Інтерв’ю з Аленом де Бенуа
КПФ (Комуністична партія Франції) відмовилась від свої традиційних
символів – молота і серпа. Правда така, що у Франції дедалі менше селян та
фермерів. Тим не менше, що ви думаєте про цю відмову?
Я думаю вона навіює те, що навіюють всі відмови від принципів:
огиду. Звісно, я не применшую темних епізодів в історії КПФ. Тим не менш ця
партія протягом десятиліть була світлою надією мільйонів трудівників. Однак,
ПКФ поступово відмовилась від всього: революції, загального страйку, диктатури
пролетаріату. Сьогодні це соціал-демократична партія, більш зацікавлена в
«боротьбі проти дискримінації» в ім’я прав людини (які сам Карл Маркс нещадно
критикував) замість захисту людей від пазурів Капіталу. Молот і серп були
символами народу. Я б хотів би нагадати, що народ нікуди не зник (робітники та
службовці все ще складають більшість населення Франції), а класова війна нині
люта як ніколи. Але погляньте-но тільки на сучасних комуністичних вождів:
Марі-Жорж Бюфе зовсім не схожа на Луїзу Мішель чи Розу Люксембург. Вона виглядає
як всі інші, як клімактерична домогосподарка. П’єр Лоран виглядає точнісінько
як посередній клерк (ким він власне і є). Ам’єнська хартія (1906 року)
закликала до ліквідації «зарплатної системи та великого бізнесу». Ця задача
також цілковито занедбана. Коли вже молот та серп, знаряддя пролетаріату, буде
замінено на фалоімітатор та пульт від телевізора?
Повертаючи до теми СРСР, ось ваш вислів, який переслідує вас роками: «Я б
радше надягнув картуз червоної армії ніж жер гамбургер в Брукліні…». Це був
жарт чи щось глибше?
Цей вислів мене переслідує, хоч я його
ніколи не писав, ба навіть не казав. Ось точне речення, написане мною 30 років
тому: «Дехто не відмовиться одного дня вдягти картуз Червоної армії. І
перспектива ця жахлива. З іншого боку, ми не можемо погодитись на життя, що
полягатиме в поїдання гамбургерів в околицях Брукліна.» (Orientations
pour des années décisives, Labyrinthe, Paris 1982, p. 76).
Звісно, це просто гасло. Що я мав на увазі, так це не те, що я не визнаю себе
ні належним до західного, ані східного блоків, адже вони суть двома шляхами
відчуження людської свободи. Це показує як мало я вірив у байки про «вільний
світ», просте виправдання американському імперіалізму. Падання радянської
системи мало позитивним ефектом виставлення цього імперіалізму на видне місце,
де кожен зможе його чітко розгледіти. На місце лютого тоталітаризму ГУЛАГу прийшов
чемний тоталітаризм політкоректності та окупація людської уяви споживацькими
цінностями. …і я не впевнений що останній варіант чимось кращий.
ЗМІ запудрили нам мізки Холодною війною одного блоку проти іншого, а нині
вони намагаються втюхати нам теж саме знову: «ристиянський Захід» проти
«мусульманського Сходу».
Слово «Захід» позбавлене нині будь-якого змісту. Сумні
новини для прихильників «зіткнення цивілізацій», але Захід як і Схід вже не є
однорідними і згуртованими блоками. Той хто вірить, що Іслам скрізь, наприклад
в Саудівській Аравії чи в Індонезії, однаковий, очевидно ніколи багато не
подорожував. Мені немає про що говорити з так званими «ісламознавцями», які
цитують хадіси, у спосіб який Август Рогінг цитував Талмуд в часи розквіту
«Revue Internationale» та абата Жуена. Ще більш кумедними є, ті хто стверджує,
що джихадисти і мусульмани суть одне й теж саме, і це в той час як перші
катують і вбивають других. Тим, хто хоче заборонити Коран, я бажаю успіху.
Вірю, що вони одного дня щиро візьмуться забороняти Біблію (за числення заклики
до насильства з вуст Божих) чи Послання св. ап. Павла (який закликав жінок до
покори – див. Кор.11,5-10). Якщо людина плутає проблеми імміграції, Ісламу,
ісламізму та джихадизму, це ознака того, що вона слабує на голову.
Під покровом цей речей, сьогодні існує тільки два
фундаментальних розломи. Шиїти та суніти, що протистоять нині один одному в
мусульманському світі. Розлом між Європою та США, двома блоками з протилежними
цінностями та різними інтересами, як зазначали всі геополітики, від Маккіндера
до Спайкмена. Карл Шмітт, писав, що історія світу це лише протистояння між
силами Суходолу та силами Моря. Сьогодні це відповідає потенційній конфронтації
між американською океанічною силою та великим суходільним блоком, що поєднує
Європу та Росію. Ми побачимо ефект від цього в прийдешні роки. Щодо стану на
тепер, ми можемо сказати, що «гарячий мир» замінює «холодну війну».
Ален де Бенуа, 3 березня, 2013 року
Немає коментарів:
Дописати коментар