Примара виборів до Київради та мера української
столиці не може не позначитися на бажанні тих, хто має гроші, але не має
депутатства або ж боїться його завдяки виборам втратити, всіляко ці гроші
роздавати. У тому числі в такий хитромудрий спосіб, що має назву «піар-статті»
(так називають їх самі замовники та піарщики), а в ширшому обігу відомі як
«джинса». Оскільки парламентські вибори показали, що представники влади та
грошові мішки радше не мають серед освічених та начитаних мешканців Києва
шансів, а голосують за представників опозиції, то тепер «мішки» взялися за
очорнювання та дискредитацію опозиції. Мовляв, зрозуміє народ, що опозиція то
бяка, і перестане за неї голосувати, а голосуватиме за нас, білих і пухнастих.
Тексти, які останнім часом ширяться ласими на «джинсу»
ЗМІ, вражають своєю недолігустю, а з іншого боку – тупим нахабством. Візьмемо
для прикладу матеріал «Откровенный разговор. Старшее поколение желает знать:
куда заведет страну блокирование Верховной Рады и когда в Киеве закончится
безвластие (анархия)?» Потішили звісно дужки, які дуже нерозумним людям
уточнюють, що ж таке «безвластие». Але мова не про те. Стаття піарить голову
соціального центру «Перспектива» мільйонера Геннадія Виходцева, котрий – судячи
із заголовка – готовий балотуватися як у Верховну, так і в Київську міську
ради, куди вже візьмуть.
Хоча Верховна звісно краща: Виходцев «искренне
убежден, что основная причина этого бардака – в несостоятельности нового
состава Верховной Рады. Ведь большинство депутатов, избранных по спискам
партий, не имеют ни опыта, ни практики законодательной деятельности». Камінчик
в город «Свободи» та «УДАРу» ми відчули, натомість сам Виходцев також не був
ніколи депутатом, а лише підприємцем – він власник мережі «Фокстрот» та входить
у другу сотню найбагатших українців. Проте він «пытается успокоить седовласых земляков»
в тому, що з допомогою його ініціатив та «ветеранских посиделок» все буде
краще. Між тим автор статті Ігор Шанцев (пошук Гугл видає, що один Ігор Шанцев
проживає в Сочі, інший в Санкт-Петербургу) зазначає, що на зустрічі із літніми
людьми, котрі жили «во времена жесткого государственного планирования и
контроля выполнения поставленных задач», а тому впевнені, що коли повернутися
до чистої мажоритарки, то «говорят они, будет більше порядка в стране…»
Виходцев цей порядок їм обіцяє. Автору не доводиться сумніватися, хто б переміг
би у окрузі, де балотувався би герой статті – старші люди на вибори ходять
завжди. А читачі газети «Сегодня», котрі можливо й розділяють точку зору
обурених та «брошенных на произвол судьбы в родном государстве», їм з правильним
вибором допоможуть. Тільки от текст читати гидко.
Якщо власник магазинів техніки воює із неназваними
«недосвідченими депутатами», то борці за соціальну справедливість зі стін
парламенту – комуністи – воюють із цілком конкретною опозицією. З регіоналами
вони «воювали» під час останньої виборчої кампанії, тепер же голосують разом із
ними в рамках ситуативної коаліції. Так ось, стійкі полум’яні червоні у своїх
проплачених матеріалах (офіційно «Сегодня» під рубрикою «Точка зрения» та
іншими, їх до дюжини всього, подає матеріали «на правах реклами»)«стоят та
своем» в «битві за Київ» в той час коли «оппозиция негодует» (№65 від 26
березня). І знаєте чому стоять комуністи
та своєму? Тому що «если бы оппозиция реально хотела провести выборы мэра Киева
и депутатов Киевсовета в ближайшее время, то выполнила бы требование фракции
КПУ и проголосовала бы за два законопроекта – об от мене пенсионной и
медицинской реформ». От так чорним по білому розписуємося у власній захланності
і торгах: ви нам те і се, а ми вам вибори в Києві. Мовби вибори потрібні лише
опозиції, а не мешканцям Києва.
Той самий автор Андрій Спиридонов в іншому
промо-матеріалі, назва якого відразу починає відгонити популізмом («КПУ: Задача
парламентария – работать на благо общества!», №85 від 18 квітня),
провал голосування до київських виборах поклав також
на опозицію, бо бачте більшість членів фракції КПУ знаходилося на похоронах
Станіслава Гуренка. Як ніби і не писалося в попередньому матеріалі про
підкилимні торги «вибори/відміна реформ». Опозиція, «показывая свое лицемерия»,
знов у мінусі. Бо ж вона поки що до проплачених статей у «Сегодня» не
докотилася, а значить, пояснити що вона не невістка, яка знов вср..сь, не
здатна.
Якщо зі статтями від КПУ та Геннадія Виходцева
принаймні зрозумілим є джерело їх походження, то по якій «Горячей линии» (назва
чергової «рекламної» рубрики в «Сегодня») на редакційну пошту прийшов матеріал
«Чужой среди своих, чужой среди чужих», що переконує читача в купі розколів в
опозиційних рядах, не відомо. Причому робиться це – хто б подумав – в інтенції
«наших – их [опозиції] избирателей – интересах».
Автор матеріалу Юрій Демидов (чергове загадкове
прізвище нізвідки) бідкається, що «в такой ситуации оппозиции очень не хватает
Юлии Владимировны» і разом з тим просуваючи думки у необхідності створення ще
одної опозиційної фракції, через те що з опозиції «люди бегут». Ніби
українських народ не знає, що «тушки» «бегут» лише за великі мільйони відраховувані
чи не в тому кабінеті, в якому знаходиться другий кінець «Горячей линии». При
цьому автор нічтоже сум’яшеся цитує «тушку» з попереднього скликання Ігоря
Рибакова: «Люди уходят из фракции в знак протеста против бездарной политики ее
руководства». В знак якого протесту пішли в перший день Ради батько і син
Табалови, Рибаков разом із Юрієм Демидовим не уточнюють.
Чи є ефективною така «чорнуха»? Попри нещодавній перехід великої
кількості журналістів газети «Сегодня» в проект колишнього їх керівника Ігоря
Гужви ахметівська щоденка не збавляє обертів. А кількість «джинси» , читай –
лівих грошей – знову після пост-виборчого затишшя зросла. Щоразу, коли
доводиться купувати якусь україномовну пресу на розкладках, ловлю здивовані
погляди поціновувачів «Фактів» чи «Сегодня» (зазвичай в парі). Останній раз
такий погляд вловив біля кіоску преси на львівському вокзалі, коли старша
киянка, пересилюючи себе, українською мовою попрохала ці два видання – вони
були дорожче ніж у столиці, та ще й застарілі. Ображеною відійшла вглиб
почекальні – чекати зустрічі з пресою уже в Києві. В українському суспільстві,
вихованому на принципі «довіряй але перевіряй», є й такі, хто перевірятиме, але
багато хто довірятиме, бо ж «у газеті написано». Допоки більшість електорату
становитимуть старші люди та середнє покоління, - політики платитимуть, газети
друкуватимуть, а люди це читатимуть та відповідно голосуватимуть. Опозиція ж у
цій ситуації повинна не копіювати «джинсові» методи, а бути вдвоє активнішою та
креативнішою. Чого, на жаль, поки що не спостерігаємо.
Роман Кабачій
Немає коментарів:
Дописати коментар