Давати прогнози – справа невдячна. Але якщо проводити
історичні паралелі, то можна прослідкувати закономірність в поточному розвитку
тої чи іншої країни і її можливі перспективи.
Анексія Криму фактично
почала руйнацію системи міжнародних договорів, а отже поставила під загрозу
світовий порядок. Кримська криза оголила проблеми світової політики та всієї
системи міжнародних відносин. В першу чергу вона продемонструвала слабкість і
неготовність ООН вирішувати навіть регіональні конфлікти. Схоже, Організацію Об’єднаних
Націй у її нинішньому варіанті неминуче чекає крах – коли авторитарні і
напівавторитарні країни можуть одним голосом заблокувати рішення, які підтримує
більшість держав-членів, ефективність такої організації можна помножити на
нуль. Історичні перспективи ООН є точно такими, якими були перспективи у її
попередниці – Ліги Націй в 1938 році, коли гітлерівська Німеччина анексувала
Австрію.
Очевидно, що навіть
гіпотетичне виключення Росії з ООН за великим рахунком не дасть ніякого ефекту,
окрім, хіба, психологічного. Це щось на зразок того, як в школі учні оголошують
бойкот місцевому хулігану. Але що з того – він, читай Росія, – стає від того ще
більш злим і жорстоким. Свого часу СРСР виключили з Ліги Націй за війну з
Фінляндією, але це не завадило через 5 років Сталіну в’їхати в Європу «на
коні». Кривавому коні.
У Росії навіть у разі
виключення з ООН знайдуться союзники – такі ж архаїчні, тоталітарні, ображені
на світ політичні режими Північної Кореї, Венесуели, Білорусі, Ірану,
Афганістану і ще якого-небудь Нікарагуа.
Зараз радше варто
говорити про інше – про повернення до біполярного світу, до часів «холодної
війни», де відсіч агресору може дати лише згуртований і безкомпромісний до
опонентів західний світ. Лише НАТО в такій системі координат може відіграти ту
роль, яку воно відігравало для демократичного світу з 1949 по 1991 рр.
Тільки тепер в активну
боротьбу з диктаторськими режимам західному світу доведеться залучати не лиш
країни Європи і Північної Америки. В нову світову коаліцію на противагу нахабним
деспотам треба буде брати і Австралію, і Японію, і Ізраїль, і деякі країни
Латинської Америки, і Україну з країнами Закавказзя – Грузією і Азербайджаном.
Якщо таку коаліцію
створено не буде, то світ отримає незворотні регіональні конфлікти, що можуть перерости
в Третю світову війну.
Це буде виглядати
приблизно так:
Якщо зараз Захід займе
таку саму позицію, як і в ситуації з Грузією в 2008 році, то незабаром Абхазія,
Придністров’я та Південна Осетія захочуть увійти до складу Росії. Путін
опиниться перед дилемою – або послідовно «приєднувати» «іконно рускіє зємлі» до
РФ, або комусь відмовити, що автоматично розпочне процес відторгнення місцевих
еліт від Росії. Путін цього не потерпить, отже, приймати доведеться всіх. В цей
же момент Молдова оголосить протест і почне переговори про входження до складу
Румунії. Паралельно розконсервується конфлікт в Нагірному Карабасі. За
економічної підтримки Туреччини Азербайджан зможе підготувати армію, яка без
проблем впорається і з армією Карабаху, і з армією Вірменії. Остання покличе на
поміч Росію – а до кого ж іще їй звертатися? Путін буде змушений втрутитися –
бо якщо вірмен залишити напризволяще, то хто ж тоді ще підтримає різні
нелегітимні зміни на карті Європи, що їх інспірував Кремль.
Фактично, Росія буде
діяти на два фронти, але таке нахабство не будуть терпіти окремі країни –
союзники США та Європи. Так, Туреччина «під шумок» захоче відібрати деякі
території у Вірменії. В цей же час диктаторські та терористичні режими
Близького Сходу можуть розпочати агресію проти Ізраїлю. В ситуації військової
напруги на сході Європи, Закавказзі та Близькому Сході, Індія та Пакистан
повернуться до з’ясування стосунків щодо ряду спірних територій. Полум’я війни
перекинеться на весь континент. І тут вже ані США, ані НАТО не зарадять.
Щоб цього не сталося,
Захід має чимшвидше подивитися правді у вічі – в світі розпочалася нова холодна
війна. Лише повернення Криму до складу України, а також прийняття нашої
держави, а також Грузії і Молдови до НАТО, а потім і до ЄС зможе зцементувати крихку
структуру сучасного світового порядку. І щоб не вдаватися до військових дій,
Росію необхідно поставити на коліна економічним ембарго, в першу чергу –
ембарго на експорт та імпорт озброєнь та експорт енергоносіїв. В цей же час
НАТО необхідно розпочати військову операцію проти режиму Башара Асада в Сирії.
Захід має дати зрозуміти Путіну, що чекатиме на диктаторів, яким начхати на
дотримання норм міжнародного права. Військова операція в Сирії має зробити
Путіна більш поступливим в питанні Криму.
Інакше світ неминуче
отримає цілу низку нових регіональних конфліктів, що матимуть всі шанси
перерости в один глобальний.
Сергій Пархоменко
Немає коментарів:
Дописати коментар