Позавчора прийшли за твоїм сусідом
знизу – ти мовчав, вчора прийшли за сусідом зверху – ти мовчав, коли сьогодні
прийшли за тобою – захистити тебе нікому (мудрість політв’язня).
Зараз вся преса наповнена
інформацією про подвиги наших правоохоронців: там зґвалтували, там побили до
смерті, там пограбували, там п’яний міліціонер збив когось машиною. І чим далі,
тим більше.
Реакція влади одна. Агресивні
громадяни, особливо жінки, нападають, б’ють, калічать, завдають маральних травм
ніжним з тонкою душею беркутівцям, цілим нарядам ППС тощо. Події у Врадіївці
стали, здається, апофеозом «торжества закону». Політики депутати, журналісти,
всі кинулися рятувати жителів селища, від «злочинної» влади. Випадок дикий,
невинна жертва, без сумніву, заслуговує співчуття і допомоги.
Проте хочеться сказати «Стоп!» і
задати болюче, можливо, жорстоке, але вкрай необхідне запитання. Влада взялась
не сама. Хто ж багато раз своїми голосами приводив цю владу у тій же Врадіївці.
Судіть самі. Вибори Президента, другий тур: В.Янукович – 71,5 %. Останні вибори
до Верховної ради: ПР – 35%, КПУ –18,5%; разом більше половини. Вибори до
Врадіївської районної ради: за ПР голосувало 41,7%, за КПУ – 16,7%. І, нарешті,
склад Врадіївської селищної ради: з 30 депутатів 46,7% – ПР, і 20% – комуністи,
разом дві третини депутатського складу.
Виходить, що влада – плоть від
плоті врадіївська. Адже результати голосувань на президентських парламентських
та місцевих виборах однозначні. І так всі 20 років незалежності.
Чому? Причина, мабуть, одна – боялися.
Боялися змін, західняків, міфічних фашистів, бандерівців, одним словом всього.
Хотілося жити за принципом моя хата з краю, зроблю так, як скажуть, і все буде
спокійно. Ну так ось, здійснились обіцянки, правда, у такому концентрованому
вигляді, що вже не тільки майно, але й життя можуть відібрати. Просто так: бо
комусь не сподобався, або занадто сподобався чи сподобалась.
І таких прикладів в Україні
предостатньо. Виникає питання, скільки ще треба і скільки можна боятися?
Коли нарешті стане зрозуміло, що
ніхто в стороні не відсидиться, треба разом щось міняти?
А подивитися є на кого. Свіжий
приклад – Єгипет. Всього чотири дні було необхідно єгиптянам, щоб відправити
геть президента після того, як він замахнувся на права і свободи народу.
В Туреччині тисячі стамбульців
вийшли на вулиці після спроби уряду, вдумайтесь, забудувати частину міського
парку. А після того, як їх спробувала розігнати поліція, в Стамбулі з’явилися
барикади і на вулиці вийшли жителі ще семи міст включно зі столицею. Ось така
турецька «хата не з краю». І уряд дав задній хід.
Але єгиптяни – нащадки фараонів,
турки – Османів, які потрясали світ. Чиїми ж нащадками виявляться українці?
Козаків, які ходили на Сіноп, чи гречкосіїв, здатних лише до стогону, а не до
опору, яких чим більше б’ють, тим вони більше люблять господаря.
До цього часу був другий варіант,
мазохістичний. Вибори, принаймні на сході і на півдні України, це показують.
Врадіївчани вчинили опір беззаконню. Респект і похвала!
І ще одне. Ми весь час говоримо
про любов до «братів на сході України», але, визнаймо, вони не дуже хочуть нас
слухати, швидше навпаки, засуджуючи за збройний опір «визволителям» після
війни. Можливо, тепер для декого потроху ставатиме ясно, що зброю тоді люди
брали в руки не для того, щоб вбивати, а лише з однією метою – захистити життя
своє і своїх близьких від попередників сучасних врадіївських міліціонерів, адже
їм подібними була наводнена вся Західна Україна. Сучасність же показує, що гени
НКВД передались у всій красі теперішнім «правоохоронцям».
Скільки ж ще зґвалтувань, вбивств,
цинізму потрібно, щоб відновився атрофований інстинкт самозахисту і пройшов
страх? Щоб стало зрозуміло – в стороні не відсидишся і скигління про зневіру
пора закінчувати. Бо повертаємось до відвертого феодалізму, де сюзерен має
право на все, в тому числі на життя кожного.
Юрій КУЖЕЛЮК Депутат Львівської міської ради, голова ГО
«Спільнота»
Немає коментарів:
Дописати коментар