Експерт:
«Іще до подій у Врадіївці 70% громадян, а це — абсолютна більшість, не довіряли
міліції. Насамкінець, дедалі більше людей вважають самосуд єдиним шансом для
суспільства встановити справедливість»
Свавілля міліціянтів у Врадіївці змусило українське
суспільство вжахнутися й поставити правоохоронним органам діагноз. У черговий
раз. Як наслідок, кілька працівників органів позбавилися посад, інших — просто
понизили. Винуватців взяли під арешт. Про глибинні зміни одного з
найпроблемніших інститутів Української держави говорити поки не доводиться.
Усупереч обіцянкам міністра МВС Віталія Захарченка впровадити ряд реформ для
поліпшення ситуації у відомстві та вдатися до більш жорстких заходів після
Врадіївки, ситуація, в цілому, не змінилася. Рецидив стався просто в столиці.
Принаймні так це виглядає. Пізнім вечором у п’ятницю Святошинський райвідділок
оточили розгнівані люди. Вони прийшли з вимогою видати їм міліціянта, котрий
кількома годинами раніше вдарив жінку.
Інцидент трапився на одному з ринків Святошинського району. Під час
проведення заходів із протидії нелегальній торгівлі між працівниками та
правоохоронцем виник конфлікт. Одна з присутніх, активістка Коаліції учасників
помаранчевої революції, попросила служників народу говорити українською. За
словами жінки, у відповідь на це її ударили в живіт. Нині заява про побиття
розглядається прокуратурою.
Свідки події рушили до Святошинського райуправління міліції з метою
власноруч покарати кривдника. Після того, як їхні вимоги було проігноровано,
люди почали штурмувати РУВС. І результаті зчинилася бійка, було застосовано
сльозогінний газ. За повідомленнями лідера КУПРу Сергія Мельниченка,
розміщеними на Facebook, чимало людей постраждало. Кількох забрала «швидка».
«Тим часом міліціянти укріпляються. Близько сотні тримають огорожу, щоб розлючений
натовп не зніс. У дворі шикується незліченна кількість спецпідрозділу «Беркут»,
— написав він.
Версія міліції суттєво відрізняється. На офіційному сайті ГУМВС у
місті Києві розміщено широкий коментар щодо подій, які відбулися на ринку та
під райуправлянням. «Під час роз’яснення торгуючим громадянам одним з
правоохоронців вимог чинного законодавства, щодо заборони несанкціонованої
торгівлі активістка стала поміж ним та натовпом, спиною до співробітника
міліції та почала рухатися в його бік. Щоб не зіткнутись з жінкою,
Правоохоронець виставив уперед долоні. доторкнувшись спиною до них, активістка
почала голосно кричати, що її вдарив працівник міліції. Викликала «швидку
допомогу» й зателефонувала до чергової частини Святошинського райуправління
міліції», — зазначено у повідомленні. Окрім того, правоохоронці спростували
факт блокування райуправління та проінформували, що сльозогінний газ було
використано представниками громадськості, й шістьох міліціонерів було
шпиталізовано. На думку правоохоронців, мітингувальники мають бути покарані за
порушення громадського порядку.
Питання міліцейського свавілля не є новим для України. Упродовж років
динаміка задоволення громадян діяльністю органів внутрішніх справ лише
погіршувалася. За дослідженнями Центру Разумкова, станом на березень цього року
понад половини українців (53%) висловили свою незгоду як із діями міліції, яка
перетворилася на інструмент придушення громадськості, так і невдоволення
ефективністю виконання її обов’язків.
Синхронно із оцінкою діяльності падала й довіра людей до
правоохоронної системи. Нині вона сягнула дна. За останні роки суттєво зросла
кількість резонансних справ самосуду. Однак, якщо раніше на боротьбу з
міліцейською вседозволеністю виходили одиниці, постаті яких так чи інакше
маргіналізувалися у суспільній свідомості, нині бій із беззаконням набуває
масового характеру. Ситуація у Врадіївці не просто загострила увагу на безсиллі
конкретного громадянина, який опиняється сам на сам зі звіриним обличчям
системи, яка мала б стояти на захисті його прав, а й стала каталізатором для
єднання людей, щоб відчувати бодай фізичну перевагу над опонентом.
Очільниця Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна в розмові з
«Днем» зауважила, що протестний вибух проти правоохоронних органів був абсолютно
прогнозованим. «Іще до подій у Врадіївці 70% громадян, а це — абсолютна
більшість, не довіряли міліції. Окрім того, в Україні стабільно високий градус
протестних настроїв. Насамкінець, усе більше людей вважають самосуд єдиним
шансом для суспільства встановити справедливість», — говорить вона. «Зараз
відсоток невдоволення і недовіри до правоохоронних органів був би значно
вищим», — констатувала Бекешкіна.
«Ситуація із протестами довкола правоохоронних органів нагадує нариви:
якщо людина хвора — їх час від часу прориває. Утім, очевидно, що треба лікувати
весь організм, і стихійні акції зі штурмом відділків міліції — аж ніяк не
вихід. Надалі потрібно робити щось більш конструктивне», — зазначила соціолог.
«На жаль, у нас починають думати про реформи лише тоді, коли вони перезріли, а
не тоді, коли системні зміни справді потрібні. Тож певний позитив від подій у
Врадіївці полягає в тому, що без них наше МВС не «чухалося» б узагалі», —
підсумувала експерт.
Варто зауважити, що подібна дестабілізація слугує приводом для
використання ситуації з метою досягнення певних політичних цілей. Голова
Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності
правоохоронних органів Олег Мартиненко вважає, що інцидент у Врадіївці став
результатом вкрай критичної ситуації, яку не було вчасно вирішено владою. Однак
ставити знак рівності між Врадіївкою та атакою Святошинського РУВС, на думку
експерта, навряд чи можна. «Напад на Святошинське райуправління міліції,
наскільки я можу судити з інформаційних заміток та відеосюжетів, — це зовсім
інша, заздалегідь спланована акція, — розповів Мартиненко «Дню». — Хоча вона
має реальну основу — конфлікт на ринку — ця ситуація не досягнула того градусу,
щоб люди справді зібрали близько двох сотень протестувальників, як було
задекларовано, і пішли штурмувати райуправління. Дехто називає це політичною
провокацією, але це зовсім інше — холоднокровна реакція для того, щоб показати
свою силу. Не знаю, яка політична сила реально стоїть за штурмом Святошинського
райуправління міліції, але інциденти у Врадіївці та Києві — дві абсолютно різні
події»..
Водночас правозахисник зазначив, що радикальні дії людей не здатні
привести до бажаного результату. «Для того, щоб такі виплески емоцій якось
впливали на систему, потрібно, щоб остання почала проводити бодай якесь
реформування. Припустімо, запровадила виборність посади начальників
райвідділів, райуправлінь. Тоді, якщо народ приходив би під стіни місцевої
філії відомства й вимагав переобрати начальника міліції, — такі протести були б
ефективними. Нині ж люди побунтували, міністр зняв начальника райуправління з
його посади, на його місце поставив іншого, теж, певно, з Донецької області. На
ситуацію це не вплине жодним чином», — зазначив фахівець. На думку Мартиненка,
чи не найбільш важливим чинником, здатним вплинути на ефективність громадського
волевиявлення, є готовність системи до змін. «Зараз зусилля людей розбиваються
об кам’яну стіну, яка не може бути гнучкою й не готова змінюватися», — додав
він.
Насамкінець експерт наголосив на тому, що бездіяльність органів та
активізація громади призводять до використання подібних конфліктів політичними
силами, які вимагатимуть відставки міністра чи ряду інших змін. «Люди ризикують
залишитися просто гарматним м’ясом у протистоянні політичних сил, які на їхній
енергії та гіркій долі (багатьох із них після таких штурмів просто посадять)
наживуться, створять собі певний політичний капітал і потім, можливо, якось
вирішать проблему. Усе, чого люди можуть досягнути зараз такими діями, —
звільнення конкретного начальника райвідділку та його заступників. До жодних
змін системи це не приведе», — підкреслив експерт.
Днями міжнародна організація Amnesty International закликала
українську владу створити незалежну систему для розслідування міліцейських
злочинів, інакше все більше людей наважуватимуться на самосуд. Вірш російського
класика Володимира Маяковського із іронічними рядками «Моя міліція мене береже»
органічно вписується в сучасні українські реалії. От тільки хто вбереже
вітчизняну міліцію в разі неконтрольованого повстання проти неї — це питання
залишається відкритим.
КОМЕНТАРI
«МАЮТЬ
БУТИ АКТИВНІ ДІЇ КЕРІВНИКІВ ДЕРЖАВИ»
Олександр БУКАЛОВ, керівник
правозахисної організації «Донецький Меморіал»:
— Мені здається, що Міністерство внутрішніх справ у особі його керівництва досі не готове серйозно вести мову про відповідальність працівників міліції будь-якого рангу за певні прорахунки. Усе, що вони
роблять, досі спрямоване на те, щоб максимально убезпечити від відповідальності
тих, хто винен у таких порушеннях. І лише тоді, коли вже не вдається жодним
чином убезпечити таких порушників, вони їх наказують. Але не тому, що ті
порушили щось, а тому, що вони вже не можуть їх врятувати. Наприклад, я як голова
громадської ради при Донецькій обласній міліції зробив запит до керівництва з
приводу подій на трасі Сєдово — Новоазовськ (тоді вночі даїшники з допомогою
«Беркуту» штурмували машину з трьома громадянами) і отримав, на мій погляд,
безглузду відповідь, у якій ідеться зовсім не про те, про що я запитував. Це
просто додатковий приклад того, що керівництво і міністерства, й у областях не
бажає вести серйозну розмову про ці проблеми. Можливо, це тому, що вони не
вміють і не знають, як це робити. Щоб не допустити вже повного розвалу й
насильницьких дій з боку громадян, які можуть мати моральне виправдання, але
навряд чи можуть мати виправдання законне, треба, щоб і міліція, й керівництво
держави не доводили саме до такого стану. Тут мають бути активні дії сьогодні з
боку керівників держави — Президента, прем’єр-міністра. Уповноважена з прав
людини має довести свою позицію — я не бачив її. Вона має називати ті
стандарти, які мають бути дотримані. Цього немає. У публічному просторі має
бути серйозна розмова про це. У ток-шоу іноді є фрагменти таких розмов, але
цього надзвичайно мало для того, щоб змінити ситуацію. І ті аргументи, які я
іноді чую, скажімо, від міністра внутрішніх справ, що треба попрацювати
декілька років, щоб був результат... Навіть місяця не треба працювати, якщо
міністр працює погано. Навіщо мучитись декілька років, щоб урешті-решт сказати,
що не вдалося це зробити? Від міністерства, від керівників держави немає
зрозумілих месиджів про те, що треба робити. Якщо цього немає в голові
керівництва, то, звичайно, в діях керівництва теж не буде тих зрозумілих для
людей дій. І ця спрямованість на свавілля, протест зберігатиметься доти, доки
не будуть зрозумілі месиджі від керівництва держави, за якими обов’язково мають
бути якісь кроки.
«УСЕ
ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВОЛІ І ПОСЛІДОВНОСТІ ВЛАДИ»
Микола КУЛАГА, пенсіонер,
ветеран міліції, Дніпропетровськ:
— На мій погляд, річ зовсім не в міліції, а в самій державі. Якщо
держава і урядовці, які її репрезентують, корумповані, то починати реформування
потрібно не з міліції. Міліція — це лише частина державного апарату і частина
правоохоронних органів. При цьому міліція безпосередньо підпорядковується
керівництву країни. Можливо, в Європі, де демократія має могутніші традиції і
механізми, для участі в реформуванні поліції залучають громадськість. Але в нас
усе залежить від Президента — він найголовніший командир. Я гадаю, що саме він
повинен стати ініціатором перетворень. По-перше, він має оголосити тотальну
війну корупції в Україні і заявити всім урядовцям, що із завтрашнього дня ми
починаємо жити по-новому. Звичайно, це має бути продумана система заходів — від
системи оплати і кадрової політики до повноважень і взаємодії міліції з іншими
органами влади. Окремо вирішувати ці питання — не вийде. А так виходить, що про
міліцію в нас згадують лише у зв’язку з черговим НП. Погаласують, побалакають і
все затихне до нового випадку. Я впевнений у тому, що більшість працівників
міліції — це нормальні люди, але загальна корупція, яка охопила державу, не
може не впливати на правоохоронні органи. Адже вони існують не самі собою, а є
лишень інструментом державної влади. І якщо держава охоплена кумівством і
мафіозно-клановою системою, то тут повноважень однієї міліції замало. Сама
собою вона не може реформуватися. Якщо пригадати, то такі спроби
«переформатувати» міліцію або ДАІ робилися після помаранчевої революції, але
вони нічого не дали. Навіть гірше стало. Ще раз повторю, що все залежить від
волі й послідовності державного керівництва. Упевнений, що за бажання можна
навести лад у будь-якій державі, а можна і все розвалити, навіть саму державу.
Такі приклади ми вже знаємо!
ДО РЕЧІ
Поодинокий випадок
Донеччанка попросила подякувати
своєму дільничному міліціонерові
Конфлікт суспільства з міліцією триває. Активісти переконані: потрібно
провести тотальну реформу структури, щоб звільнити 90% її співробітників. Ми
чуємо дедалі більше докорів у бік працівників правоохоронних органів, слова
вдячності — дедалі рідше. Але є й такі випадки. Нещодавно мешканка Донецька
подякувала своєму дільничному Володимиру Леонову за його гарну роботу.
Навіть у практиці Леонова це поодинокий випадок. Він каже, що всього
лише виконував свою роботу. Володимир Володимирович дільничним на одній
дільниці працює з 2009 року. В органи прийшов з державної служби охорони, де пропрацював
12 років. Після скорочення посади і реформування його відділу перейшов у
міліцію. Більше місця роботи не змінював.
Сьогодні робота дільничного не вельми престижна. Рік у рік кількість
охочих здобути вищу юридичну освіту і йти працювати в міліцію стає дедалі
менше. Зарплата, приміром, дільничного в середньому 2 тисячі гривень з можливою
індексацією. Пільг щодо отримання квартири особливих немає — в цьому плані
працівники міліції нічим не відрізняються від тих же лікарів чи шахтарів.
Довіра до працівника міліції дуже важлива, особливо до дільничного.
«Пересічному громадянинові не важливо, де працює співробітник міліції. Чи то
дільничним, чи співробітником карного розшуку, чи у відділі економічних
правопорушень тощо. Йому головне, аби його права і його життя були захищені.
Цивільній людині важливо, аби її проблеми було розв’язано, і вона почувалася
спокійно. Тому завдання міліції — ці проблеми розв’язувати», — веде далі
дільничний. За словами працівники міліції, вони не можуть заперечувати факт, що
є ті, хто ганьбить професію, але з такими вважають за краще боротися і
всередині структури. «У нас багато свідомих і відповідальних працівників. У
міліції не працюють люди з іншої планети. Про це теж не варто забувати», — каже
він.
У зв’язку з нещодавньою реорганізацією структури, склад міліції значно
помолодшав і сьогодні зазнає змін — молоді фахівці «мігрують» з відділу у
відділ, у пошуках прийнятного для себе місця. Щодо кадрової політики, то
відчувається значний брак фахівців. До майбутніх дільничних, до стають до
роботи, є кілька вимог: вища юридична освіта, військова кафедра і сумлінне
виконання своїх обов’язків. Чи вирішить питання довіри населення реорганізація,
на думку Леонова, передбачити не можна. На його думку, посади дільничного
реформа навряд чи торкнеться. А ось щодо змін у системі, то висновок
напрошується один — зміни мають стосуватися передусім перегляду заробітної
плати. Адже людина, яка обслуговує інтереси громадян, має отримувати й гідну
винагороду. Це стосується не вищих керівних посад, а тих, хто працює «внизу».
Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День»,
Донецьк
Анна
ЧЕРЕВКО, «День», Юлія ЛУЧИК
Немає коментарів:
Дописати коментар