Надія Таршин: „Сьогодні мені набагато страшніше ...”

Коли тобі не вісімнадцять, не двадцять п’ять і навіть не сорок п’ять уже, а значно більше, світ і події у ньому сприймаються не так, як у молоді роки . Більше думаєш, аналізуєш, спів ставляєш і відчуваєш більше відповідальності і за слово , і за дії свої.

Інколи від усіх негараздів, що упали на наші плечі, хочеться вити, а стримуєшся і намагаєшся понад усе не пустити відчай у душу і зневіру, бо розумієш, що цьому нічим не зарадиш і починаєш шукати шляхи, щоб бодай хоч крапелькою, а бути корисною і зарадити у якійсь мірі цьому лиху. Лихо, яке воно багатолике сьогодні – це і війна на Сході країни, і ганебні явища всередині її. Коли війна і є лінія фронту, то ворог хоч і віроломний, але він видимий і ти знаєш звідки чекати небезпеки, а от на внутрішньому і невидимому фронті значно складніше і небезпечніше. Тут ворог пішов не той, він так часто міняє погони і підточує, і руйнує нас тихо і незримо. Ілюзія недолугих реформ підкосила найбіднішу частину населення посіяла у душах зневіру і неповагу до влади, бо скільки не кажи на чорне біле, то білим воно не стане. А найстрашніше те, що ці реформи-невдахи руйнують надії і заповітні мрії багатьох з нас і натомість поселяють у душах збайдужіле оціпеніння. Відчуття таке, що цю макітру з провладними варениками хтось трясе і вони постійно то зверху, то знизу і майже ніхто з макітри не випадає, бо комусь це потрібно. Чесна, розумна і професійна людина у нашій країні не задіяна протягом усіх років незалежності, то про який рух уперед може бути мова.

Події останніх тижнів - ці ганебні торги між фракціями, сварки між гілками влади і її повна бездіяльність навіть поміркованого і врівноваженого українця не залишили байдужим. І до чого ж доторгувалися, яку таку «успішну» кандидатуру пропонують нам на прем’єра? Чи є у цього кандидата серйозна технічна, чи, бодай, економічна освіта. Невже ми, хто при пам’яті і сповна розуму, можемо повірити у міф, що це той «месія» який потрібен Україні сьогодні. Мені особисто по-справжньому не по собі від того , що у нас відбувається. Я ніколи не принижувалася і не вимолювала для себе у житті поблажок якимись негідними методами, а от під час Майдану перед «Беркутом», на Грушевського, щоб припинити кровопролиття, стала на коліна. Це було 24.01.2014року. Там було дуже страшно, але була надія і віра, що ми переможемо. Сьогодні мені набагато страшніше ...

28.03.2016р Надія Таршин