Шановні читачі! Сьогоднішня стаття може бути віднесена як до нещодавно розпочатого мною циклу «Економіка абсурду» так і давно розпочатого і багатьом з вас відомого «Психологія абсурду». Надалі піде мова про фінансову політику України, зокрема про банківський сектор.
В 2009 р. Європа дізналась про банкрутство старого ісландського комерційного банку. В Ісландії навіть референдум проводили з приводу надання йому державної допомоги. Приводом до банкрутства за висновками експертів стали високі відсотки по депозитам, які виплачував банк кілька останніх років. Це було аж (!) 5% річних. Порівняння відсоткової ставки ісландського банку з відсотковою ставкою українських банків на 2011 р., яка у гривні може скласти 17,5%, у доларах - 9,5% та в євро - 7,5% повинно викликати подив, якби не… Це «якби не» озвучив на одному з ток-шоу «Шустер лайф» нардеп від КПУ пан Царьков: «52% банківського капіталу України належить іноземним банкам». Я не симпатик пана Царькова, але не можу звинуватити його в некомпетентності, бо він є членом профільного комітету Верховної Ради. З наданої ним інформації випливає вельми прикрий висновок - за роки незалежності Україна втратила фінансову незалежність. Відповідь на традиційне за таких обставин питання «Хто винен?» розумній людині довго шукати не доведеться. Достатньо знати, хто контролює банківську діяльність і дозволяє встановлювати високі відсоткові ставки по депозитах, від яких залежать відсоткові ставки і по кредитах.
В усьому цивілізованому світі відсоткові ставки не тільки контролюють, але й обмежують Національні банки. Саме таким чином вони стримують інфляційні процеси в своїх країнах. На моє переконання, саме інфляція призводить до зубожіння населення, що знижує попит на товари і, як наслідок, вбиває виробника. Але найбільше від неї страждають інваліди та пенсіонери. Ці страждання закладені в українському законодавстві, бо щорічний перерахунок пенсій, як правило, не компенсує втрат від інфляції, що по великому рахунку суперечить 22-ій статті чинної Конституції. Незважаючи на це за, 15 років її чинності не знайшлось жодного Президента України, що за тією самою Конституцією є гарантом конституційних прав громадян, який би ліквідував це ганебне явище. Не знайшлось також 45 народних депутатів, які б з цього приводу звернулись до Конституційного Суду. Не знайшлось і достатньої кількості громадян, які б влаштували масову акцію протесту на захист своїх прав.
Кому ж вигідна інфляція? Відповідь на це питання також знаходиться на поверхні. Вона вигідна тому, хто бере гроші по одній ціні, а повертає по іншій, яка нижча. Для приховування цього моменту номінальна цифрова величина грошей, які повертаються, завжди більша, але купівельна спроможність суми повернутих з відсотками грошей мало чим відрізняється від купівельної спроможності грошей, взятих банком на депозит.
Зрозуміло, що різниця між відсотковими ставкою по депозиту та по кредиту залишається банку. Порівняння цієї різниці в європейських країнах з Україною в більшості громадян замість обурення викликає подив і навіть захоплення. Є можливість солодко жити не докладаючи зусиль. Проте це стосується не всіх, а тільки тих, хто має грошей більше ніж необхідно… Саме тому ті, хто має можливість навіть трохи «заробити» на вільних грошах, своїми діями створюють банкам умови для їхнього «заробітку» дуже великих грошей. Порівняйте відсоткову ставку по кредиту в гривні, яка в 2011 р. коливається від 24% до 30% з відсотковою ставкою по депозиту, і ви переконаєтесь, що в нашій країні банк може на ваших грошах не докладаючи великих зусиль «заробити» від 6% до 12,5%, за якими, як і за відсотками по депозиту нема товару. Разом з тим банк і той, хто поклав гроші на депозит, претендують на більшу кількість товарів, але ця кількість або зростає значно повільніше ніж відсоткова ставка по депозиту, або не зростає зовсім, що призводить до зростання цін, тобто інфляції. Навіть якщо врахувати зниження попиту на товари тільки пенсіонерами, яких в Україні 11 млн., то втрати економіки з урахуванням середньої пенсії в 1000 грн. можуть скласти:
1000×12×11000000×(0,24…0,30)=31,68…39 млрд. грн.
Безумовно, що ця величина менша, але навіть, якщо її зменшити в 5 разів, то все одно матимемо від 6,336 до 7,8 млрд. грн. Саме на таку величину зменшиться попит на товари, що складає близько 2% Державного бюджету. Звідси випливає вельми прикрий висновок - банки, застосовуючи високі ставки по кредитах та депозитах, сприяють інфляції, бо знецінюють національну грошову одиницю, погіршують платоспроможний попит на товари, чим руйнують виробника.
Зважаючи на те, що банки мають можливість конвертувати валюту і мають кореспондентські рахунки за кордоном, у них є можливість без великих потуг зібрати депозити в національній валюті, надати гривневі кредити, отримати прибутки, проконвертувати їх, та перевести на свої кореспондентські рахунки в закордонні банки. Таким чином банки легко можуть зруйнувати фінансову (і не тільки) систему країни. І така тенденція має місце, бо за оприлюдненими ЗМІ даними, в серпні доля капіталу тільки іноземних банків зменшилась з 52% до 38%, що може призвести Україну до чергової економічної кризи.
З урахуванням всього раніше викладеного, напрошується прикрий висновок, що в існуючих умовах роботи, банки, що працюють на фінансовому ринку України замість користі вітчизняній економіці мають змогу і наносять їй шкоду. При цьому, з боку Національного банку України не видно жодних кроків по захисту українських національних інтересів. Цим він сприяє створенню для банків умов, коли вони з рушійної сили економіки перетворюються на байдужих до її потреб, тобто «чужих серед своїх». Причинами такого їх стану можуть бути непрофесійність або корупційні дії керівництва Національного Банку або те і інше разом. Як би хто не вважав, але такий стан справ нічим іншим, як економікою абсурду назвати неможливо. Для існування такої економіки безумовно необхідна психологія абсурду очільників влади, задіяних в цій сфері. Разом з тим я, не маючи повноважень, пропоную Верховній Раді, Рахунковій Палаті, СБУ та Генеральній прокуратурі встановити істину і змусити керівників Національного Банку захистити національні інтереси України. Тих, хто це зробить, не тільки я, а й весь український народ вважатиме патріотами. Сподіваюсь, що такі люди врешті-решт знайдуться.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_15.html?spref=fb
В 2009 р. Європа дізналась про банкрутство старого ісландського комерційного банку. В Ісландії навіть референдум проводили з приводу надання йому державної допомоги. Приводом до банкрутства за висновками експертів стали високі відсотки по депозитам, які виплачував банк кілька останніх років. Це було аж (!) 5% річних. Порівняння відсоткової ставки ісландського банку з відсотковою ставкою українських банків на 2011 р., яка у гривні може скласти 17,5%, у доларах - 9,5% та в євро - 7,5% повинно викликати подив, якби не… Це «якби не» озвучив на одному з ток-шоу «Шустер лайф» нардеп від КПУ пан Царьков: «52% банківського капіталу України належить іноземним банкам». Я не симпатик пана Царькова, але не можу звинуватити його в некомпетентності, бо він є членом профільного комітету Верховної Ради. З наданої ним інформації випливає вельми прикрий висновок - за роки незалежності Україна втратила фінансову незалежність. Відповідь на традиційне за таких обставин питання «Хто винен?» розумній людині довго шукати не доведеться. Достатньо знати, хто контролює банківську діяльність і дозволяє встановлювати високі відсоткові ставки по депозитах, від яких залежать відсоткові ставки і по кредитах.
В усьому цивілізованому світі відсоткові ставки не тільки контролюють, але й обмежують Національні банки. Саме таким чином вони стримують інфляційні процеси в своїх країнах. На моє переконання, саме інфляція призводить до зубожіння населення, що знижує попит на товари і, як наслідок, вбиває виробника. Але найбільше від неї страждають інваліди та пенсіонери. Ці страждання закладені в українському законодавстві, бо щорічний перерахунок пенсій, як правило, не компенсує втрат від інфляції, що по великому рахунку суперечить 22-ій статті чинної Конституції. Незважаючи на це за, 15 років її чинності не знайшлось жодного Президента України, що за тією самою Конституцією є гарантом конституційних прав громадян, який би ліквідував це ганебне явище. Не знайшлось також 45 народних депутатів, які б з цього приводу звернулись до Конституційного Суду. Не знайшлось і достатньої кількості громадян, які б влаштували масову акцію протесту на захист своїх прав.
Кому ж вигідна інфляція? Відповідь на це питання також знаходиться на поверхні. Вона вигідна тому, хто бере гроші по одній ціні, а повертає по іншій, яка нижча. Для приховування цього моменту номінальна цифрова величина грошей, які повертаються, завжди більша, але купівельна спроможність суми повернутих з відсотками грошей мало чим відрізняється від купівельної спроможності грошей, взятих банком на депозит.
Зрозуміло, що різниця між відсотковими ставкою по депозиту та по кредиту залишається банку. Порівняння цієї різниці в європейських країнах з Україною в більшості громадян замість обурення викликає подив і навіть захоплення. Є можливість солодко жити не докладаючи зусиль. Проте це стосується не всіх, а тільки тих, хто має грошей більше ніж необхідно… Саме тому ті, хто має можливість навіть трохи «заробити» на вільних грошах, своїми діями створюють банкам умови для їхнього «заробітку» дуже великих грошей. Порівняйте відсоткову ставку по кредиту в гривні, яка в 2011 р. коливається від 24% до 30% з відсотковою ставкою по депозиту, і ви переконаєтесь, що в нашій країні банк може на ваших грошах не докладаючи великих зусиль «заробити» від 6% до 12,5%, за якими, як і за відсотками по депозиту нема товару. Разом з тим банк і той, хто поклав гроші на депозит, претендують на більшу кількість товарів, але ця кількість або зростає значно повільніше ніж відсоткова ставка по депозиту, або не зростає зовсім, що призводить до зростання цін, тобто інфляції. Навіть якщо врахувати зниження попиту на товари тільки пенсіонерами, яких в Україні 11 млн., то втрати економіки з урахуванням середньої пенсії в 1000 грн. можуть скласти:
1000×12×11000000×(0,24…0,30)=31,68…39 млрд. грн.
Безумовно, що ця величина менша, але навіть, якщо її зменшити в 5 разів, то все одно матимемо від 6,336 до 7,8 млрд. грн. Саме на таку величину зменшиться попит на товари, що складає близько 2% Державного бюджету. Звідси випливає вельми прикрий висновок - банки, застосовуючи високі ставки по кредитах та депозитах, сприяють інфляції, бо знецінюють національну грошову одиницю, погіршують платоспроможний попит на товари, чим руйнують виробника.
Зважаючи на те, що банки мають можливість конвертувати валюту і мають кореспондентські рахунки за кордоном, у них є можливість без великих потуг зібрати депозити в національній валюті, надати гривневі кредити, отримати прибутки, проконвертувати їх, та перевести на свої кореспондентські рахунки в закордонні банки. Таким чином банки легко можуть зруйнувати фінансову (і не тільки) систему країни. І така тенденція має місце, бо за оприлюдненими ЗМІ даними, в серпні доля капіталу тільки іноземних банків зменшилась з 52% до 38%, що може призвести Україну до чергової економічної кризи.
З урахуванням всього раніше викладеного, напрошується прикрий висновок, що в існуючих умовах роботи, банки, що працюють на фінансовому ринку України замість користі вітчизняній економіці мають змогу і наносять їй шкоду. При цьому, з боку Національного банку України не видно жодних кроків по захисту українських національних інтересів. Цим він сприяє створенню для банків умов, коли вони з рушійної сили економіки перетворюються на байдужих до її потреб, тобто «чужих серед своїх». Причинами такого їх стану можуть бути непрофесійність або корупційні дії керівництва Національного Банку або те і інше разом. Як би хто не вважав, але такий стан справ нічим іншим, як економікою абсурду назвати неможливо. Для існування такої економіки безумовно необхідна психологія абсурду очільників влади, задіяних в цій сфері. Разом з тим я, не маючи повноважень, пропоную Верховній Раді, Рахунковій Палаті, СБУ та Генеральній прокуратурі встановити істину і змусити керівників Національного Банку захистити національні інтереси України. Тих, хто це зробить, не тільки я, а й весь український народ вважатиме патріотами. Сподіваюсь, що такі люди врешті-решт знайдуться.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_15.html?spref=fb
Немає коментарів:
Дописати коментар