ГЕННО МОДИФІКОВАНІ...

Король

А ти, небоже Гамлете, мій сину...

Гамлет (убік)

Хоч родич я, та не такий вже й рідний.

Вільям Шекспір ( Гамлет)

Після опублікування своєї попередньої статті «HOMO SAPIENS (людина розумна)» отримав порцію критичних зауважень з боку своїх побратимів з приводу того, що цей матеріал буцімто принижує гідність людини. Можливо… Можливо принижує гідність тих, хто себе не вважає вовком. Моя мета – навпаки викликати почуття гідності у читача, в українця. З розумінням ставлюсь до того, що не кожен патріот (патріотизм якого закінчується наявністю книги Т. Г. Шевченка «Кобзар» на його напівпорожній книжковій полиці і вишиванкою в шафі, яку він вдягає тричі на рік, щороку) здатен зрозуміти підступність тієї ситуації в якій ми зараз знаходимось, бо його світогляд формує телевізійний канал «Інтер», новини якого більше нагадують «NATIONAL GEOGRAPHIC» за змістом і за суттю. Сам задаю собі запитання і сам на них відповідаю: Звідки в нашому суспільстві така байдужість до того, що нас грабують і гноблять? Відповідь до болю примітивна, але в той же час дуже складна в розумінні – наше суспільство генно модифіковане! І цією хворобою у нас заражена більше 95% населення.

Отже, собі за мету ставлю завдання «роззомбувати» і повернути гідність, хоча б тій, невеликій, кількості бажаючих одужати. Зрозуміло, що це складний процес, але сьогодні, у час стрімкого розвитку інтернет-технологій, він значно пришвидшується. Про це я писав у статті «Інтернет – гейзер майбутньої революції».

Мою гідність ображають шаблонні фрази вбиті в голови комуністичною пропагандою на кшталт: «А что для мєня сдєлала Украіна?», або «Ето наш мєнталітєт», або «Страна дураков і нєровних дарог», або «Да нічєво нє памєняєтся» - тим більше, якщо це лунає від «промоскалених» до останньої клітини індивідуумів. На що я, зазвичай, відповідаю запитанням: «А, що ти зробив для України? Чого вона має тобі щось давати?» На пропозицію прочитати ті чи інші історичні українські книжки, чую стандартну відповідь окупанта: «Я па українскі нє чітаю…». Після такої «шаблонної перепалки», зазвичай пропоную опоненту вчити китайську мову – скоро конче знадобиться.

Глибоко просочилася ця отрута у суспільство, зруйнувавши генетичний код справжніх українців, тому і «маємо те, що маємо». Тому і українська література, тим більше історична, видається дрібними накладами і друкується де завгодно, але тільки не в Україні. А, в цей час, полиці книжкових магазинів завалені «стрілялками» російського видавництва. Але ж у нас багато своїх талановитих об’єктивних письменників, які своїми творами намагаються донести історичну правду без викривлень і фальсифікацій. І такі твори варто було б не тільки читати дорослим, але і включати їх до шкільної програми навчання. Таких авторів і творів вистачає, але мені хотілося б закцентувати вашу увагу, принаймні, на одному з них. А саме, на історичному виданні Миколи Воротиленка «ЗАПОВІТ ПЕТРА І» видану у 2007 році ТОВ «Новий друк» тиражем 5000 примірників за сприяння канадської діаспори. Ця книга розкриває призабуту і приховану українську історичну правду. Ту правду, що пролягла чорною трагічною стрічкою через долю українського народу, який боровся за справедливість та волю у нерівних умовах минулого тисячоліття. Ця книга – кладень мовної та історичної інформації у форматі 270 сторінок, де поєднані архівні документи і дослідження багатьох вчених і філологів.

Гідність і підвищення самооцінки викликають дослідження одного з таких філологів, поляка за походженням Михайла Красуського і його праці «Древность малороссийского языка» виданої у 1880 році. Зрозуміло, що брошура була видана дуже малим накладом та російською мовою, але мова іде про «малоросійську», тобто про українську мову. Маю бажання поділитися з читачем кількома рядками з цієї брошури перекладених М. Воротиленком з російського оригіналу: «Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов’янські, не виключаючи й так звану старослов’янську, але й за санскрит, давньогрецьку, латину та інші арійські (індоєвропейські). До того ж, останнім часом закордонні вчені почали переконуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а була, так звана, Сарматська (або Слов’янська) долина. На цій рівнині й понині живуть українці та колоністи на півночі, що походять від них, новгородці та взагалі росіяни. Відомо, що новгородський діалект російської найбільш подібний до української мови». Не можу залишити без коментаря цей уривок, який у мене викликає відчуття гордості за свою країну і своїх пращурів. Але, автор трохи помилився у визначенні рідства між українцями та «взагалі росіянами» і мав на те повне право, бо він був філолог, а не генетик і на час видання його праці поняття генетики не існувало. Слово «генетика» було уперше запропоновано британським вченим Вільямом Батесоном тільки у 1906 році для того, щоб описати знання про спадковість та мінливість.

Отже, з приведеного вище уривку книги М. Воротиленка можна зрозуміти масштаби і цінність проведених досліджень і зведення їх до спільного знаменника.

Майже половину книги, а саме 113 сторінок, займає хронологія злочинів Москви проти української культури, мови, традицій  Викладати весь той фактаж у форматі статті вважаю недоцільним, але кого зацікавить ця інформація, може знайти її на нашому новому історично-інформаційному ресурсі «LELEKA HISTORY» на сторінці «Заповіт Петра І». Мені хотілося б ознайомити читача з іншим фактажем, який є у книзі, але який я не знайшов в Інтернеті, с саме: ДОДАТОК 12 «Війни розпочаті Московією».

1169 р. – Андрій Боголюбський - (суздальський князь) – напав на Київ, зруйнував його, пограбував церкви, знищив багато жителів міста.

1463 р. – Війна проти Пскова і В’ятки.

1510 р. – Захоплення Пскова.

1514 р. – Війна проти Смоленська.

1517 р. – Підкорення Рязані.

1556 р. – Війна з татарською Ордою.

1556 р. – Захоплення Астрахані.

1558 р. – Лівонська Війна.

1570 р. – Знищення Великого Новгорода.

1581-1645 рр. – Завоювання Сибіру.

1634 р. – Війна проти Смоленська.

1659 р. – Похід 100 тисячної армії Московії в Україну.

1661 р. – Похід Московії проти України.

1675 р. – Московія вдерлася в Правобережну Україну.

1696 р. – Захоплення Азова.

1701р. – Наступна Лівонська війна.

1709 р. – Війна проти України.

1721 р. – Війна проти Прибалтики та Фінляндії.

1739 р. – Війна проти східного Чорноморя.

1768 р. – Придушення московськими військами Українського Повстання проти Польщі (Коліївщина).

1775 р. – Знищення Запоріжської січі.

1783 р. – Війна проти Криму.

1792 р. – Війна проти західного Чорномор'я.

1772-1792 рр. – Захоплення частини Польщі.

1801 р. – Початок війни на Кавказі.

1809 р. – Війна проти Фінляндії.

1812 р. – Анексія Бессарабії.

1813 р. – Захоплення Грузії.

1814-1833 рр. – Придушення повстання У. Кармалюка.

1815 р. – Захоплення решти Польщі та Бессарабії.

1831-1833 рр. – Придушення польського повстання.

1849 р. – Придушення повстання угорців.

1854 р. – Захоплення Амурського краю.

1859 р. – Повне підкорення Кавказу.

1863-1864 рр. – Придушення польського повстання.

1865 р. – Війна в Туркестані.

1881 р. – Підкорення Хіви та Бухари.

1917-1921 рр. – Війна в Україні.

1920 р. – Війна проти Польщі.

1921 р. – Війна проти Грузії.

1921 р. – Війна проти Казахстану.

1922 р. – Війна проти Туркменістану і Таджикистану.

1922 р. – Війна проти селян України.

1929 р. – Війна в Китаї.

1936 р. – Війна проти Японії.

1938 р. – Війна проти Фінляндії, Польщі, Румунії.

1941-1945 рр. – Війна проти Німеччини.

1941-1955 рр. – Терор та каральні операції в Україні.

1945 р. – Війна проти Японії.

1956 р. – Інтервенція в Угорщину.

1968 р. – Інтервенція в Чехословакію.

1982 р. – Початок війни в Афганістані.

1995 р. – Початок війни в Чечні.

З 1228 по 1462 роки Московщина мала 160 війн зовнішніх і 90 домашніх.

З 1492 року по 1595 рік Москва воювала 50 років.

За останні 250 років Москва воювала біля 140 років. Лише тільки декілька війн і декілька років можливо зарахувати Московії як визвольні, всі останні були загарбницькі.

В книзі багато ще інших історичних фактів і сумної статистики. Видання рідкісне з огляду на малий тираж, але якщо комусь пощастить – раджу придбати, вивчити і розповісти іншим, яку «культурну програму» на протязі багатьох століть «експортував» до України наш «старший брат», знищуючи українську культуру, українську самобутність і мільйони українських життів. Але, на загарбаних землях хтось має жити і працювати. Тому і завозили на окуповані території «те, що собі не гоже», а найкращих залишали у себе. Тому сьогодні ми «маємо те, що маємо» - величезну купу зрадників національних інтересів і відповідний електорат, який проживаючи в Україні вимагає другої державної мови (російської, бо «па украінскі нє панімаєт») і дружби з Росією. Саме про них я писав у попередньому матеріалі – спочатку обирають за гречку і олію, а потім «скіглять», принижуючи при цьому державу Україну, не вбачаючи в тому своєї прямої провини.

Сподіваюсь, пройде ще не багато часу, і країною керуватимуть справжні патріоти і захисники національних інтересів. А кого так тягне до Москви, тим більше, якщо він або вона до того ж вже має російський паспорт, (події 2008 року у Криму), то вони, відповідно, мають піднімати економіку і вирішувати долю іншої – своєї країни Росії. Сьогодні, ця сировинна країна має гостру потребу в людських ресурсах, тож треба віддати «кесареві – кесареве» разом з різними генномодифікованими корніловими і бузинами, нехай освоюють Сибір і Курили.

Сергій Філіпенко

Джерело: LELEKA NEWS