Зрозуміло, що у декого
катастрофічна ситуація з рейтингом, в країні перманентна криза, вибори
наближаються і доводиться мобілізовувати свій електорат нехитрим перевіреним
способом — створивши образ ворога. Улюблений ярлик совєтської пропаганди
хороший тим, що давно втратив реальний зміст і не потребує аргументів — вішай
на кого хочеш.
Глянемо на ознаки явища — авторитаризм, вождизм (залізний господар, одна
штука), однопартійна система, етатизм — абсолютизація ролі держави і
максимальне підпорядкування інтересів особи державним, в юриспруденції —
невизнання іншого права, окрім санкціонованого державою, жорстке державне
регулювання економіки (без коментарів), корпоративізм як держрегулювання
приватних і громадських організацій, участь чиновників у їх управлінні, лобізм
органів влади з боку крупного бізнесу за рахунок народу, державний капіталізм
(аналогічно).
Плюс популізм, декларування опори на широкі народні маси, традиціоналізм
як захисна реакція на відхилення від загального стійкого порядку (стабільність
понад усе), заперечення демократії та відкритості влади, мілітаризм і
націоналізм (гіпертрофований офіціозний “День Победы”, ностальгія за “великой
империей”, культивування російсько-совєтського патріотизму), утвердження
насилля і терору для придушення політичних противників та будь-яких форм
інакодумства — до ланцюжка органічно приєднується й решта ланок на зразок
фальсифікованих виборів чи примусового залучення людей до провладних акцій.
А не така вже й погана ідея — приписати власні мінуси опонентам. “Війна
— це мир. Свобода — це рабство. Незнання — сила”. І ненависть як універсальний
об'єднуючий чинник.
“Жахливим у двохвилинці ненависті було не те, що ти змушений розігрувати
роль, а те, що ти просто не міг лишитися осторонь. Якихось тридцять секунд — і
прикидатися тобі вже не треба. Ніби від електричного розряду, на всі збори
нападали огидні корчі страху і мстивості, несамовите бажання вбивати, терзати,
крушити обличчя молотом: люди гримасничали і волали, перетворювалися на божевільних.
При цьому лють була абстрактною та ненаціленою, її можна було повернути у
будь-який бік, наче полум'я паяльної лампи”.
Коротше кажучи, назло фашистам.
Костянтин Єлішевич
Немає коментарів:
Дописати коментар