- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

четвер, 22 вересня 2011 р.

Алкогольна агресія проти української нації

Щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь. Алкоголізм набуває характеру епідемії. В перспективі – це національна катастрофа.

Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили. Згідно даних Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) в 2008 році Україна посіла ганебне перше місце по рівню вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% українців від 14 до 18 років систематично випивають. Загальний рівень вживання алкоголю в Україні – 13 літрів спирту на одного українця щорічно. І щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь.

Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п'ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.

Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: «Пиятика – це частина нашої культури». Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін.ХІХ ст., слобода Римарівка): «П'ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток». Це не має нічого спільного з тим, як п'ють сьогодні: з вечора п'ятниці до самого понеділка

. Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, в слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели «помірну торгівлю», та і їх в 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!

Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп'ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.

Другий забобон щодо алкоголю: «Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п'ють». Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім «легкі» зґвалтування, потім «легкі» убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати «культуру пиття» з дитсадка?!

До речі, «культура пиття» – це третій небезпечний алкогольний забобон. Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п'яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п'яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає «розслабитися». Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, «відключає мозок».

Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечні ший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм «підкрадається» непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від «біленької». І це стосується не лише пива, а і усіляких «шалених соків» – фарбованої води зі спиртом.

І, нарешті, п'ятий забобон: «Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально». Ці «роздуми» також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?

З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: «Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку».

А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVIII – на початку ХIХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких в непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити...

Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано «сухий закон», що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти у «новий порядок» і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: «в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п'яними... В провінції ще більше п'ють».

Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво «Чернігівське» – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий «промоушн». І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу...

Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для «лицаря чарки» не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім'ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов'ю до «оковитої» запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися «сухого закону» – порушників жорстоко карали або просто убивали... Ви можете уявити, щоби пияки об'єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки. Наприклад, не смітити – після святкування Дня міста в Луганську пляшки з площі довелося прибирати за допомогою... снігоприбиральної машини!!

Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.

Дмитро Снєгирьов

Немає коментарів:

Дописати коментар