Нація. Народ. Етнос.

Механізм ідентифікації. Види ідентифікації. Національна ідентифікація.

 Народ (грецькою -- етнос) -- поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос -- це історична спільність людей, яка

склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, -- своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес -- конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого -- загальнолюдських компонентів.

Етнос (від грец. ethnos - плем´я, народ) -- це культурно-духовна спільність людей, споріднених походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями. Досить часто термін "етнос" порівнюють з поняттями "народ" і "нація". Народ відрізняється від нації не кількісними показниками, а рівнем свідомості, зумовленої проблемами облаштування державного устрою та об´єднання.

 На́ція (лат. natio -- плем'я, народ) -- полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.

Нація – це

- історичний тип етнічної спільноти;

- стадія етносу;

- результат еволюційного процесу етносу;

- вінець еволюції етносу;

- соціо-культурне оформлення етносу.

Термін вживається і в таких значеннях::

·         Політична спільнота громадян певної держави – політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

·         Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ.

Ознаки нації

·         спільність походження;

·         спільність мови;

·         спільність культури;

·         спільність релігії;

·         Ідентичність та ідентифікація

·         Ідентифікація та відчуження є крайніми полюсами широкого спектра громадянської самосвідомості людей. Реальна різноманітність соціально-політичних установок визначається різними підставами або векторами громадянського самовизначення особистості, основними серед яких є державне, етнічне та культурне самовизначення.

·         Державне самовизначення – це показник суб’єктивного сприйняття держави як засобу організації суспільного життя та органу влади. Позитивним воно є тоді, коли люди:

·         - переживають почуття внутрішньої злагоди із законами держави та, відповідно, готові жити за ними;

·         - визнають цю державу як цінність для свого власного життя;

·         - відчувають власну значущість для держави та факт визнання нею їх індивідуальних заслуг.

·         Етнічне самовизначення є показником суб’єктивного зарахування себе до певного етносу або нації. Позитивним воно є тоді, коли люди:

·         - визначають свою генетичну приналежність до етносу за принципом «чистоти крові» (хоча в деяких випадках допускається компроміс «переважаюча кров»);

·         - сприймають етнічні (групові) традиції, взірці поведінки, засоби мислення як свої власні індивідуально-особистісні особливості;

·         - приймають рідну мову за принципом «народження» та «крові».

·         Культурне самовизначення – це показник суб’єктивного віднесення себе до певного типу культури. Позитивним воно є тоді, коли люди:

·         - усвідомлено обирають культурні взірці, яким вони хочуть наслідувати у своєму повсякденному житті;

·         - усвідомлюють власні світоглядні та релігійні установки у їх зв’язку та відношенні до інших;

·         - усвідомлюють рідну мову як засіб мислення.

Усталеність внутрішнього образу людини (“Я” сьогодні є теж саме, що було вчора і буде завтра) забезпечується завдяки феномену ідентичності, який має багатовекторну спрямованість. Оскільки людина являється особливим об’єктом, у якому зливаються воєдино матеріальне і духовне, фізичне і психічне, то розрізняють психофізіологічну, особистісну, соціальну й національну ідентичність людини.

Психофізіологічна ідентичність означає усвідомлення людиною єдності свого організму, фізіологічних і психічних процесів, що в ньому відбуваються.

Особистісна ідентичність – це єдність і спадковість життєдіяльності, цілей, мотивів, установок, ціннісних орієнтацій і самосвідомості особистості. Особистісна ідентичність включає ставлення до свого минулого, теперішнього і майбутнього.

Соціальна ідентичність означає єдність і спадковість певної системи соціальних характеристик (норм, ролей, статусів), що дозволяють диференціювати індивідів за їх суспільним станом і груповою належністю. Вона означає уявлення людини про своє особисте місце у світі, усвідомлення нею приналежності до певної соціальної групи, категорії. Одним із видів соціальної ідентичності є етнічна ідентичність.

Ідентичність етнічна – відчуття належності до певної етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам’яті, спогадів про єдиних предків та емоціональних зв’язків з батьківщиною, а також спільності основних компонентів культури, що звичайно виявляється у солідарності з членами цієї спільноти.

Національна ідентичність означає самовизначення й самоорієнтації індивіда у світі крізь призму колективної особистості та своєї самобутньої культури.

Сенс ототожнювати себе з певною групою в забезпеченні соціального захисту і підтримці позитивного “образу себе”. У цілому “образ себе” у будь-якого народу, як правило, представлений трьома складовими: “образом для інших”, “образом для себе”, “образом у собі”.

“Образ для себе” усвідомлюється групою і представляє набір характеристик, які бажані для себе. Тут присутня власна міфологія, власна символіка, які мають комунікативне значення всередині групи.

“Образ для інших” – є набір рис, приписаних для себе – “перекладений” на мову інших соціально-культурних систем. Тут теж багато міфології й символів, які пропагандуються з метою налагодження комунікації з зовнішнім світом.

“Образ у собі” – є неусвідомлюваний образ, але саме він, як вважає С. Лур’є, визначає узгодженість і ритмічність дій членів групи.

Посиленню ідентифікації і самоідентифікації сприяє віра в те, що члени групи мають спільних предків (спільне походження). Звісно, важлива не дійсна генетична спорідненість, а віра в спільність коренів. Відсутність такої віри небезпечна для будь-якої нації. Відштовхуючись від їх теорії можна визначити, чому будь-які соціально-політичні утворення й держави-нації прагнуть посилення етнокультурного компоненту в національній ідентичності власних членів.

Культурна ідентифікація виконує дві функції: уподібнення і виділення. Завдяки дотриманню норм, вимог і ритуалів, прийнятих у даній спільності, особистість ототожнюється з конкретною групою і протиставляє її іншій.

Сталість культурної ідентифікації її соціально-психологічні, адаптивні і захисті функції сприяли перетворенню культурної групи в референтну, яка може виявлятися як в об’єктивній належності до групи, так і в психологічній прихильності. Стійкість етнокультурних компонентів в ідентифікації людини обумовлена тим фактом, що на відміну від інших видів соціальної ідентифікації практично не вимагають підтвердження в соціальних діях.

Самоідентифікація зі сталою культурною групою є однією зi найдавніших і стійких форм задоволення потреби людини у власній спроможності, це підтверджують процеси “етнічного відродження”, у перехідні періоди розвитку сучасних суспільств. Вона формується на основі об’єктивних факторів культури, і є джерелом передачі соціально-позитивної інформації (традиції) від покоління до покоління.

Культурна ідентичність, багато в чому визначає внутрішньогрупову згуртованість і солідарність, засновану на глибинних формах прихильності, яка не потребує раціонального пояснення (компліментарність). У цьому змісті компліментарність більш стала, ніж солідарність, що базується на прагненні досягти конкретної мети й у силу цього недовговічна.

Звідси культурна ідентичність розглядається як прийняття усталених уявлень, стереотипів, готовність до певного напряму думок і визнання системи відносин і дій у різних контактних ситуаціях і середовищах; готовність до групових дій для реалізації національних інтересів.

У поліетнічному суспільстві члени етнічної групи спрямовують свої дії на їх підтримку. Культурна взаємодоповнюваність може сприяти збільшенню взаємозалежності етнічних груп і створювати базу для сумісності. У тих сферах діяльності, де немає культурної взаємодоповнюваності, не можуть скластися умови для формування взаємодії на етнічному ґрунті. Тут взаємодії практично не буває зовсім, або вона існуватиме без урахування етнічної, локальної ідентичності.

Етнічна група формується системою уявлень людини як самокатегоризацією, так і ідентифікуванням (зарахуванням) інших людей до будь-якої етнічної групи. У соціальному плані ці механізми є системою соціальних наказів, вимог, очікувань.

http://darkelly.info/2011-01-02-18-10-01/2011-01-02-20-04-07/95-2011-01-16-14-04-35.html