Стотисячний мітинг у Києві і
євромайдани по всій Україні та за кордоном засвідчили: українці готові виходити
на вулицю за своє європейське майбутнє.
Хамська поведінка Януковича, який
зриває Угоду про Асоціацію з ЄС, обурили людей більше, ніж будь-які події після
2004 року. Через масовість і ентузіазм цих акцій їх стали навіть порівнювати з
Майданом-2004. Всупереч поширеним уявленням про раптовість і стихійність
Помаранчевої революції, Майдан готувався довго й ретельно. На #Євромайдані
організаційні заходи фрагментарні.
Значною мірою це можна пояснити
відмінністю ситуації – зараз немає президентських виборів і пов’язаних з ними
пристрастей, за минулих 9 років чимало українців розчарувалися в можливості
щось змінити, багато хто не вірить жодним політикам.
Але не менш вагома причина –
якісно різний рівень організації тодішнього і теперішнього майданів. Причому не
на користь останнього. На жаль, досвідчені політики, у т.ч. безпосередньо
причетні до Помаранчевої революції, не спромоглися в 2013 році зробити хоча б
найважливіші кроки, які робилися в 2004 році і дозволили тоді здобути перемогу.
Які відмінності впадають у око в
діях організаторів Помаранчевого та Європейського Майданів? Розглянемо хоча б
головні.
1. Чіткість вимог і
мети 2004.
Усі зусилля були сконцентровані на
одній меті – не допустити фальсифікацій виборів Януковичем і відстояти перемогу
Ющенка. Мотивації та уявлення про майбутнє у різних учасників революції могли
бути різними, але в дні Майдану всі – від кандидата в президенти до
демонстрантів у найдальших містечках і селах - працювали на одну чітку мету.
2013. Люди, звісно, всі «за
Європу», але організатори протестів так і не сформулювати чіткої мети, заради
якої люди мають відкласти всі справи і днювати та ночувати на майданах.
Натомість у виступах на мітингах та в зачитаній Турчиновим у неділю резолюції
лунає маса вимог – від скликання позачергової сесії Верховної Ради до відставки
уряду і звільнення Тимошенко. Вимога ж підписання Угоди про Асоціацію з ЄС
губиться десь у середині списку.
2. Єдність акції
2004. Штаб Ющенка, опозиційні
партії, депутати, структури «Пори», «Студентської хвилі», «Знаю!» та інших
громадських рухів тісно координували свої дії. Громадські діячі з повагою
ставилися до політиків, а політики розуміли важливість місії громадських рухів
і всіляко їм допомагали. Спірні питання обговорювалися, а прийняті рішення –
виконувалися. Непорозуміння й конфлікти, як правило, швидко гасилися. Така
синергія дій відкрила шлях до перемоги.
2013. У Києві є два постійно
діючих мітинги – на Майдані Незалежності і на Європейській площі, – які
керуються різними штабами. Перший – громадськими активістами, другий –
парламентською опозицією. Більше того, лише на третій день протестів різні
ініціатори громадської акції на Майдані Незалежності змогли об’єднатися, та й
то не до кінця.
З обох боків регулярно лунають
звинувачення на адресу «іншого Майдану», громадські активісти вимагають від
партій відмовитися від партійних прапорів, а також зробити центром протесту
Майдан Незалежності. Партійні лідери не залишаються в боргу, звинувачуючи
громадськість у провокаціях і закликаючи сконцентруватися на Європейській
площі.
Чи можуть громадські лідери
перемогти, воюючи і з Януковичем, і з опозицією водночас? Чи можуть вони
сподіватися на єдність дій з опозиційними партіями, ставлячись до цих партій
зневажливо і зверхньо? І чи можуть перемогти опозиційні партії, намагаючись так
само зверхньо ставитися до громадських активістів і ігноруючи їхню думку?
Однією з ілюстрацій розбіжностей у підходах стало засвистування на Львівському
євромайдані нардепа Михальчишина, який намагався захопити трибуну і обізвав
студентів «сопляками».
Щоб Євромайдан мав шанси на
перемогу, здоровий глузд з обох боків повинен узяти гору. Все, що відбувається
на майданах і вулицях Києва на підтримку європейського вибору, має стати єдиною
акцією без «наших» і «ваших».
Відповідно слід негайно створити
єдиний штаб цієї акції з партійних та громадських активістів. Усі рішення (у
тому числі зі спірних питань) мають прийматися спільно, на основі взаємної
поваги і пріоритету спільної мети, а потім чітко виконуватися. Усі діячі з обох
боків, які будуть цьому заважати, мають бути усунені від керування акцією.
Здавалося б, це само собою очевидні речі, однак станом на 25 листопада цього не
зроблено.
3. Єдиний символ.
2004. Помаранчева символіка стала
потужним об’єднувальним і притягальним фактором, символом революції.
2013. Логіка підказує, що символом
акції мали б стати прапори України та ЄС, однак насправді домінування такої
символіки забезпечено лише в окремих містах. Де-юре у акції взагалі немає
символіки, а де-факто у Києві домінують різні партійні прапори, що може єднати
прихильників конкретних партій, але ніяк не всіх прихильників європейського
вибору.
4. Організаційне
забезпечення
2004. Всупереч поширеним уявленням
про раптовість і стихійність Помаранчевої революції, Майдан готувався довго й
ретельно. Звісно, масова підтримка звичайних людей стала вирішальною, але якби
не ретельна підготовка, цим людям було б просто нікуди прийти/приїхати, а ті,
хто прийшов, швидко б розійшлися.
Організатори Майдану-2004 ретельно
працювали над сотнями питань: де і скільки ставити наметів, як захищати сцену і
наметове містечко, що їстимуть і де спатимуть революціонери (особливо
приїжджі), скільки потрібно спальних мішків чи біотуалетів (тиловим
забезпеченням займався, у тому числі, і генерал-тиловик - прим.«Аратти»), яка
музика має лунати зі сцени, якими мають бути гасла Майдану, хто має скласти
кістяк мітингувальників до того, як збереться багато киян, як оптимально
організувати підвезення великих мас людей до Києва і т.п.
За кожен напрямок відповідали
конкретні люди і здебільшого досягався якісний результат.
2013. Організаційні заходи
фрагментарні. Окремі складові виконані непогано, але цілісності дій і їх
підпорядкованості меті не відчувається.
5. Інформування людей
і роздаткові матеріали.
2004. Людям на Майдані масово
роздавалися помаранчеві стрічки, прапорці, наліпки, листівки, газети. Ця ж
продукція поширювалася партійними і громадськими агітаторами в різних куточках
Києва і всієї країни. Це давало можливість прорвати інформаційну блокаду і
підтримувати загальну «помаранчеву» атмосферу.
2013. Гостра нестача навіть
елементарних стрічок з символікою України і ЄС очевидна. Якщо громадські
активісти можуть пояснити це браком коштів, то для парламентських партій
виготовити пару мільйонів невеликих стрічок не становить проблеми. Чому ж
символіка, яка користується таким попитом у Києві, не поширюється зовсім або поширюється
мізерними партіями?
Адже насичення нею хоча б Києва
створило б візуальну атмосферу загальної солідарності і збільшило б масовість
протестів. Зараз же людям просто нічого повісити собі на одяг чи авто,
зав’язати на міліцейському щиті чи паркані. Про справді масову роздачу наліпок,
листівок чи газет годі й казати. На щастя, зараз в Україні значно більше, ніж 9
років тому, користувачів Інтернету. Але уявлення організаторів Євромайдану, що
всі беруть інформацію з мережі, та ще й саме ту, яку потрібно донести до людей
тут і зараз, далекі від реальності.
6. Залучення людей
2004. Залученню людей на акції
приділялася величезна увага. І не лише партійних чи громадських активістів.
Було розгорнуто широку роботу у навчальних закладах, установах, на вулицях,
базарах, у транспорті. Адже важливо було залучити до протестів якомога більше
людей. Такі складові як страйки навчальних закладів чи вихід на акції цілих
офісів забезпечували постійний приток киян.
Не менше важливо було організувати
швидке й масове довезення всіх бажаючих до Києва і забезпечення їх хоч якимось
дахом над головою.
Постійна робота з киянами, які
селили людей у своїх квартирах, офісах, кімнатах гуртожитків, підсобних
приміщеннях не лише наводнювала столицю приїжджими демонстрантами, але й
втягувала в орбіту революції все більше киян, які переймали приклад сусідів чи
колег.
2013. Складається враження, що
головним способом залучення людей організатори акцій вважають заклики через
гучномовці чи Інтернет «іти на Майдан» і «залишатися тут». Такі заклики
необхідні, але їх ефективність не надто висока без супровідної організаційної
роботи. Їхати в Київ хоче маса людей, проте реалізувати це бажання можуть лише
ті, кому є де жити і як оплатити дорогу та перебування в столиці.
7. Робота з владою та
правоохоронцями
2004. Приділялося велике значення
залученню на свій бік або принаймні нейтралізації представників влади та
правоохоронців. Заяви окремих службовців, депутатів, міліціонерів про відмову
виконувати злочинні накази чи й пряму підтримку опозиції підтримували протест і
деморалізували владу.
Міліціонерів постійно агітували,
прагнучи забезпечити їх нейтралітет. Водночас агресивні дії міліціонерів чи
кримінальних елементів фіксувалися і протоколювалися, збиралися правові докази,
щоб у майбутньому винуватці були покарані.
2013. Робота з міліцією практично
не ведеться, навпаки, демонстранти нерідко провокують сутички без гострої
потреби, що налаштовує міліцію проти учасників акцій. Так само непомітно, щоб
значні зусилля приділялися розколу лав влади і пошуку там хоча б тимчасових
союзників.
Непогано було б також фіксувати і
оголошувати прізвища конкретних посадовців, відповідальних за невмотивоване
використання сили проти мирних демонстрантів, збирати докази їхньої вини, щоб
усі знали - на цих людей чекає відповідальність.
Міський чиновник, який подав до
суду вимогу заборонити мітинг чи встановлення наметів, суддя, який цю вимогу
задовольнив, міліціонер, який віддає незаконний наказ чи безпосередньо б’є
людей – ці конкретні особи, як і їх колеги, мають уже зараз знати, що будуть
відповідати.
8. Динамічність акцій
і розвиток по висхідній.
2004. Для успіху багатоденної
акції важливо, щоб вона розвивалася по висхідній, щоб зростав її масштаб і
потужність. Саме так і було в 2004 – наростання числа людей у Києві, кількості
і масштабу акцій у регіонах, інформаційного, політичного, фізичного тиску на
владу.
2013. Після дуже потужної і
масової демонстрації 24 листопада важливо не втратити масовість і динамізм
акції. Дрібних пікетів під Кабміном для цього недостатньо. Щоб акція була
динамічною і наступальною, потрібно виправити помилки, згадані вище – наситити
вулиці стрічками й наліпками, налагодити приїзд людей до Києва, підняти хоча б
деякі столичні вузи на страйк. Не обов’язково описувати тут усі дії, які можуть
вивести людей на вулицю, тримати в напрузі владу і не давати їй оговтатись.
Ще нічого не втрачено. На тлі
успіху недільної акції і широкої підтримки ідеї європейського вибору України ще
можна підняти потужну хвилю народного протесту, якому не зможе протистояти
жодна влада. Головне – швидко і якісно зробити роботу над помилками і рухатися
до спільної мети. Якщо, звісно, ця мета у організаторів і учасників Євромайдану
справді спільна.
Немає коментарів:
Дописати коментар