Кримська окупація – вивільнення від комуністичних ідей

Анексія українського Криму Путіним ще довго залишатиметься однією із головних світових тем. 

Адже не дивлячись на ймовірність такої операції, після повалення диктаторського режиму Януковича, все ж залишався шанс на те, що здоровий глузд таки переможе путінські бажання.

 

Але якщо спробувати відволіктися від самого факту російської окупації Криму, то, незважаючи на намальовані 97% голосів за кримську «незалежність», більшість кримчан чомусь не б’ються в екстазі від «возз’єднання» з Росією. 

В Україні ж реакція є неоднозначною. Адже попри те, що Путін просто поцупив в українців велику частину їхньої території, Україна позбулася дотаційного регіону, який ментально застряг у пізньому совку. 

Але Росії потрібен був не тільки Крим, одночасно вона розжилася і на великі запаси української нафти та газу на чорноморському шельфі. 

Поява спільного ворога згладила певною мірою протиріччя між сходом і заходом України, що, зрештою, добре. 

Але, з іншого боку, зовнішня агресія почала гальмувати революцію і очищення країни від бруду корупції і олігархії, що зменшує перспективу нормального розвитку України. 

Крім того, жоден уряд в Україні не зможе зараз сказати – так, ми втратили Крим, і, нехай навіть тимчасово, але будемо будувати свої з ним стосунки, як з територією іншої держави. 

Україна в жодному разі не може визнати окупацію Криму, адже у такому разі це б означало, що вона здатна була б визнати і потенційну анексію інших своїх територій. 


Путін розпочав «велику гру» проти України 

Сьогодні Україна опинилася у дуже складному становищі. Путін розпочав проти неї «велику гру». Він не любить пряму війну, але обожнює спецоперації: таємну підривну роботу, засилання агентів, розтління, деморалізацію, підкуп і обман населення. Тобто усе те, що в останній час можна було спостерігати в українському Криму. 

А вже коли плацдарм підготовлений – блискавичний бандитський наскок і грабіжницький «хапок», поки світ витріщає очі, ляскає вухами і нічого не розуміє, або робить вигляд, що не розуміє. 

Так було з Грузією у 2008 році, це ж саме повторилося і з Кримом. Зараз, коли блискавична спецоперація провалена (занадто вона виявилася засвіченою), Путіну доводиться «хапок» відкласти. 

Але стратегія залишилася колишньою: розчленувати Україну, дестабілізуючи обстановку і прибрати до рук, принаймні, Південь і Схід. 

Зараз на перший план (крім зміцнення армії) в Україні мають вийти контртерористичні операції – виявлення засланих російських агентів і провокаторів, припинення мітингів «солідарності» з інтервентами і роз’яснювальна робота серед російськомовного населення. 

Сумнівний реванш за розпад СРСР 

Кремлівсько-КДБістсько-комуністичний режим намагається в Україні отримати реванш за розпад СРСР. 

Але в Криму на нього очікували лише обдурені комуністами пенсіонери, бабусі, що застрягли у радянському минулому і купка ледарів, котрі розраховували на те, чи немає такого царя, який їх нагодує і подарує їм світле майбутнє. 

Путінська Росія, проводячи свою агресивну політику, котра націлена на знищення української державності, залишається шлаком світової спільноти, совковим відстійником і сировинним придатком, який в істериці намагається довести всім, що він тепер «супердержава». 

Але за цим абсолютно нічого не стоїть. Усе це переможне надування щік Путіним – не що інше, як неприкрите недолуге намагання з усіх сил видати бажане за дійсне. 

Однак Росія у своїй колонізаторській політиці щодо України опирається на «п’яту колону, намагаючись якнайбільше дестабілізувати ситуацію в Українській державі. 

Хоча, після проголошення Україною незалежності, перед російським населенням Криму постав вибір: або їхати назад до Росії, як колишні колонізатори територій, де вони жили, або ж стати лояльними громадянами нової незалежної країни України. 

Вони ж вибрали третій шлях – залишитися в якості реваншистської опори країни-завойовника і нинішнього окупанта Криму. 

Саме так можна визначити дії цієї групи людей, і на це націлена робота російських політтехнологій з подібними групами населення в інших пострадянських країнах. 

Їх слід кваліфікувати не як меншість, із корінням на даній території, а як прийшле населення, налаштоване вороже стосовно до нової держави, де вони живуть і опору реваншистської окупаційної колишньої імперсько-колоніальної влади. 

Можливо, що саме так таку категорію населення (яке «більшістю» у 32 відсотки проголосувала за «кримську незалежність») і треба трактувати в міжнародних відносинах і правових документах. 

Бо саме тому, чекаючи на реванш, росіяни Криму в 1991 не вибрали Росію, як місце для свого постійного проживання. 

Опора на армію пенсіонерів-комуністів 

Кримчани заробляли тільки в літній сезон і жили фактично на дотаціях з України. 

І якщо взяти морські порти Криму, то Керченський і Феодосійський порти працювали стабільно через те, що до цих міст проведена залізниця, яка веде до материкової частини України. 

Всі інші, такі, як Ялтинський порт, не маючи залізниці, заробляли екскурсіями на прогулянкових катерах і це збитково було для Криму і України. Сьогодні усі ці порти зупинилися, працює лише Керченська переправа. 

Та навіть ті люди, які у перші дні раділи окупантам, сьогодні вже незадоволені, розуміючи, що завтра буде ще гірше. 

Крим завжди притягував людей пенсійного віку. А молодь прагнула виїхати на материкову частину України вчитися та працювати, і в Крим приїжджала тільки до родичів відпочити. 

Крим – це армія пенсіонерів-комуністів, які регулярно ходили на вибори і голосували за компартію. Це вони так урочисто заявляли, що найкраще свято для кримчан не Різдво чи Новий рік, а 9 травня. 

Крим завжди економічно, політично, морально й ідеологічно тягнув Україну назад і був по суті гальмом та розсадником комуністів. 

Але кримчани, проживши хоча б рік під окупацією Криму Росією, все таки зрозуміють і позбудуться комуністичних ідей швидше, ніж ті області України, які розвиваються поступово і мляво. 

Зрозуміють, що комунізм – це гальмо, яке не дає країні розвиватися і перекриває поступ вперед. 

Ситуація на анексованому Росією українському Кримському півострові є знаковою ще й тому, що захопивши Крим, Путін підписав вирок пенсійній реформі, реформі охорони здоров’я і так далі по списку. 

Оскільки гроші на утримання Криму необхідно звідкілясь брати, і не зі своєї кишені Путін буде їх виділяти. 

І от тоді, через місяць чи другий, ейфорія пройде навіть у прокомуністично налаштованих кримських пенсіонерів, і розпочнуться сірі будні. 

А там доведеться і пояси тугіше затягнути, адже Росії потрібно буде допомагати черговому братньому народу. 

Сьогодні путінська Росія перебуває в ейфорії від кримської анексії. Але оголошена Москвою перемога – це ще не перемога. Адже не таке безнадійне становище України і не таке остаточне завоювання Криму, як це бачиться з Кремля. 

Україна збере свої сили і наведе лад всередині країни. Вона навчиться протистояти московській агресії. 

А на Росію під керівництвом Путіна чекає міжнародна ізоляція, або позбавлення від кремлівського наполеончика, якщо вона захоче цієї ізоляції уникнути. 

Віктор Каспрук

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3100