Дякую, Боже, що я не москаль Как жаль, что вы главного не видите.
Не виніс би я цього сорому… Украинец, русский иль кто вы…
Така їхня доля, якої, на жаль, …И вспомните Господа Бога заветы!
Не побажаєш ти хворому. Учитесь прощать других.
О.Вітковський Не нужно в чужих ошибках ответы
Искать. – Поищите в своих.
И.Шамина
Дякую, Боже, що я не москаль – сказав у своєму вірші Олександр Вітковський.
Його намагається вчити «уму-разуму» Ірина Шаміна. В цих двох уривках віршів піднято наступні теми:
– …я не москаль;
– …украинец, русский;
– …учитесь прощать других;
– …в чужих ошибках;
– …в своих (ошибках);
Розглянемо все послідовно.
По-перше. Москаль – це не національність, а діагноз. Москаль – носій принципів деспотії азіатського типу, започаткованих Андрієм Боголюбським; утверджених «святим» Олександром Невським; розвинутих і збагачених імперськими ідеями Іваном Четвертим (Грозним), всіма наступними царями і імператорами, а після них – Леніним, Сталіним і наступними генсеками… А зараз – президентами РФ і їхніми проімперськими партіями, а також РПЦ на чолі з Гундяєвим (Кірілом). Москалями в Україні є кожен, хто докладає зусиль до відновлення колоніального статусу України в Московськім царстві (вибудовує «Русскій мір» поза межами держави свого походження); хто намагається витіснити з України прадавню мову її народу, (це той, про якого сказав М.Лермонтов: «…смєясь, он дєрзко прєзірал страни чужой язик і нрави…»). Це той угрофін, слов'янин чи азіат, який навіяв собі, що має право господарювати в чужому домі лише тому, що він «русскій» тобто той, хто зрадив свою національну належність і пристав до денаціоналізованої безликої маси, яка належить імперії (був «хто»? – татарин, калмик, українець; а став «чий»? – русскій… (какой восторг!)).
По-друге. Украінєц, русскій – Зауважу, що ми відкриті для людей інших національностей, якщо вони прийшли до нас з добром і любов’ю. Один з ідеологів українського націоналізму Дмитро Донцов, а також українська поетеса, публіцист, громадський діяч Олена Теліга (Шовгенова) – росіяни словянського походження; археолог Вікентій Хвойка – чех; поети Леонід Первомайський і Віталій Коротич – євреї; наш павлоградський музикант Андрій Олександрович Ендрексон – норвежець… А скільком маловідомим людям різних національностей українська Україна стала рідною домівкою, а вони – шанованими нами людьми…
Про «россіян» і «істинно русскіх» я писав в своїй попередній статті «СССР І РОСІЯ», тому не буду повторюватись.
По-третє. Учітєсь прощать другіх. Ось тут схований великий обман, або самообман. Це величезна тема і, можливо, буде окрема стаття. Просто давайте уявимо, що наш президент, на спільній з російським пресконференції зненацька, публічно скаже: «Я, від імені українського народу, прощаю Росії знищення козацької демократичної держави після 1654 року…, інтервенцію 1918 року…, винищення української інтелігенції…, голодомори 1933 та 47 років…, викачаний задарма газ Шебелинки і Дашави…, «братські» ціни на газ, безперервну мовну окупацію і т.д.». Ви уявили реакцію Медведєва, чи Путіна? Ото ж. Учітєсь прощать. Якщо ви мовчки, в думках, «простили» – то це прикриття свого боягузтва, згода з своїм приниженням, зрада, покора, самообман.
– Прощати можна лише тих, хто щиро розкаявся в своїх злодіяннях і просить прощення. В противному випадку – це ворог, який продовжує реалізовувати свої підлі замисли.
По-четверте. Оригінальне віднесення злодіянь до «ошібок» – (коментарі зайві).
По-п’яте. Дуже слушна рекомендація шукати відповіді в своїх помилках:
1654 рік – Переяславська угода з Московією, коли вже було достатньо фактів, «що угода з москалями не варта паперу, на якому написана». Підписання угод задля наступного порушення, коли супротивник розслабиться, або повернеться спиною – традиційна складова їх тактики.
2011 рік – угода про продовження базування РЧФ в Севастополі в надії на зниження ціни на газ… (А перед цим же був приклад Білорусі!)
1659 рік. – Іван Виговський в союзі з кримськими татарами наносять нищівну поразку московському агресору під Конотопом. Іван Сірко в цей час розоряє незахищені поселення татар, чим змушує їх припинити переслідування ворога. (?різновекторність?) Шанс здобути волю і, можливо, змінити хід світової історії, було змарновано.
2011 рік. – 126 різновекторних партій! (Російське слово «ошібка» прямо вказує на забиття голови.)
Мабуть у нас іще достатньо місця для нових моргуль.
14.11.2011. Володимир Степаненко
Не виніс би я цього сорому… Украинец, русский иль кто вы…
Така їхня доля, якої, на жаль, …И вспомните Господа Бога заветы!
Не побажаєш ти хворому. Учитесь прощать других.
О.Вітковський Не нужно в чужих ошибках ответы
Искать. – Поищите в своих.
И.Шамина
Дякую, Боже, що я не москаль – сказав у своєму вірші Олександр Вітковський.
Його намагається вчити «уму-разуму» Ірина Шаміна. В цих двох уривках віршів піднято наступні теми:
– …я не москаль;
– …украинец, русский;
– …учитесь прощать других;
– …в чужих ошибках;
– …в своих (ошибках);
Розглянемо все послідовно.
По-перше. Москаль – це не національність, а діагноз. Москаль – носій принципів деспотії азіатського типу, започаткованих Андрієм Боголюбським; утверджених «святим» Олександром Невським; розвинутих і збагачених імперськими ідеями Іваном Четвертим (Грозним), всіма наступними царями і імператорами, а після них – Леніним, Сталіним і наступними генсеками… А зараз – президентами РФ і їхніми проімперськими партіями, а також РПЦ на чолі з Гундяєвим (Кірілом). Москалями в Україні є кожен, хто докладає зусиль до відновлення колоніального статусу України в Московськім царстві (вибудовує «Русскій мір» поза межами держави свого походження); хто намагається витіснити з України прадавню мову її народу, (це той, про якого сказав М.Лермонтов: «…смєясь, он дєрзко прєзірал страни чужой язик і нрави…»). Це той угрофін, слов'янин чи азіат, який навіяв собі, що має право господарювати в чужому домі лише тому, що він «русскій» тобто той, хто зрадив свою національну належність і пристав до денаціоналізованої безликої маси, яка належить імперії (був «хто»? – татарин, калмик, українець; а став «чий»? – русскій… (какой восторг!)).
По-друге. Украінєц, русскій – Зауважу, що ми відкриті для людей інших національностей, якщо вони прийшли до нас з добром і любов’ю. Один з ідеологів українського націоналізму Дмитро Донцов, а також українська поетеса, публіцист, громадський діяч Олена Теліга (Шовгенова) – росіяни словянського походження; археолог Вікентій Хвойка – чех; поети Леонід Первомайський і Віталій Коротич – євреї; наш павлоградський музикант Андрій Олександрович Ендрексон – норвежець… А скільком маловідомим людям різних національностей українська Україна стала рідною домівкою, а вони – шанованими нами людьми…
Про «россіян» і «істинно русскіх» я писав в своїй попередній статті «СССР І РОСІЯ», тому не буду повторюватись.
По-третє. Учітєсь прощать другіх. Ось тут схований великий обман, або самообман. Це величезна тема і, можливо, буде окрема стаття. Просто давайте уявимо, що наш президент, на спільній з російським пресконференції зненацька, публічно скаже: «Я, від імені українського народу, прощаю Росії знищення козацької демократичної держави після 1654 року…, інтервенцію 1918 року…, винищення української інтелігенції…, голодомори 1933 та 47 років…, викачаний задарма газ Шебелинки і Дашави…, «братські» ціни на газ, безперервну мовну окупацію і т.д.». Ви уявили реакцію Медведєва, чи Путіна? Ото ж. Учітєсь прощать. Якщо ви мовчки, в думках, «простили» – то це прикриття свого боягузтва, згода з своїм приниженням, зрада, покора, самообман.
– Прощати можна лише тих, хто щиро розкаявся в своїх злодіяннях і просить прощення. В противному випадку – це ворог, який продовжує реалізовувати свої підлі замисли.
По-четверте. Оригінальне віднесення злодіянь до «ошібок» – (коментарі зайві).
По-п’яте. Дуже слушна рекомендація шукати відповіді в своїх помилках:
1654 рік – Переяславська угода з Московією, коли вже було достатньо фактів, «що угода з москалями не варта паперу, на якому написана». Підписання угод задля наступного порушення, коли супротивник розслабиться, або повернеться спиною – традиційна складова їх тактики.
2011 рік – угода про продовження базування РЧФ в Севастополі в надії на зниження ціни на газ… (А перед цим же був приклад Білорусі!)
1659 рік. – Іван Виговський в союзі з кримськими татарами наносять нищівну поразку московському агресору під Конотопом. Іван Сірко в цей час розоряє незахищені поселення татар, чим змушує їх припинити переслідування ворога. (?різновекторність?) Шанс здобути волю і, можливо, змінити хід світової історії, було змарновано.
2011 рік. – 126 різновекторних партій! (Російське слово «ошібка» прямо вказує на забиття голови.)
Мабуть у нас іще достатньо місця для нових моргуль.
14.11.2011. Володимир Степаненко
Немає коментарів:
Дописати коментар