Скільки разів чую від майстрів політологічного терену
сентенції про поділ країни. Спочатку з Сіверськодонецька прозвучала команда
«Віддати швартови». Але похмурі помаранчеві хмари швидко розвіялися, і команда,
яка віддала команду, забетонувала всю територію держави. Тепер, здається,
приводу для симетричної відповіді немає, як немає Південнофранківська і нової
команди, що бажає відштовхнути гуцульський пліт, із чотирьох областей, геть від
дніпровських берегів. Як не дивно, відсутність приводу не впливає на прогнози.
Щокварталу з перевірених джерел ллються піснею фатальні передбачення.
Найсвіжіше: західні області відокремляться, якщо не буде реформ. Просто
календар майя якийсь, чи астероїд, який летить прямо до Києва. Завжди
симпатизуючи реформаторам, цього разу я їм не співпереживаю. Вистачить
страшилок.
Ну що за мода у наших шеф-кухарів політичної кухні.
Ледве що, каструлю об підлогу, борщ у вікно — все: плиту ділимо, столи
розпилюємо, підручних ріжемо навпіл. Підручні це ми з вами, прості громадяни,
які здригаються, як всяка нормальна людина, попереджена про падіння даху свого
будинку. Не вступимо до митного союзу — розпадемося, не проведемо реформ —
розпадемося, дуже швидко проведемо — теж розпадемося. Розмови «про це» в нашому
політологічному середовищі — апокаліптичні прогнози розпаду. Під них
підкладаються різні теорії від етнографічних відмінностей до підступів
Газпрому. Тепер говорять про приклади інших країн і про те, що Захід, у
великому розумінні, візьме до себе наш захід, в українському тлумаченні, щоб
показати дулю решті простору і народонаселення. Під прозорливе бачення
перспективи, як завжди, підведено платформу. Мовляв, так заведено в Китаї і
Тайвані, в різних Кореях і свого часу в двох Німеччинах, які змагаються між
собою, за право репрезентувати все найкраще в етносі світові. Не оспорюватиму
логіку і сміливість нової платформи. Скажу лишень, що полон теорії страшніший
за каземати. Псує життя ув’язненим і тим, хто на волі. За наукою академіка
Трохима Лисенка схрещування помідорів із горохом мало привести до появи томатів
у стручках. Але здорова реальність виявилася сильнішою за уявлення біолога. Не
все теоретично обѓрунтоване — збувається. Особливо в неточних і неприродничих
науках, таких, як політологія. Буває десятиріччями лежать у руїнах країни і не
розпадаються. Пригадаємо Сомалі. Або дуже схожі народи, скажімо, чехи зі
словаками, раптом, вирішують жити окремо. На скільки складні прогнози в цій
делікатній сфері, можна зрозуміти, постеживши за людьми довкола себе. Чоловік і
дружина абсолютно різні, а живуть. В іншій родині — обоє розумні, гарні, багаті
— а розлучилися. Ось так і з країнами. Не вгадаєш, як насправді буде. Були б
справжні політичні екстрасенси, що знають, що в прикупі лежить, їх би в казино не
пускали і тримали б під охороною на держдачах.
Прикиньмо! Хто й навіщо екзистенціально ділить країну
і ходить довкола неї, немовби ілюзіоніст Кіо довкола свого ящика з різними
напрямами розпилу? Чи для гостроти напруги у виставі? Чи тому, все страшне притягує
магнітом чергового катаклізму? Щоб, якщо відбудеться, записати себе в пророки?
Чи ми чуємо голоси з команди гіпнотизерів, яким потрібно змусити мешканців
багатоповерхівок, повірити в крила за спиною. Мовляв, летіть, голуби!
ДЛЯ ЖАХЛИВОГО СТАНОВИЩА ДОБИРАЄМО ВИСЛОВИ
Економічні прогнози не рівняються до політологічних.
Відрізняючи інфляцію від стагнації, ретроцесію від рецесії розумієш, куди
рухається країна. «У наш песимістичний сценарій, — це я цитую прогноз фахівця
групи ICU, опублікований на головному новинному порталі країни, — ми заклали
ризик того, що стагнуюча економіка може ввійти до так званої потрійної рецесії
наприкінці 2013 або на початку 2014 року. Тому, на наш погляд, стагнація і
дефляція, що переходить у дуже низьку інфляцію, йдуть рука в руку». Уявляючи в
танці маленьких лебедів три грації нашої чудової економіки, розумію, що
потрібно купувати цукор, сіль і все що належиться. Інакше просто не може бути,
якщо підвищення цін (інфляція) і купівельної спроможності наших грошей
(дефляція) в економіці, яка зупинилася (стагнація), призведуть до спаду
виробництва (рецесія) аж утричі. Нічого собі коментар фахівця! Чи не уряд
замовив передати населенню закодований у дусі риторики Гарварду, звичний для
українців крик: «Рятуйтесь, як можете!». Взагалі, не в словах високого
професійного стилю, слід описувати те, що сталося у сфері виробництва і
споживання товарів.
Ми перестали бути покупцями. Підійдіть до будь-якого
прилавка, де торгують продуктами першої і другої потреби, і продавець скаже
вам, у скільки разів упав попит за останні два роки. Він падав планомірно, від
місяця до місяця, особливо в дні свят, коли всі орієнтувалися на збут
попереднього року і за ним визначали обсяг товару для реалізації. Але продажу
не було, і нудьгуючі продавці м’ясних, рибних, овочевих і інших відділів,
включаючи і промтоварні, розкладали руки і називали головну причину паралічу
ринку: «У людей немає грошей!». Чомусь цей очевидний сигнал до порятунку
економіки засобами і стимулами внутрішнього споживання не дійшов до уряду. Він
продовжував оперувати макропоказниками, робити жорсткішими податки і збори,
ходити світом із простягнутою рукою. Мабуть, так належиться на тих поверхах, де
стагнації і рецесії, девальвації і інфляції лишень слова, які характеризують
процес. Цим поверхам набагато приємніше чути нейтральне «рецесія» замість
вердикту «занепад».
НІ — ФАШИЗМОВІ ТІЛА В НАШИХ ДУШАХ!
Раз уже заговорили про витіюватість слів, то варто
звернути увагу на молодий термін на ім’я лукізм (lookism), який швидко
розвивається. Він прийшов до нас не з сусідньої республіки, але теж має
стосунок до демократії. Йдеться про преференції, які надаються суспільством
людям, чий зовнішній вигляд відповідає позитивним стереотипам. Простіше кажучи,
негарні, невисокі, товсті протестують проти витончених, струнких і симпатичних,
які знімають вершки на трудовому, публічному і сексуальному фронтах. Гарні
заробляють більше, легше влаштовуються на роботу, отримують більше голосів
виборців... Ображені, які зобиджені природою, називають це явище «фашизмом
тіла» і пропонують солодкі титули королев краси змінити на прісні звання
«генетичних знаменитостей». Рух, між іншим, не жартівливий, особливо в США, де
великі громадські діячі, письменники і вчені ставляться до лукізму, як ми до
захисту бездомних собак. На ѓрунті цього терміну, наша демократія могла б
цілком конкурувати із західними, про що я інформую уповноважені інстанції. Не
бійтеся в переговорному процесі з приводу утисків прав і свобод, що подекуди у
нас часом має місце. Сміливо посилайтеся, на усунення лукізму з повсякденного
життя країни. Так, у нас є пережитки у вигляді всіляких там міс міст, областей
і районів, але в решті дотримуємося принципу «не народися красивим». Будь-які
вибори від сільських рад до самої гори показують: немає у нас жодного лукізму,
тобто дискримінації за фейс-контролем. Переконайтеся, оглянувши всі рекламні
дошки і передвиборні плакати. Люди з відштовхуючою зовнішністю у нас працюють
скрізь, де не допускає хвалена американська система. У них на фасаді
істеблішменту чесні очі, добрі посмішки, розумні обличчя — все найгірше, що є в
лукізмі. У нас же — правда життя, яка обеззброює в своїй щирості.
Олександр Прилипко
Немає коментарів:
Дописати коментар