Якщо завтра війна…

Нинішня окупація українського Криму, а також активізації російського війська біля східних кордонів України, дають підстави прогнозувати найгірший сценарій – відкриту військову агресію Росії проти України. Війну.

Як розвиватимуться події в такому випадку та до чого готуватися громадянам України? Дехто готовий йти до призовних пунктів та мобілізовуватися. Дехто не готовий воювати відкрито, а планує йти в партизани. Дехто пропонує змиритися із окупацією (зваживши на співвідношення сил) і застосовувати тактики ненасильницького спротиву.

Ця стаття написана з однією метою – щоби пояснити чому українці мусять боронити свою землю від агресора зі зброєю в руках. Інакше цілком можливі сценарії, виписані далі: грабежі, вбивства, зґвалтування. Якщо хтось думає, що російська військова окупація омине стороною – прочитайте про війну від аналітика зі світовим ім’ям Мартіна Ван Кревельда.

У своїй відносно сучасній праці “Трансформація війни” (написана у 1991 році, а російське видання датоване 2005 роком), автор досліджує ґенезу мистецтва воювати і торкається широкого спектру супутніх питань. Автор оперує численними дослідженням і в усьому світі вважається визнаним фахівцем. Тож далі я викладу деякі доведені та перевірені не одними прикладами тези, щоб розуміти, чого очікувати українцям у разі військової агресії Росії проти України і можливої окупації.

Військові дії 

Варто усвідомити, що Росія не застосовуватиме високотехнологічну зброю проти України, бо її в Росії практично нема. Своїх розробок росіяни не мають, а закуплених зразків як, наприклад, ізраїльських безпілотників в Росії замало для ефективного застосування.

На відміну від США, які вже ведуть війни широко використовуючи роботів (для мінімізації втрат живої сили), Росія воюватиме за звичною схемою – артобстріл/бомбардування + виженуть на передову фронтове “м’ясо”. Така тактика надзвичайно кривава передусім для цивільного населення – варто згадати російську агресію проти Грузії, де росіяни бомбардували все підряд без розбору.

Та чим глибше російська армія просуватиметься вглиб території України, тим більше вона зіштовхуватиметься із труднощами притаманними всім ЗС агресора: зростатиме розрив між передовою і тиловим забезпеченням внаслідок чого жива сила і техніка росіян відчуватимуть нестачу харчів і ресурсів.

Мародерство та інші військові злочини 

Нестача ресурсів та їжі неминуче призведе до експропріації. Тобто грабежів. Якщо із запчастинами та пальним зрозуміло (тут обдиратимуть військові бази і АЗС-и з нафтобазами), то харчі вилучатимуть в людей. Якщо люди будуть протестувати – їх битимуть, особливо активних вбиватимуть. Безкарність з якою окупанти забиратимуть харчі призведе до відчуття повного всевладдя, тому до вбивств додадуться зґвалтування. Картина, коли вночі озброєні росіяни вдиратимуться до будь-якої оселі, стануть нормою.

Звісно, що звірства, вчинені проти мирного населення, офіційною російською пропагандою заперечуватимуться. Всі спроби їх задокументувати будуть жорстко придушуватися, а деякі чудом оприлюднені ролики будуть або перебріхуватися, або визнаватися як локальне психічне відхилення військовослужбовця. Теза, що “війна все спише” та “переможців не судять” – універсальні прикриття для військових злочинів усіх часів.

Варто усвідомити, що населення на окупованій території стане безправним. Більше того, воно стане заручником російської армії для того, щоби катуваннями і вбивствами вжахнути, а отже і дестабілізувати супротивника.

Біженці 

Втікаючи від агресора, цивільне населення масово евакуйовуватиметься подалі від лінії фронту, а хто не встигне – намагатимуться вирватися з-під окупації пізніше. Розуміючи та відчуваючи “принади” російського військового чобота на українській землі (приклади грабежів та викрадень людей в Криму вже цьому доказ), люди навряд чи тікатимуть на схід.

Сусідні країни на захід від України змушені будуть відкрити кордони. Жодна європейська країна, дбаючи про власну національну безпеку, не дозволить великій кількості біженців розчинитися на своїй території – тож будуть створені відповідні табори з усіма їхніми «принадами».

Партизанка 

Чоловіки та жінки, які вирішать боротися з агресором партизанськими методами мусять усвідомити, що за військовим часом окупант передусім запровадить комендантську годину і жорсткий контроль над пересуванням населення.

Сягаючи історії воєн, партизани ніколи не розглядалися як сили, що мають право вести війну на відміну від армій. Відповідно, ті цивільні, які підняли руку на агресора перебували поза законами воєнного часу і з ними можна робити все, що заманеться. Правда нинішніх воєн теж сумна – народ, який повстає проти агресора, безправний. Щоправда, за нормами міжнародного права, “борці за свободу” мають статус військовополонених. Але “переможцю” нічого не варто назвати “борця за незалежність” “терористом”, щоби зробити з ним все, що заманеться.

Партизани мають переваги в тому, що досконало знають терен, мобільні, легко збираються для ройових атак і так само легко розпадаються до наступної операції. Найефективніша зброя партизан ручна: пістолети, автомати, рушниці, кулемети, а також гранати і саморобні пристрої.

Останнім часом з’являється інформація, скільки одиниць такої зброї зберігається в складах ЗСУ. Працюючи в РНБО я якось поцікавився у колег бодай приблизною кількістю. Відповідь була проста: “В Україні найбільші запаси стрілецької зброї на світі – їх вистачить на кільки африканських країн”. І пояснили: “Коли вивозили майно радянських частин із колишніх соціалістичних республік, зброю складували на території України”.

Вище виписаний сценарій – найгірший з усіх можливих, але він виписаний для того, щоби люди усвідомлювали, що в разі війни відлежатися в стороні не вдасться нікому. Тобто фактично будуть два сценарії: всім стати на захист батьківщини зі зброєю в руках або перетворитися в покірну худобу.

Та варто пам’ятати, що аналітики та історики воєн сформулювали просту істину: незважаючи на нещадність до окупованих територій і чисельну військову перевагу, агресори і сили, що воювали проти повстанців, програвали у всіх випадках.

Приклади? Будь ласка: свого часу Великобританія втратила Індію, Палестину, Кенію, Кіпр, Аден,Індокитай, Алжир; Бельгія втратила Конго; Нідерланди – Індонезію; Португалія – Анголу і Мозамбік; ПАР – Намібію; США – В’єтнам; СРСР – Афганістан.

Тим більше, як написав Мартін Ван Кревельд у своїй вже класичній праці: “Сувора правда життя полягає в тому, що більша частина сучасної військової потуги – марна в якості інструменту для розширення політичного впливу або захисту власних політичних інтересів в більшій частині світу… Коли справа доходить до запобігання терактів на власній території, то озброєння вже не має сенсу“.

http://zbroya.info/uk/blog/2794_iakshcho-zavtra-viina/