Перший. Люди там важко працюють і годують всю країну. Насамперед лінивих західняків, звичайно, про що солов’єм заливається наша землячка Гандзя, більш відома в миру як Ганна Герман.
Другий. От прийдуть грізні безстрашні шахтарі і всім покажуть, де раки зимують. В першу чергу бандерівцям, фашистам тощо, тобто всім, хто почуває себе українцем.
Третій. Це вже наш сентимент. Донбас ось-ось прокинеться, повстане, все поміняється і будемо жити щасливо від Сяну до Дону.
Четвертий. Треба нести туди світло правди, запрошувати дітей на свята тощо.
Поспостерігавши за подіями в Україні протягом останніх 25 років і особливо зараз, пригадується старий анекдот.
Приїхав американський президент Ніксон в Москву з візитом і питає у Брежнєва:
– Як ти, Льоня, так управляєш державою, що нема ніяких протестів, ніяких виступів проти тебе?
– Ось так, бачиш, умію, – відповідає генсек.
– А якщо я задам людям декілька запитань, які викличуть протести, що ти зробиш?
– Задавай.
Оскільки справа була якраз підчас першотравневої демонстрації, то колону зупинили і Ніксон каже: «Від завтра ціни підвищаться вдвічі». Всі мовчать, дехто аплодує. Здивувався і знову каже: «Від завтра ваша зарплата зменшиться вдвічі». Реакція аналогічна. «Ну що?» – питає Брежнєв. Тоді Ніксон розсердився і каже: «Завтра вас всіх будуть вішати». Натовп замовк, піднімається рука і чоловік питає: «А вірьовки свої брати, чи профспілка видаватиме?»
Оце, здається, якраз дуже влучно про сьогоднішній Донбас.
Віддаючи належну шану тим небагатьом патріотам, які в жахливих умовах намагаються там щось змінити, загалом доводиться констатувати, що Донбас приніс нам наступне:
• нинішнього президента та всю «прекрасну» владу;
• «найпрекраснішу» Партію регіонів;
• найбільший комуністичний заповідник;
• найбільших олігархів;
• найкривавіші бандитські розбори і славетний вираз «закатати в асфальт»;
• найбільше джерело «брудних» грошей.
• наймасштабніші виборчі фальсифікації.
• постійну політику, спрямовану на розкол суспільства: пошук ворогів (бандерівців, фашистів, западенців, мовні проблеми тощо), і навіть на розкол країни (відомий ПІСУАР після Помаранчевої революції);
• постійну «молитву» на Росію.
• основне джерело тітушок для Києва.
Це основний, але не повний внесок в розвиток державності. І коли зараз після всіх подій в Україні жителі Єнакієвого назвали Януковича «божественним», то далі говорити нема про що.
Щодо шахтарів, то видається, це найбільш залякана верства населення, яка тихо гине на важкій праці і навіть за свої власні права не може постояти, не кажучи вже про щось інше.
Тому твердження, що Донбас прокинеться, виступить проти, є видаванням бажаного за дійсне. Поки він прокинеться, то ми всі заснемо вічним сном. Це підтверджує вся новітня історія України. І про це нарешті треба говорити відверто, плануючи політичну та виборчу діяльність на майбутнє.
А активістам, які стверджують, що треба вести там просвітницьку роботу, нагадаю: скільки дітей з 90-их років на запрошення приїжджали в міста і села Західної України, де їх приймали, годували, розважали? І що? Ці діти повиростали і обзивають нас фашистами та йдуть в тітушки. Чи не так?
Тому не треба сентиментів. Донбас, як був заповідником совка і комунізму, таким і залишився. Як підкорявся владі, так і буде. Як масово голосував за Януковича і Симоненка, так і буде. І жодних надій на зміну свідомості людей, які там живуть, в найближчій перспективі нема. Просто їм так добре, бо, не бачивши іншого життя, наявне здається їм ідеалом і жодних змін ніхто не хоче. А той, хто хоче щось змінити, – фашист, екстреміст, терорист. Адже тільки на Донбасі депутат під аплодисменти обласної ради могла публічно заявити, що їй подобається, коли б’ють людей.
А ось відповідь на запитання, хто кого годує? За даними «Инвестгазеты», за перший квартал минулого року Донбас (дві області) отримав дотацій і субвенцій з бюджету на 14 млрд. грн. більше, ніж вніс туди надходжень. В цей же час Львівщина внесла податків на 400 млн. більше, ніж отримала надходжень з держбюджету. Така правда про годувальників.
Окрім того, щороку вугільна промисловість дотується з бюджету на 12–14 млрд. Чи довго робила б це Росія, до якої так хочуть донбасівці, яка має Кузбас, де дешеве вугілля добувається відритим способом?
І останнє. Кажуть, що на Сході не мають правдивої інформації. Це виглядає смішно. В наш вік кабельного, супутникового телебачення та Інтернету не має інформації той, хто просто не хоче її мати. А коли інформацію про події в рідній державі люди дізнаються з російських каналів, то це вже діагноз.
Безперечно, що сподіватися на зміну настроїв у Донбасі можна. Років через п’ятдесят. І то невідомо, в який бік. А зараз побіжать донеччани голосувати за свого «божественного» і ПР без всякого сумніву.
Пишу це не для того, щоб когось чимось образити, а для того, щоб об’єктивно оцінити стан справ в даний час. Для того, аби зрозуміти, що єдине, що можна і треба зробити в такій ситуації у вказаному регіоні – це мінімізувати фальсифікацію виборів. Ось і вся східна політика. А після зміни влади регіон, схоже, покірно піде туди, куди його поведуть. Така вже риса характеру - покірність.
І першочерговим завданням для нової влади повинно бути те, чого не зробили всі попередні. Це формування і активна пропаганда державницької політики спрямованої на ліквідацію світоглядного розколу держави, який сучасні політичні людці формували протягом попередніх двадцяти років.
Немає коментарів:
Дописати коментар