Що гірше за гірку редьку?

Нечистые дела,
Хоть в землю закопай,
Их след презренный.
Когда – нибудь,
Предстанет пред вселенной!
В. Шекспір (Гамлет)

«Покращення життя вже сьогодні» – очевидне явище. До такого висновку я прийшов, спостерігаючи за проведенням чергових урочистостей, які проводились у Дніпропетровську з нагоди святкування Дня Незалежності України.
Кожне загальноукраїнське свято у моєму рідному місті відбувається за шаблонним сценарієм. До пам’ятника Т.Г. Шевченку підтягуються (без явного ентузіазму, як на страту) Голови обласної, міської, районних рад зі своїми придворними лакействуючими шістками. Депутати різних рівнів, сяючи депутатськими значками. Представники силових структур для яких це зайвий привід вдягнути та виставити на показ «розшиті золотом» парадні мундири. По обидві сторони від пам’ятника вишиковуються представники різних політичних партій та громадських організацій. Усюди багато квітів, прапорів, різнокольорових стрічок. У повітрі відчувається відсутність буденності в перемішку з пахощами коштовних парфумів.
Заходи розпочинають, ведуть і закінчують ведучі, бо яке весілля без тамади, треба чітко дотримуватись заведених шаблонних традицій. Все чітко регламентовано. На все про все 15-20 хвилин.
На тлі сумних облич чиновників різко контрастують усміхнені фізіономії молодих дівчат та хлопців, які гордо тримають прапори з написом «Янукович – наш Президент». Для них кожен офіційний захід – це дійсно свято, бо вони приходять не святкувати, не вшановувати, а заробляти. Сподіваюсь, що після падіння кланово-олігархічного режиму, процеси люстрації матимуть тотальний характер і під їх косарку потраплять також ті вчителі і викладачі, які зараз, використовуючи своє адміністративне становище, виводять своїх учнів не для прибирання міських парків, дитячих майданчиків та шкільних територій, не на ліквідацію (поки це безпечно) амброзії, а на «заробітки» до пам’ятників. Розумію їх зацікавлення стягнути якомога більше молоді на кожен з таких заходів, бо за кожну «голову» вони отримають свій гонорар, який на деякий час вирішить їх меркантильні фінансові потреби. Бажання заробити копійчину є сильнішим за сумління і у знахабнілих викладачів і у їхніх бовдурів учнів.
Які плоди дадуть ці паростки у майбутньому, якщо уже зараз вони вчаться святкувати тільки за гроші? Чи не буде потім соромно тим викладачам, які зараз поставили на конвеєр байдужості люмпенізацію молодого покоління? Чи важко їм зрозуміти, що вони можуть впасти жертвами свого ж творіння?
Мені довелося поспілкуватись з одним із таких «заробітчан». Молода безхребетна, безпринципна істота, яка народилась в Україні, але при згадуванні в розмові назви нашої Батьківщини, я помітив, що з ним починають відбуватися непередбачувані трансформації, складалося враження, що ось-ось його розіб’є параліч, або з ним станеться серцевий напад. Я намагався використовуючи високі, пафосні фрази, приклади з української історії переконати його в тому, що треба любити, боронити, поважати свою Батьківщину, але марно. Мої аргументи його не переконали, намалювавши на його обличчі тільки подив та іронічну посмішку. Його навіть не переконала моя розповідь про ті масштабні фальсифікації, за якими я спостерігав під час останніх президентських виборів, працюючи (безкоштовно три місяці) довіреною особою від одного з націоналістичних кандидатів у Президенти. Не переконала наведена мною статистика про дуже низьку явку на виборчі дільниці. Не переконала статистика, щодо загальної кількості тих, хто проголосував за «Януковича ВАШЕГО Президента» від загальної кількості прийнявших участь у голосуванні виборців. Не переконав…
Одним єдиним обґрунтованим аргументом для нього були, є і будуть гроші. Тож наостанок, бачачи безперспективність нашого діалогу, я побажав йому успіхів і порадив слідом за Батьківщиною продати і свою рідну матір, яка його народила і виховала (до речі, також одна з тих вчительок-запроданок), а на ті гроші придбати собі мізків. На мій погляд це було б найкращим і корисним капіталовкладенням та інвестицією в своє майбутнє.
Важко переконувати та й взагалі розмовляти з зомбі, улюбленими фільмами якого є «Аватар», «Зоряні війни» та купа тупих російських серіалів для молоді, які знімають по двісті серій на добу десь у приватних гаражах. Та чи варто взагалі витрачати свій час для роззомбування зацикленого на закордонних ідеалах біологічного сміття? Думаю, не варто. Краще спрямувати свої зусилля та час на пошуки дійсно свідомої молодої людини, для якої слово Україна - це не порожній звук, а сенс її життя.
Цієї проблеми не існувало б, якщо це був би останній із люмпенів, але їх кількість зростає прямо пропорційно «покращенню життя». А головне, що кількість бажаючих потримати ПРапори перевищує кількість вакансій, в рази.
Ось така деградація. Від одного державного свята, до іншого. Від одних виборів, до інших. Продаються за копійчину, а потім починають «скігліті» і «раптаті», не розуміючи, що отримані гроші прийдеться повертати через підвищення цін на товари і послуги. Заробите сто – віддасте сто разів по сто.
Добре, що цей біоматеріал в принципі легко передбачуваний і прогнозований. Платять гроші – піду, не платять – не піду. Набагато страшнішими за них і гіршими за гірку редьку є ті, хто ховаючись за маскою націонал-патріота, вдаючи з себе великого захисника українського народу, цілеспрямовано робить шкоду, намагаясь спаплюжити Національний рух і взагалі Ідею Нації.
Нещодавно, в коло моїх знайомих (поганих знайомих, а точніше ворогів) потрапила купка таких собі псевдо патріотів, які використовуючи стадний інстинкт «свідомих» членів націоналістичної організації пролізли крізь усі щілини, як це робили їх пращури на протязі двох тисяч років, і захопили всі керівні посади в обласному осередку, однієї з націоналістичних партій. Захопили для того, щоб паралізувати, а потім зруйнувати роботу організації.
Свою «роботу» вони розпочали з нейтралізації активного членства організації, з відсторонення з займаних керівних посад під різними приводами тих, хто до них не жаліючи а ні сил, а ні часу, а ні здоров’я займався розбудовою осередку і популяризацією Націоналістичного руху.
Перманентні революціонери – вони увесь час знаходяться у стані боротьби не з ворогами українського народу, а з активістами всередині організації.
Прикро і соромно за тих «свідомих» членів організації, які погодилися підігравати новим «месіям». Вони («свідомі») показали всю дешевизну своєї гнилої суті, коли, хто під тиском авторитету посад, хто за марні обіцянки (на кшталт перейменування вулиці на честь ім’я близького родича), хто за меркантильні зацікавлення збуту своєї продукції, хто відверто з провокативних намірів, хто з колишніх ліберастів помилившихся дверима потрапив в націоналістичну організацію, піддалися стадному інстинкту, слухняно піднімаючи до гори лапки під час принципових голосувань.
Зараз важко підрахувати масштаби тієї шкоди, яку завдали ці «патріоти» Національному руху і можливо цього не треба робити, бо вони ще не закінчили свій диявольський шабаш. Вони продовжують воювати з активістами, знаходячи все нових в своєму розумінні «ворогів», провокуючи дестабілізацію ситуації в середині організації. Загралися! Втрачають пильність і довіру до себе з кожним кроком наближаючись до тієї прірви, в яку хотіли зіштовхнути напрацювання інших.
Зберігаючи інтригу, хочу їм нагадати, що Ми уважно спостерігаємо за кожним їхнім кроком, за кожним рухом, за кожною провокативною дією і не дамо зруйнувати те, до побудови чого вони не мають ніякого відношення. Слава Нації!
Сергій Філіпенко