічним угрупуванням.
Саме цього дотепер і не можуть
зрозуміти наші патріоти, які повсякчас програють. Не можуть передусім тому, що
загрузнули у найбільш огидному неуцтві. Їх потрібно знову повернути до школи,
до класу десь дев’ятого та тикнути носом у яку завгодно наукову-популярну
брошуру: прошу, читайте – існує таке явище як «транснаціональні корпорації», і
їх сучасна перевага є об’єктивним процесом розвитку капіталістичної економіки!
А забавки в автаркію є завжди тимчасовими, вони спокійно переносяться
буржуазією і майже без всіляких втрат закінчуються поверненням до попередньої
інтернаціональної економічної системи. Причому завжди та всюди, будь то Іспанія
часів Франко чи Німеччина – Гітлера.
Але наші патріоти ніколи не
повернуться назад до школи, вони мріють про крісла у Раді, а багато хто й про
президентський престол. І це саме той випадок, коли мріяти – шкідливо.
Друге положення міцно пов’язане з
першим та являє собою немовби його економічну конкретизацію. Я маю на увазі
старовинну байку про поганий фінансовий та хороший промисловий капітал.
Ось де невігластво наших патріотів
досягає воістину космічних розмірів! Їм, бідолашним, невтямки, що сьогодні
немає ніякого окремо фінансового й окремо промислового капіталу. Є єдиний
монополістичний, фінансовий капітал, що утворився внаслідок зрощування
банківських та промислових монополій. І це сталося ще до Першої світової війни.
Наприклад, у Німеччині у 1914 році шість найбільших берлінських банків мали,
через своїх директорів, представництво у 344 промислових товариствах. Зі свого
боку у діяльності їх наглядацьких рад брав участь 51 великий промисловець. І
дана тенденція не зникла, а отримала подальший розвиток. У 1970 році директори
трьох західнонімецьких ґроссбанків були власниками 650 мандатів членів
наглядацьких рад промислових товариств, а 504 представника промисловості доволі
затишно влаштувалися в економічних радах банків.
Нині найбільш поширеною формою
фінансового капіталу виступають так звані «фінансові групи», що об’єднують (на
родинно-династичній або регіональній основі) найбільш великі банківські,
промислові й торгівельні монополії, причому найбільш перспективною структурою,
і такою, що динамічно розвивається, є міжнародні фінансові групи. Це щодо
питання «національної» буржуазії.
І ніхто не змушував промисловців
об’єднуватися з банкірами – вони йшли на такий союз, виходячи зі своїх
особистих інтересів, бажаючи використати процес ускладнення банківський
операцій, пов’язаних із введенням поточних рахунків, особистої унії, трастової
справи і так далі.
Виникає питання – хто зацікавлений
у наявності й збереженні «патріотичного» неуцтва? Кому є вигідною дезорієнтація
націоналістів? Відповідь може бути тільки єдина – світовій плутократії.
Віддана своїй улюбленій тактиці
оманливих маневрів, вона прагне врятувати відвертий лібералізм
(скомпрометований новітніми експериментами),
перебудувавши його на «національний» лад. Адже рано чи пізно
збанкрутілий курс теперішнього керівництва стане перед необхідністю
коригування, і тоді знадобиться нова, зручна ширма для лібералізації країни.
Стара бюрократія, інертна й неповоротка, яка несе на собі очевидну печатку
пізньосовєтської деградації, зрозуміло, буде неспроможна піти на бодай які
рішучі зміни. Відповідно, настане час нових капіталі заторів, молодих, хижих,
здатних до безпринципного загравання з самим радикальним Націоналізмом. Разом з
найбільш динамічною частиною теперішнього апарата й найбільш орієнтованими у
сучасних тенденціях представниками амбіційного генералітету, вони спробують
взяти владу в країні та, використовуючи Націоналістичні настрої у суспільстві (
а також енергію багатьох наївних доброзичливців зі старопатріотичного табору),
нав’язати Росії ринкову диктатуру a la Піночет. Причому це може втілюватися
шляхом конструювання та фінансування масової «праворадикальної» партії,
заснованої на засадах взаємовигідного союзу «Гітлер плюс Круп» (зі всіма
відповідними наслідками для Націонал-революціонерів, що звідси випливають. Без
жартів!)
Відтак розпочнеться (вже за
використання важелів авторитарної влади) вирощування капіталістичного устрою –
великої буржуазії та середнього класу, або ж інакше виражаючись, створення соціально-економічної
бази для реставрації лібералізму. Прямо-таки за Городніковим: «Згодом Росія
повернеться до парламентаризму, але зараз країні потрібна не парламентська
демократія, а тільки і тільки демократія національна, потрібна
військово-політична диктатура національної демократії». Приголомшлива
відвертість!
Ось чому націонал-капіталізм
сьогодні повинен розглядатися як ворог номер один. Ліберальні політики вже
відіграли своє, а от перевертні псевдонаціоналізму ще можуть одурити Націю.
Виходячи з цього, я закликаю всіх щирих політиків-Націоналістів, російських
робітників, студентів, військових: не слухайте маячню патріотичних перестарілих
маразматиків, які на кожному кроці виголошують про Національну єдність з
націонал-капіталістами, котрі виконують соціальне замовлення світової
плутократії! Навпаки, життєво важливо зайняти непримиренну революційну позицію,
відкривши шквальний вогонь по всім центрам «російського» капіталізму.
Заженемо осиковий кіл в серце
націонал-капіталістичного перевертня!
Хай живе революційний
Націонал-соціалізм!
Алєксандр Єлісєєв
«Штурмовик» № 3 (15) 1-15 лютого
1996 р.
Переклад з російської: Борисфен
Немає коментарів:
Дописати коментар