Я свідомий того – це якщо зволите прочитати мій лист, розумию що
відволікаю Вас од невідкладних державницьких справ. У вас, пане Вікторе, свої
глобальні проблеми. У мене ж, нікчемного раба Господнього – свої... і також
глобальні!.. Ви тільки уявіть собі: хто Ви, Президент України, власник усякого
нелітаючого і літаючого майна – і, здавалось би, ні для кого непомітний я, до
якого (от фатальна дивовижа!), звертаються всі ті, за своїм майновим статусом
безмірно від мене вищі, кому терміново знадобився саме мій захист. Чи, бодай,
хоч якийсь прихисток – і чомусь саме від отієї особи, яку ваш режим нахабно
(про справедливість чи несправедливість розводитись не будемо!) наблизив,
практично, до смертельної межі суто біологічного виживання.
Та хіба лиш мене одного? Врешті-решт, я доживу якось, як мені Бог
присудив. Мені не так багато років, аби я вважав себе старим безнадійно, і не
так мало, щоб я молодим почувався. Достатньо того, що я персонально знаю, як
жити, викинутим "добрими", демонстративно радянськими людьми з
поруйнованої цими ж людьми моєї власної "питомої" оселі під чужі
плоти і як тебе заїдає вошва, - дай, Боже, щоб не знав цього навіть мій ворог
щонайлютіший!..
Але це так. Ліричний відступ.
Знову ж таки (повторення): я цілком свідомий того, що після моїх подальших слів до Вас мене щиро возненавидять т.зв. "демократуси" всіх мастей, позаяк вони, бачите, великі патріоти України, а я... Що вже говорити про мене!.. Хіба що словами Івана Франка у мною стилізованому варіанті:
Ти, брате, любиш Русь
Як хліб, як кусень сала.
Я ж гавкаю на Русь,
Щоби вона не спала!..
Справа ось у чому: персонально я вас поважаю – навіть не як Президента України (будуть опісля вас, - кращі-гірші, чи в тому суть?), а просто як людину, якщо хочете – нормального мужика. Я дозволю собі трішечки заглибитися в оцю, не таку вже й безпечну для мене, тему. Знаєте, мені ду-у-уже не подобається, коли хтось на когось плює і – тим більше! – опльовує. Гидко. А мене моя рідна покійна матінка – вбитого енкаведистами батька я не знаю, викохала чистоплотним і дуже вразливим. На жаль. Може, й на щастя. Не знаю. Просто я несамовито ненавиджу тих, хто на когось ладен плювати і когось безпідставно опльовувати, вже й не кажучи про те, щоб убивати.
Як на мене, пане Вікторе, Ви цілком нормальна, з достатньою державницькою енерготворчістю людина, якій сам Господь висудив бути черговим Президентом української держави. І хто та й що б там про вас не говорив у тому значенні, чесними, а чи безчесними були вибори Президента в Україні (вони були воістину безчесними, однак у цьому Вашу персональну вину не вбачаю!), Ви – усе ж черговий Президент, який просто не може не увійти в один із архівних сегментів світової історії. Рано чи пізно Ви – рівно ж як і ми всі у визначений кожному час - помрете як людина (нетривка біологічна вуглецева оболонка на грішній земній тверді), та ось у людській пам′яті...
От проклятуща людська пам′ять!..
На яку все ж таки варто зважати. Персонально не вам, пане Вікторе. Вашому потомству, - та нехай воно буде во віки віків здорове і... щасливе... У тому значенні, що, неочікувано для Вас (при умові, що ви будете ще живі – і це без підтексту, позаяк на цьому грішному світі ми всі скороминущі), оце Ваше, безумовно щасливе, потомство у вас просто спитається:
- Дідику, а вам мають за що дякувати люди? Ви ж були Президентом України...
Я не збираюся зараз говорити про потомство інших вимушено безробітних молодих українців, - найрозумніші, коли ми асоціюємося в Європу, з України втечуть, бо ж це однозначно, як намилений зашморг на шиї приреченого. З ким Україна залишиться – питання окреме. Це вже для іншого листа до Вас, людини, яку я справді поважаю – і це я стверджую щиро!.. Мене, напівсироту, покійна матінка брехати не вчили! Бо що б там про Вас не говорили патріоти(?), патріотуси, явні і приховані вороги ваші, а Вас – мені, повірте, нелегко про це говорити! – переважаючою кількістю своєю оточують якщо вже не явні вороги, то, в кращому разі, примітивні лизоблюди. Я міг би і то навіть дуже легко та ще й із вели-икою насолодою оце своє твердження підкріпити відповідними аргументами, однак... за браком місця... Самі ж розумієте!.. Напевне ж, краще за мене знаєте ситуацію!..
Втім, ледь помітні відтінки нинішньої ситуації з височини вашої президентської посади, рівно ж як і з височини польоту вашого президентського гелікоптера можуть бути для вас і непомітними. Це я прекрасно розумію, тож саме з цієї причини хочу привернути Вашу президентську увагу до однієї події, що трапилася у моєму прикарпатському селі Рожнові Косівського району 7 червня ц.р. А трапилося ось що: на село районними податківцями при підтримці міліції зненацька був вчинений масований наліт (саме так я вимушений кваліфікувати подібні дії!) з метою перевірки діяльності дрібних і середніх підприємців. "Трясли", до речі, й окремих рядових жителів села – без ордера на обшук від прокурора!.. Відрадно, що районна прокуратура все ж таки відреагувала належним чином на оце міліцейське свавілля. Але не про це йдеться.
Один із підприємців, власник магазину, мені розповів, що податківець відразу спитав, ледь тільки переступив поріг:
- Будемо перевіряти, чи, може, якось інакше зробимо?
- Та ліпше, би якось інакше, - згідливо, покірно відказав середній підприємець.
Який пояснив мені згодом:
- А що би я мав робити? Вони до будь-чого причепляться – і можуть залюбки мене з торбою пустити. Ліпше мені вже відпустити їх з тяжкою торбою. Мені дешевше обходиться.
Ось так, пане Вікторе, - "...ліпше мені вже відпустити їх з тяжкою торбою..." Не більше. І не менше, хай йому грець!.. Порожня торбиночка жебрака значно легша. Таки невідчутно легенька. Та кому прагнеться носити оцю невідчутно легеньку торбиночку!?
Страх. Паралізуючий волю страх за власне майбутнє упокорює, здрібнює цих усіх підприємців – найдіяльнішу навіть у таких протиприродних умовах верству нашого суспільства. Вона мала б торжествувати, ця верства, і розвиватись бурхливо на благо усього суспільства. А натомість загрозливо бурхливо розвивається, себто множиться людський намул – усі ті, хто привласнює собі не своє, не ним зароблене і вже ж не ним вистраждане. Вони, оці всі розпоряджальники, перевіряльники, вимагальники, а то й просто у тій чи іншій формі звичайнісінькі рекетири (точніше, всі оці розпоряджальники, перевіряльники, вимагальники якраз і є рекетирами – паразитами, які нещадно висмоктують із суспільства останні соки!), самі ж нічого не продукують. Навіть більше: вони гальмують розвиток суспільства і таким чином спричинюють його духовну деградацію. Опісля якої продуктивні сили суспільства, не маючи жодних реальних стимулів для власного розвитку, побоюючись цілком реального свавілля з боку державної влади, просто-напросто мертвіють, себто вимушено (а куди ж їм подітися?) йдуть у тінь і самі з часом трансформуються у той же намул, що засмоктує наше нормальне, людське, цивілізоване майбутнє у сіру липку трясовицю зневіри і безнадії. Якщо продуктивні, сиріч активні сили суспільства нормально не розвиваються, то звідки, скажіть на милість, візьмуться робочі місця? Дрібний і середній підприємець, бізнесмен – це не примітивний спекулянт, який десь там, "за бугром", щось там вигідно купив, а в нас не менш вигідно перепродав. Справжній підприємець, бізнесмен – виробник власного того чи іншого продукту. Просто так він "на лапу" навряд чи дасть і терпіти свавілля з боку влади навряд чи буде, позаяк наділений властивістю об′єднуватись, тож для намулу він стає смертельно несприйнятливим, бо небезпечним саме своєю активністю. Це як ясне проміння сонця, що розганяє густий туман над трясовицею.
Вибачте, будь ласка, за деяку образність. Як і за те, що привертаю Вашу увагу до звичайнісіньких і зрозумілих для нормальних людей речей. Проблема лише в тому, чи достатня у нас, в Україні, вирішальна кількість нормальних людей? Мене це непокоїть найдужче...
Скажу вам так, пане Вікторе: я зібрався було написати звичайнісінький журналістський матеріал про оказію, що у моєму селі трапилася. З посиланням, звісна річ, на очевидців, які знають важливі для мене подробиці, щоб, у разі чого, я зміг би на тих очевидців послатися, - як не крути, а справа серйозна і відповідальна!.. Ідеться ж про честь мундира (мундирів).
Однак виявилося, що, насправді, зовсім не про це йдеться: окремі(!) підприємці з радістю надали мені потрібну інформацію, однак під милий бік благали не конкретизувати прізвища носіїв такої інформації – і я розумію цих кількох відчайдухів, яким більше несила терпіти в задушливій атмосфері таки-просто рабської покірливості всіх інших. Що вже буде зі мною – те й буде. Я вже давно звик. Стосовно ж людей, які мені довірились як журналістові, то вони, оці всі державні рекетири, скоріш усього, - і що найстрашніше, од Вашого імені! - перетруть нещасних на дрібний порошок – це якщо образно. А точніше – просто знищать тим чи іншим способом їхній, і так далеко не процвітаючий бізнес. Чи маю я моральне право цих людей підставляти? Я все ж іще вірю, що Ви, пане Президенте України, до них, державних рекетирів, аж ніяк не належите! Скоріш усього, з височини своєї посади, а чи з височини польоту персонального гелікоптера ви не маєте ніякої можливості приглянутись як слід до власного оточення і зробити належні, я би навіть сказав, кардинальні висновки.
Пане Вікторе, я просто хочу Вас запитати: все те, що у нас в Україні діється зараз, хіба ж не звичайний стандартний фашизм? Той фашизм, проти якого ваше оточення бездарно так виступає. Мабуть, того не знаючи, що навіть гітлерівський суд свого часу виправдав болгарського комуніста Димитрова, якого нацисти звинувачували у підпалі рейхстагу. В усякому разі, гітлерівський слуга Феміди по телефону не консультувався із жодним з нацистських бонз, - не як ваш достославний суддя Кирєєв... А це я бачив на власні очі!..
То як же бути з цим, пане Вікторе? Невже це не звичайний стандартний фашизм у його значно погіршеному українському варіанті?
Микола ЧОРНОКНИШ
Але це так. Ліричний відступ.
Знову ж таки (повторення): я цілком свідомий того, що після моїх подальших слів до Вас мене щиро возненавидять т.зв. "демократуси" всіх мастей, позаяк вони, бачите, великі патріоти України, а я... Що вже говорити про мене!.. Хіба що словами Івана Франка у мною стилізованому варіанті:
Ти, брате, любиш Русь
Як хліб, як кусень сала.
Я ж гавкаю на Русь,
Щоби вона не спала!..
Справа ось у чому: персонально я вас поважаю – навіть не як Президента України (будуть опісля вас, - кращі-гірші, чи в тому суть?), а просто як людину, якщо хочете – нормального мужика. Я дозволю собі трішечки заглибитися в оцю, не таку вже й безпечну для мене, тему. Знаєте, мені ду-у-уже не подобається, коли хтось на когось плює і – тим більше! – опльовує. Гидко. А мене моя рідна покійна матінка – вбитого енкаведистами батька я не знаю, викохала чистоплотним і дуже вразливим. На жаль. Може, й на щастя. Не знаю. Просто я несамовито ненавиджу тих, хто на когось ладен плювати і когось безпідставно опльовувати, вже й не кажучи про те, щоб убивати.
Як на мене, пане Вікторе, Ви цілком нормальна, з достатньою державницькою енерготворчістю людина, якій сам Господь висудив бути черговим Президентом української держави. І хто та й що б там про вас не говорив у тому значенні, чесними, а чи безчесними були вибори Президента в Україні (вони були воістину безчесними, однак у цьому Вашу персональну вину не вбачаю!), Ви – усе ж черговий Президент, який просто не може не увійти в один із архівних сегментів світової історії. Рано чи пізно Ви – рівно ж як і ми всі у визначений кожному час - помрете як людина (нетривка біологічна вуглецева оболонка на грішній земній тверді), та ось у людській пам′яті...
От проклятуща людська пам′ять!..
На яку все ж таки варто зважати. Персонально не вам, пане Вікторе. Вашому потомству, - та нехай воно буде во віки віків здорове і... щасливе... У тому значенні, що, неочікувано для Вас (при умові, що ви будете ще живі – і це без підтексту, позаяк на цьому грішному світі ми всі скороминущі), оце Ваше, безумовно щасливе, потомство у вас просто спитається:
- Дідику, а вам мають за що дякувати люди? Ви ж були Президентом України...
Я не збираюся зараз говорити про потомство інших вимушено безробітних молодих українців, - найрозумніші, коли ми асоціюємося в Європу, з України втечуть, бо ж це однозначно, як намилений зашморг на шиї приреченого. З ким Україна залишиться – питання окреме. Це вже для іншого листа до Вас, людини, яку я справді поважаю – і це я стверджую щиро!.. Мене, напівсироту, покійна матінка брехати не вчили! Бо що б там про Вас не говорили патріоти(?), патріотуси, явні і приховані вороги ваші, а Вас – мені, повірте, нелегко про це говорити! – переважаючою кількістю своєю оточують якщо вже не явні вороги, то, в кращому разі, примітивні лизоблюди. Я міг би і то навіть дуже легко та ще й із вели-икою насолодою оце своє твердження підкріпити відповідними аргументами, однак... за браком місця... Самі ж розумієте!.. Напевне ж, краще за мене знаєте ситуацію!..
Втім, ледь помітні відтінки нинішньої ситуації з височини вашої президентської посади, рівно ж як і з височини польоту вашого президентського гелікоптера можуть бути для вас і непомітними. Це я прекрасно розумію, тож саме з цієї причини хочу привернути Вашу президентську увагу до однієї події, що трапилася у моєму прикарпатському селі Рожнові Косівського району 7 червня ц.р. А трапилося ось що: на село районними податківцями при підтримці міліції зненацька був вчинений масований наліт (саме так я вимушений кваліфікувати подібні дії!) з метою перевірки діяльності дрібних і середніх підприємців. "Трясли", до речі, й окремих рядових жителів села – без ордера на обшук від прокурора!.. Відрадно, що районна прокуратура все ж таки відреагувала належним чином на оце міліцейське свавілля. Але не про це йдеться.
Один із підприємців, власник магазину, мені розповів, що податківець відразу спитав, ледь тільки переступив поріг:
- Будемо перевіряти, чи, може, якось інакше зробимо?
- Та ліпше, би якось інакше, - згідливо, покірно відказав середній підприємець.
Який пояснив мені згодом:
- А що би я мав робити? Вони до будь-чого причепляться – і можуть залюбки мене з торбою пустити. Ліпше мені вже відпустити їх з тяжкою торбою. Мені дешевше обходиться.
Ось так, пане Вікторе, - "...ліпше мені вже відпустити їх з тяжкою торбою..." Не більше. І не менше, хай йому грець!.. Порожня торбиночка жебрака значно легша. Таки невідчутно легенька. Та кому прагнеться носити оцю невідчутно легеньку торбиночку!?
Страх. Паралізуючий волю страх за власне майбутнє упокорює, здрібнює цих усіх підприємців – найдіяльнішу навіть у таких протиприродних умовах верству нашого суспільства. Вона мала б торжествувати, ця верства, і розвиватись бурхливо на благо усього суспільства. А натомість загрозливо бурхливо розвивається, себто множиться людський намул – усі ті, хто привласнює собі не своє, не ним зароблене і вже ж не ним вистраждане. Вони, оці всі розпоряджальники, перевіряльники, вимагальники, а то й просто у тій чи іншій формі звичайнісінькі рекетири (точніше, всі оці розпоряджальники, перевіряльники, вимагальники якраз і є рекетирами – паразитами, які нещадно висмоктують із суспільства останні соки!), самі ж нічого не продукують. Навіть більше: вони гальмують розвиток суспільства і таким чином спричинюють його духовну деградацію. Опісля якої продуктивні сили суспільства, не маючи жодних реальних стимулів для власного розвитку, побоюючись цілком реального свавілля з боку державної влади, просто-напросто мертвіють, себто вимушено (а куди ж їм подітися?) йдуть у тінь і самі з часом трансформуються у той же намул, що засмоктує наше нормальне, людське, цивілізоване майбутнє у сіру липку трясовицю зневіри і безнадії. Якщо продуктивні, сиріч активні сили суспільства нормально не розвиваються, то звідки, скажіть на милість, візьмуться робочі місця? Дрібний і середній підприємець, бізнесмен – це не примітивний спекулянт, який десь там, "за бугром", щось там вигідно купив, а в нас не менш вигідно перепродав. Справжній підприємець, бізнесмен – виробник власного того чи іншого продукту. Просто так він "на лапу" навряд чи дасть і терпіти свавілля з боку влади навряд чи буде, позаяк наділений властивістю об′єднуватись, тож для намулу він стає смертельно несприйнятливим, бо небезпечним саме своєю активністю. Це як ясне проміння сонця, що розганяє густий туман над трясовицею.
Вибачте, будь ласка, за деяку образність. Як і за те, що привертаю Вашу увагу до звичайнісіньких і зрозумілих для нормальних людей речей. Проблема лише в тому, чи достатня у нас, в Україні, вирішальна кількість нормальних людей? Мене це непокоїть найдужче...
Скажу вам так, пане Вікторе: я зібрався було написати звичайнісінький журналістський матеріал про оказію, що у моєму селі трапилася. З посиланням, звісна річ, на очевидців, які знають важливі для мене подробиці, щоб, у разі чого, я зміг би на тих очевидців послатися, - як не крути, а справа серйозна і відповідальна!.. Ідеться ж про честь мундира (мундирів).
Однак виявилося, що, насправді, зовсім не про це йдеться: окремі(!) підприємці з радістю надали мені потрібну інформацію, однак під милий бік благали не конкретизувати прізвища носіїв такої інформації – і я розумію цих кількох відчайдухів, яким більше несила терпіти в задушливій атмосфері таки-просто рабської покірливості всіх інших. Що вже буде зі мною – те й буде. Я вже давно звик. Стосовно ж людей, які мені довірились як журналістові, то вони, оці всі державні рекетири, скоріш усього, - і що найстрашніше, од Вашого імені! - перетруть нещасних на дрібний порошок – це якщо образно. А точніше – просто знищать тим чи іншим способом їхній, і так далеко не процвітаючий бізнес. Чи маю я моральне право цих людей підставляти? Я все ж іще вірю, що Ви, пане Президенте України, до них, державних рекетирів, аж ніяк не належите! Скоріш усього, з височини своєї посади, а чи з височини польоту персонального гелікоптера ви не маєте ніякої можливості приглянутись як слід до власного оточення і зробити належні, я би навіть сказав, кардинальні висновки.
Пане Вікторе, я просто хочу Вас запитати: все те, що у нас в Україні діється зараз, хіба ж не звичайний стандартний фашизм? Той фашизм, проти якого ваше оточення бездарно так виступає. Мабуть, того не знаючи, що навіть гітлерівський суд свого часу виправдав болгарського комуніста Димитрова, якого нацисти звинувачували у підпалі рейхстагу. В усякому разі, гітлерівський слуга Феміди по телефону не консультувався із жодним з нацистських бонз, - не як ваш достославний суддя Кирєєв... А це я бачив на власні очі!..
То як же бути з цим, пане Вікторе? Невже це не звичайний стандартний фашизм у його значно погіршеному українському варіанті?
Микола ЧОРНОКНИШ
Немає коментарів:
Дописати коментар