- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

четвер, 26 грудня 2013 р.

Тонфа - зброя вулиці

Колись це було дерев’яне руків’я жорен. Наразі ми знаємо цей предмет як один з символів міліцейського чи то поліцейського свавілля. Але в часи середньовічної Японії ця зброя мала назву тонфа, і була вкрай поширена на території Азії.

В 15-му сторіччі ситуація зі зброєю для простих мешканців Окінави чимось нагадувала ту, що склалась в Україні. Зброю мати могли лише обрані, інші ж повинні були працювати та платити податки. Після захоплення Окінави японцями в 17-му сторіччі ситуація не перетворилась на кращу, скоріш навпаки.
Тоді населення Окінави почало працювати над створенням загонів самозахисту. Без зброї такі загони не мали сенсу, а взяти її не було де. Тоді мудрі люди зрозуміли, що зброя – всюди, і почали застосовувати для цього найрізноманітніші речі, що були під рукою, наприклад, тонфу - дерев’яне руків’я жорен.
 Конструктивно тонфа складається з двох дерев’яних частин, що розташовані перпендикулярно одна до одної. Більша (кругла або ж квадратна у розтині) має довжину 50-60 см, менша – близько 15см. На відстані однієї чверті довжини в більшу частину вбудована коротша, зазвичай кругла у розтині.
Тонфу тримають за руків’я в кулаці, таким чином, щоб довша частина закривала руку та частково виходила перед кулаком. Основою бою за допомогою тонфи є тичкові удари та захист від атаки передпліччям. Також, перехвативши тонфу певним чином, нею можна відбити удар списом, сокирою чи іншою зброєю.
Крім того, зазвичай тонфи використовували в парі. Одна тонфа чудово блокувала атаку, іншою ж можна було атакувати супротивника у ближньому бою. Таким чином, селяни, ніби як не маючи зброї, могли непогано протидіяти озброєним бандам, котрі займались збором податків.


Скоріш за все, ми б не знали про тонфу майже нічого, якби у 1971 році американець Лон Андерсон не адаптував бій за допомогою цієї зброї під потреби американських поліцейських. Вже у 1974 році була виготовлена перша партія нового озброєння для поліції під назвою Prosecutor PR-24. Незабаром вже стало складно уявити собі поліцейського без цієї зброї.
Техніка використання тонфи досить непроста, ударів та блоків у ній багато. Не можна сказати, що оволодіти тонфа-дзюцу просто, але цілком можливо в стислі терміни в більш-менш достатньому обсязі. Для поліції це майже ідеальна зброя, котра не виглядає надто небезпечною, але, водночас, може гарантувати безпеку силовиків у конфліктних ситуаціях без застосування вогнепальної зброї.

Немає коментарів:

Дописати коментар