Майдан
фактично став острівцем сучасної здорової держави у феодальній країні.
Добившись головної мети – відставки Віктора Януковича з поста президента, –
покоління барикад продовжить боротьбу за реальні реформи і побудову дійсно
європейської України, вважає автор ресурсу ЛІГАБізнесІнформ Сергій Висоцький.
На Майдані політична та економічна «еліта» тимчасово об’єдналася з народом для досягнення однієї мети – відставки Віктора Януковича. Схоже, олігархат відчув, що збереження нинішнього режиму загрожує йому критичними втратами як з репутаційної, так і з фінансової точки зору. Сигналом того, що Віктора Януковича західний світ більш не сприймає як повноправного гравця, стала минула на вихідних Мюнхенська конференція з безпеки. На ній формат посткризової перебудови України світова еліта обговорювала з представниками української опозиції, а не влади. У зв’язку з цим логічно припустити, що справжні, а не декоративні переговори з Януковичем, які проводяться за неофіційними каналами, йдуть уже не про збереження його влади, а про умови та гарантії відходу з політичної сцени. Не виключено, що ця місія буде делегована Білим домом і Брюсселем Володимиру Путіну, якого включать в пул умиротворителів режиму – зрозуміло, з урахуванням його, Путіна, інтересів.
Всередині країни Янукович за чотири неповних роки свого правління досяг неймовірного, зумівши стати ворогом і для своєї бізнес-еліти, і для активної частини суспільства, втративши при цьому підтримку пасивної частини виборців. Тепер він персоніфікує проблему для багатьох складових частин суспільства. Однак кожна з цих частин суспільства протестує проти свого Януковича. Позиція «еліти» в даному випадку повністю не збігається з позицією народу.
У своїх політичних вимогах народ пішов набагато далі опозиції, не кажучи про владу. Навіщо в бій проти Януковича вплуталася, за підтримки окремих олігархів, опозиція? Завдання будь-якої опозиції – прийти до влади. Це неможливо в умовах повної монополії в політиці. Те ж саме можна сказати і про провідні ФПГ. Для цих груп і їхніх політичних ставлеників боротьба з Януковичем – це насамперед антимонопольна боротьба, спрямована проти одностороннього регулювання ринків і фінансових потоків Сім’єю. Майдан ФПГ сприймають як своєрідний антимонопольний комітет, який повинен своїм тиском відкотити ситуацію на п’ять років назад, у 2009 рік. Олігархату потрібна слабка і конкуруюча всередині себе влада для того, щоб, граючи на її протиріччях, забезпечувати свій контроль над економікою та ресурсами – шляхом корупції та тіньового лобізму. Сама система рівних корупційних можливостей, закладена Леонідом Кучмою і збережена помаранчевими, їх загалом влаштовує. Демократичний фасад дозволяє дотримуватися пристойності на міжнародній арені, а політична корупція дозволяє досягати своїх цілей. Втрати системи – у вигляді людей, розмазаних по асфальту автівками прокурорських синків – усю цю «еліту» не хвилюють.
Зовсім по-іншому Віктора Януковича сприймає Майдан – активна частина суспільства, яка бере участь у протестах по всій Україні або підтримує демонстрантів. Янукович для цієї частини суспільства являє собою персоніфікацію системи. Спрощуючи, можна повторити поширену на Майдані фразу: люди стоять не для того, щоб хтось став прем’єром, а проти свавілля. І Янукович – лише символ цього свавілля, з яким активна частина громадян більше миритися не має наміру.
Що цей структурний конфлікт Майдану та «еліти» означає на практиці?
Відкат до ситуації 2009 необхідний Україні як повітря – тільки відновлення конкуренції, хоча б корупційної, дозволить дещо стабілізувати ситуацію, піти від силового сценарію і забезпечити мінімальні можливості для пожвавлення бізнесу. Крім того, Захід не сприйме відсутність хоча б косметичних реформ. Можна припустити, що після відновлення олігархічного консенсусу якісь реформаторські кроки будуть зроблені. Буде підписано угоду про асоціацію з ЄС, деякі законодавчі масиви будуть адаптовані до євростандартів, можливо, буде зменшено рівень корупції в держзакупівлях – красти так багато, як за Януковича, для революціонерів просто непристойно. Не виключене ритуальне покарання «Беркута» з перейменуванням цього формування і покаранням кількох бійців, яких призначать козлами відпущення. Проте вже з приводу кардинальної реформи правоохоронної системи закрадаються сумніви, хоча напевно можна чекати певної децентралізації суддівської вертикалі і чисток у прокуратурі.
Чи будуть такі кроки корисні для активної частини суспільства, що встигла згуртуватись у нову українську політичну націю? Скоріше так, адже всі вже на своїй шкурі відчули, що поганий помаранчевий бардак краще біло-блакитної стабільності. Чи сприйме українська політична нація відкат до 2009 року як перемогу? Категорично ні. Кінцева мета політичної нації – трансформація України в сучасну європейську країну. Європейську не зі шлункової, а з інституційної точки зору. Одна з ключових тенденцій Майдану – самоорганізація і солідарність. Майдан став інститутом, середовищем і простором, що дозволив суспільству організувати всі процеси життєдіяльності самостійно. Фактично Майдан став острівцем сучасної здорової держави у феодальній країні. У державі Майдан самооборона охороняє, а не ґвалтує, лікарі лікують згідно з клятвою, а не беруть участь у корупційному ланцюжку, бізнес вкладає гроші заради солідарної мети, яка, можливо, посприяє прибутку в майбутньому, а не в рамках одномоментного приватного інтересу, чиновники Майдану (там є навіть своя бухгалтерія) не крадуть, а розподіляють кошти відповідно до потреб. Кінцева мета Майдану як політичного суб’єкта полягатиме в поширенні цих практик на всю державу.
Це означає, що боротьба буде продовжена після відходу Януковича і навіть після того, як політична система держави буде трансформована. Якщо «еліта», що прийшла до влади після Януковича та Сім’ї, зуміє гарантувати вільні вибори, то Майдан продовжить свою боротьбу шляхом висунення нових політичних партій і рухів. Першу скрипку в них будуть грати люди, які заслужили право лідерства своєю боротьбою і роботою на Майдані. Це покоління барикад буде домагатися реальних реформ і реальної трансформації держави. Якщо ж політичні свободи НЕ будуть гарантовані, а політичний клас не зможе подолати свавілля щодо громадян, то в справу неминуче вступить коктейль Молотова. Події на Грушевського показали, що цей інструмент реальної політики, на відміну від танцюючого Майдану, швидко стимулює і владу, й опозицію до діалогу.
Немає коментарів:
Дописати коментар