З поняттям "Русский мир" ми зустрічаємось доволі часто. З його проявами – ще частіше, але не помічаємо всіх його облич. В політиці, культурі, релігії. Те, як акцентований послідовний напад йде на нас. Цікаво, чи наша сусідка Білорусь теж його відчуває на собі? В якій мірі, і як на нього реагує? Яка ситуація з етнічними землями білорусів в Росії та її представниками. Спробуємо з цим розібратись.
Останні роки почалось пробудження самосвідомості білорусів, і це не могло бути не поміченим як в Москві, так і в самій Білорусі. «Бацька», також усвідомлюючи настрої свого народу, починає підігравати етнічному потягу до пошуків ідентичності. І на самоіндетифікації білорусів в Білорусі це не закінчується. Значна частина етнічно-білоруських земель зараз знаходиться у володінні РФ. А саме – теперішня територія колишньої Смоленської губернії та три повіти Псковщини на 1918 рік (Велижський, Себежський і Невельжский), половина Торопецького, також, деякі райони Брянщини, зокрема, Новозибковського та частина Брянського повітів загальною площею 60 тис кв. км. з населенням близько 1 млн. людей. У порівнянні з теперішньою територією і населенням Білорусії це 30% та 12% відповідно. На цих територіях, за даними на 1913 р., білоруси становили більшість . Ці землі здавна населяв білоруський етнос, але з 1514 р. Смоленщина переходить від Великого Князівства Руського-Жемантійського-Литовського до Московського князівства. В 1611 році король Речі Посполитої Сигізмунд оволодів Смоленськом до 1667 року, коли було встановлено новий кордон між Московським князівством і Річчю Посполитою й підписано Андрусівський мирний договір.
Вплив польської шляхти не лишився не поміченим. Ще століття, після залишення польськими військами Смоленщини, місцеве дворянство іменувало себе «шляхетництвом». Таке становище існувало і після 1772 р. – першого поділу Речі Посполитої, коли вся територія сучасної Білорусі відійшла до Російської імперії. Та вже в 1863-64 рр., після народного повстання проти російського царизму було скасовано назву «Білоруська губернія». Йшло «закручування гайок». Гоніння обрушилось на католиків, уніатів Білорусі. Заборона торкнулась і латинського правопису. З Лютневої революції 1917 року постає державне утворення БНР (Білоруська Народна Республіка). Але – не на довгий час. Так, вже в 1918 році, звичайна анексія БНР з Москви висвітлювалась, як «звільнення». Тільки від кого? Від самих білорусів? Під натиском військ більшовиків вся територія БНР була включена до складу РРФСР. В поході на БНР учасниками були російські комуністи, білоруські в ньому участі майже не брали. Ситуація дзеркально схожа до подій в Україні в 1918 році, коли після ультиматуму Ради Народних Комісарів, підписаних В. Леніним і Л. Троцьким в Україну рушила армія Муравйова. І після захоплення БНР комуністичною Росією були намагання ВКП(б)Б встановити державний кордон по межах БНР, а також спираючись на дослідження та мапи видатного етнографа та мовознавця Ю.Ф. Карського. Та у відповідь отримали наказ Москви урізати самопроголошену територію. А Могилевську, Вітебську, Смоленські губернії «повернути» РРФСР та провести об'єднання БССР та ЛССР, в великій мірі через непорозуміння - що вважати Білорусією та Литвою. Литовсько-Білоруська соціалістична республіка проіснувала до Ризької мирної конференції 1921 року, коли остаточно, після війни з Польщею, Росія захоплює Білорусь і встановлює там владу компартії. Кордон між РРФСР і Польщею проходив трохи західніше Мінська. Фактично, Білорусь було поділено керівниками тодішніх Москви та Варшави. Красномовно засвідчують це слова А. Йофе, представника російської делегації в Ризі на перемовинах. В розмові з А. Черв'яковим, у відповідь на занепокоєння останнього тим, що Білорусь буде поділена на частини, так пояснив позицію Москви: «Мир заключает Россия с Польшей, а не Белорусь». Тож ситуація для Мінська склалася критична. Ленін спочатку заперечував право Білорусі на свою національну державу. Та згодом дозволяє її в межах лишень однієї Мінської області. Розмір республіки був сміхотворним і становив всього 52,4 тис. км. кв. та населенням трохи більше 1,5 млн. чол. В той самий час політичне життя білорусів в Західній Білорусії било ключем. На територіях 113 тис. кв. км. з населенням більше 4 млн. чол. дозволялась діяльність білоруських партій, які були представлені в польському Сеймі. Діяли білоруські школи, культурні товариства, гуртки. Це все, на противагу «визволеній» Східній Білорусії, яскраво свідчило, що чим менші імперіалістичні апетити агресора, тим вільніше життя підневільного. З таким станом речей не могла погодитись і КПБ. Й почала вимагати від Росії повернення їй 3-х її губерній. На той час склалася ситуація, коли існували три Білорусії: Західна (польська), Східна – у вигляді БРСР та присвоєна РРФСР (територія рівна польській Білорусії і з приблизно рівним населенням). Найсильнішим аргументом для Москви стало саме існування Західної Білорусії. Як казали тоді білоруси: «Розділена Білорусь допомагає її возз'єднанню». Так, вже 23 листопада 1923 року уряд БРСР домігся від Москви повернення Вітебської та Гомельської губерній. Білоруська республіка починає володіти 126 тис. кв. км., з населенням близько 5 млн. чол. Смоленська ж, з суміжними їй повітами, лишилась за Росією. З того часу білоруси тих земель почались активно «перефарбовуватись» в «русских». І за Всеросійським переписом 2002 року білорусів в Смоленській області залишилося 1,55% від загального складу населення.
Так, як я писав вище, відбувається пробудження самосвідомості і потяг до свого коріння людей на Смоленських землях. Самоіндентифікація серед молоді спричиняє створення нових культурних білоруських товариств, організацій та збільшенню цікавості до вже існуючих таких, як «Союз Белорусов России», «Беларуская Смаленшчына» чи «Млады Фронт». І утримування під Російською «короною» вкрадених земель не може тривати вічно, як білоруських так і українських. Зараз це відбувається за допомогою вуглеводно-сировинної бази. Та навіть в Росії вони не безмежні. І зараз є прецеденти, коли в Росії проходять місцеві референдуми про приєднання, наприклад, 16-тисячного Красногорського району Брянської області до Гомельської. На ньому 5 тисяч мешканців району проголосували за таке возз'єднання та написали листа Президентові Білорусії з проханням їх прийняти. Але Верховний суд Росії визнав цей референдум незаконним. Звичайно, причини такого вчинку красногорців досить прозаїчні. Відстань до Гомеля із Красної Гори 80 км, а до Брянська 250 км. Та й рівень життя сусідніх районів відрізається. Але, все одно, ситуація, яка зараз складається на Смоленщині та Гомельщині (м. Красна Гора до 1926 року входила в склад Гомельської губернії) сприяє в майбутньому, скоріш, до втрати Росією цих зрусифікованих земель, ніж до їх подальшого перебування під владою Москви. Схоже, що з часом, Росія не зможе втримувати всі «вкрадені» землі і неминуче їх втрачатиме. Доля її, як і будь-якої іншої імперії, це розпад на її етнічні шматки. Що, можливо, буде прискорюватись зовнішніми чинниками, особливо зі сходу, та активністю саме цих, етнічно не російських, земель.
Олександр Хлус
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post.html
Останні роки почалось пробудження самосвідомості білорусів, і це не могло бути не поміченим як в Москві, так і в самій Білорусі. «Бацька», також усвідомлюючи настрої свого народу, починає підігравати етнічному потягу до пошуків ідентичності. І на самоіндетифікації білорусів в Білорусі це не закінчується. Значна частина етнічно-білоруських земель зараз знаходиться у володінні РФ. А саме – теперішня територія колишньої Смоленської губернії та три повіти Псковщини на 1918 рік (Велижський, Себежський і Невельжский), половина Торопецького, також, деякі райони Брянщини, зокрема, Новозибковського та частина Брянського повітів загальною площею 60 тис кв. км. з населенням близько 1 млн. людей. У порівнянні з теперішньою територією і населенням Білорусії це 30% та 12% відповідно. На цих територіях, за даними на 1913 р., білоруси становили більшість . Ці землі здавна населяв білоруський етнос, але з 1514 р. Смоленщина переходить від Великого Князівства Руського-Жемантійського-Литовського до Московського князівства. В 1611 році король Речі Посполитої Сигізмунд оволодів Смоленськом до 1667 року, коли було встановлено новий кордон між Московським князівством і Річчю Посполитою й підписано Андрусівський мирний договір.
Вплив польської шляхти не лишився не поміченим. Ще століття, після залишення польськими військами Смоленщини, місцеве дворянство іменувало себе «шляхетництвом». Таке становище існувало і після 1772 р. – першого поділу Речі Посполитої, коли вся територія сучасної Білорусі відійшла до Російської імперії. Та вже в 1863-64 рр., після народного повстання проти російського царизму було скасовано назву «Білоруська губернія». Йшло «закручування гайок». Гоніння обрушилось на католиків, уніатів Білорусі. Заборона торкнулась і латинського правопису. З Лютневої революції 1917 року постає державне утворення БНР (Білоруська Народна Республіка). Але – не на довгий час. Так, вже в 1918 році, звичайна анексія БНР з Москви висвітлювалась, як «звільнення». Тільки від кого? Від самих білорусів? Під натиском військ більшовиків вся територія БНР була включена до складу РРФСР. В поході на БНР учасниками були російські комуністи, білоруські в ньому участі майже не брали. Ситуація дзеркально схожа до подій в Україні в 1918 році, коли після ультиматуму Ради Народних Комісарів, підписаних В. Леніним і Л. Троцьким в Україну рушила армія Муравйова. І після захоплення БНР комуністичною Росією були намагання ВКП(б)Б встановити державний кордон по межах БНР, а також спираючись на дослідження та мапи видатного етнографа та мовознавця Ю.Ф. Карського. Та у відповідь отримали наказ Москви урізати самопроголошену територію. А Могилевську, Вітебську, Смоленські губернії «повернути» РРФСР та провести об'єднання БССР та ЛССР, в великій мірі через непорозуміння - що вважати Білорусією та Литвою. Литовсько-Білоруська соціалістична республіка проіснувала до Ризької мирної конференції 1921 року, коли остаточно, після війни з Польщею, Росія захоплює Білорусь і встановлює там владу компартії. Кордон між РРФСР і Польщею проходив трохи західніше Мінська. Фактично, Білорусь було поділено керівниками тодішніх Москви та Варшави. Красномовно засвідчують це слова А. Йофе, представника російської делегації в Ризі на перемовинах. В розмові з А. Черв'яковим, у відповідь на занепокоєння останнього тим, що Білорусь буде поділена на частини, так пояснив позицію Москви: «Мир заключает Россия с Польшей, а не Белорусь». Тож ситуація для Мінська склалася критична. Ленін спочатку заперечував право Білорусі на свою національну державу. Та згодом дозволяє її в межах лишень однієї Мінської області. Розмір республіки був сміхотворним і становив всього 52,4 тис. км. кв. та населенням трохи більше 1,5 млн. чол. В той самий час політичне життя білорусів в Західній Білорусії било ключем. На територіях 113 тис. кв. км. з населенням більше 4 млн. чол. дозволялась діяльність білоруських партій, які були представлені в польському Сеймі. Діяли білоруські школи, культурні товариства, гуртки. Це все, на противагу «визволеній» Східній Білорусії, яскраво свідчило, що чим менші імперіалістичні апетити агресора, тим вільніше життя підневільного. З таким станом речей не могла погодитись і КПБ. Й почала вимагати від Росії повернення їй 3-х її губерній. На той час склалася ситуація, коли існували три Білорусії: Західна (польська), Східна – у вигляді БРСР та присвоєна РРФСР (територія рівна польській Білорусії і з приблизно рівним населенням). Найсильнішим аргументом для Москви стало саме існування Західної Білорусії. Як казали тоді білоруси: «Розділена Білорусь допомагає її возз'єднанню». Так, вже 23 листопада 1923 року уряд БРСР домігся від Москви повернення Вітебської та Гомельської губерній. Білоруська республіка починає володіти 126 тис. кв. км., з населенням близько 5 млн. чол. Смоленська ж, з суміжними їй повітами, лишилась за Росією. З того часу білоруси тих земель почались активно «перефарбовуватись» в «русских». І за Всеросійським переписом 2002 року білорусів в Смоленській області залишилося 1,55% від загального складу населення.
Так, як я писав вище, відбувається пробудження самосвідомості і потяг до свого коріння людей на Смоленських землях. Самоіндентифікація серед молоді спричиняє створення нових культурних білоруських товариств, організацій та збільшенню цікавості до вже існуючих таких, як «Союз Белорусов России», «Беларуская Смаленшчына» чи «Млады Фронт». І утримування під Російською «короною» вкрадених земель не може тривати вічно, як білоруських так і українських. Зараз це відбувається за допомогою вуглеводно-сировинної бази. Та навіть в Росії вони не безмежні. І зараз є прецеденти, коли в Росії проходять місцеві референдуми про приєднання, наприклад, 16-тисячного Красногорського району Брянської області до Гомельської. На ньому 5 тисяч мешканців району проголосували за таке возз'єднання та написали листа Президентові Білорусії з проханням їх прийняти. Але Верховний суд Росії визнав цей референдум незаконним. Звичайно, причини такого вчинку красногорців досить прозаїчні. Відстань до Гомеля із Красної Гори 80 км, а до Брянська 250 км. Та й рівень життя сусідніх районів відрізається. Але, все одно, ситуація, яка зараз складається на Смоленщині та Гомельщині (м. Красна Гора до 1926 року входила в склад Гомельської губернії) сприяє в майбутньому, скоріш, до втрати Росією цих зрусифікованих земель, ніж до їх подальшого перебування під владою Москви. Схоже, що з часом, Росія не зможе втримувати всі «вкрадені» землі і неминуче їх втрачатиме. Доля її, як і будь-якої іншої імперії, це розпад на її етнічні шматки. Що, можливо, буде прискорюватись зовнішніми чинниками, особливо зі сходу, та активністю саме цих, етнічно не російських, земель.
Олександр Хлус
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post.html
Немає коментарів:
Дописати коментар