Шановні читачі! Сьогодні на ваш суд моя нова стаття з циклу «Якою має стати Україна». В ній піде мова про те, як перемогти в черговій газовій війні із знахабнілими російськими урядовцями. Впевнений, що запровадження моєї пропозиції принесе так необхідну моїй Батьківщині бажані перемоги не тільки в газовій війні, а і в досягненні справжньої незалежності. На цей раз – назавжди.
Почну з прописних істин. Успіх в будь-якій війні починається зі стратегії і тактики. Це головні складові успіху. У війні економічній, до якої відноситься і ця, вже не перша, газозова війна з Росією, стратегічно важливо знайти потужні важелі впливу на постачальника. Одним з таких важелів по відношенню до монополіста, безумовно, є зменшення залежності від нього. Цій темі в минулому році я присвятив багато статей. Ключовими вважаю «Кілька слів вартістю 4,5 млрд. дол.», «Технічний абсурд з кримінальними ознаками», «Старшокласники, врятуйте Кабмін від ганьби, ви на це здатні», «Хочу сісти на два стільці, або знов про ті самі граблі», в яких показані конкретні кроки для зменшення споживання газу населенням протягом двох років на 16...18 млрд. куб. м. Що дозволить довести споживання російського газу замість запланованих урядом в нинішньому році 27 млрд. до 10...12 млрд. куб. м вже на початку 2014 р.
Другим важелем впливу є диверсифікація постачання та/або відмова від знахабнілого монополіста. І така можливість існує. Через це важко мені, інженеру в третьому поколінні, зрозуміти Віктора Федоровича, який вже неодноразово скаржився в ЗМІ, що диверсифікацію постачання газу ніхто Україні не пропонував. Це не відповідає дійсності, бо була пропозиція Адзербайджану про постачання зрідженого газу. Однак існує проблема – його Україна і понині прийняти не може. Не може, бо не має терміналу для його прийняття, танкерів для його транспортування морем та обладнання для можливості його використання в існуючих мережах. Разом з тим, я вважаю, озвучену ЗМІ, пропозицію Азербайджану про можливість постачання до України щороку від 5 до 10 млрд. куб. м. зрідженого газу через термінал на території України недоцільною. Недоцільною через те, що тільки вартість терміналу за оцінкою Юрія Бойка складає 1 млрд. дол., а, за моїми оцінками, приблизно стільки ж коштуватимуть танкери та обладнання для підготовки газу для використання в існуючих мережах. Термін запровадження такої схеми газопостачання сягне не менше двох років, яких в України немає. Збитки від монопольного становища російського Газпрому можуть сягнути 7...10 млрд. дол. Разом з тим вихід є. Є можливість прокласти газопровід потужністю 12...30 млрд. куб. м через Чорне море. Протяжність його складе приблизно 800 км і коштуватиме він не більше ніж термінал. При цьому побудувати його можливо навіть протягом 2012 р. Зважаючи на те, що такий газогін не проходитиме через економічні зони Росії та інших «дружніх» Україні країн, узгодження його будівництва з приязно налаштованою Грузією триватиме не роки, як тривало узгодження росіянами Північного потоку, а один-два місяці. Ще 700 км газопроводу по території Грузії та Адзербайджану може побудувати протягом 2012 р. зацікавлена в ньому азербайджанська сторона за участю Грузії. Зацікавлена, бо матиме можливість постачати газ до Європи більш коротким шляхом та ще й – без російського посередника. Дуже влаштує Україну і ціна азербайджанського газу, який більш ніж втричі дешевший від російського. Цей постачальник, у порівнянні з російським «Газпромом», має, окрім економічної, додаткову перевагу, бо не має спільного з Україною кордону і на цій підставі – територіальних зазіхань. Звідси випливає усунення з економічних стосунків політичної складової, яка стільки років дошкуляє Україні. Однак, цей варіант потребує відмови від створення тристороннього газового консорціуму за участю Росії, бо, за його існування, Росія для збереження монопольного становища на газовому ринку України безумовно заблокує вигідний для України варіант. Нині час для відмови від створення згаданого консорціуму слушний, бо Росія за частку української ГТС, за існуючою там традицією, пропонує не гроші, а акції «Газпрому». Запропонована «Газпромом» частка акцій дозволяє Україні приймати участь в його управлінні хіба що в якості спостерігача чи статиста, і на цій підставі має нульову ціну. Така пропозиція, без перебільшення, може бути розцінена, як черговий «лохотрон» – на кшталт Харківських угод.
Підводячи підсумок, вважаю за власний обов’язок звернути увагу на те, що відмова від реалізації запропонованого варіанту, вигідного не тільки Україні, її народу, а й олігархам, буде яскравим доказом не тільки тупості чинної влади, але й матиме ознаки державної зради.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/01/blog-post_25.html
Почну з прописних істин. Успіх в будь-якій війні починається зі стратегії і тактики. Це головні складові успіху. У війні економічній, до якої відноситься і ця, вже не перша, газозова війна з Росією, стратегічно важливо знайти потужні важелі впливу на постачальника. Одним з таких важелів по відношенню до монополіста, безумовно, є зменшення залежності від нього. Цій темі в минулому році я присвятив багато статей. Ключовими вважаю «Кілька слів вартістю 4,5 млрд. дол.», «Технічний абсурд з кримінальними ознаками», «Старшокласники, врятуйте Кабмін від ганьби, ви на це здатні», «Хочу сісти на два стільці, або знов про ті самі граблі», в яких показані конкретні кроки для зменшення споживання газу населенням протягом двох років на 16...18 млрд. куб. м. Що дозволить довести споживання російського газу замість запланованих урядом в нинішньому році 27 млрд. до 10...12 млрд. куб. м вже на початку 2014 р.
Другим важелем впливу є диверсифікація постачання та/або відмова від знахабнілого монополіста. І така можливість існує. Через це важко мені, інженеру в третьому поколінні, зрозуміти Віктора Федоровича, який вже неодноразово скаржився в ЗМІ, що диверсифікацію постачання газу ніхто Україні не пропонував. Це не відповідає дійсності, бо була пропозиція Адзербайджану про постачання зрідженого газу. Однак існує проблема – його Україна і понині прийняти не може. Не може, бо не має терміналу для його прийняття, танкерів для його транспортування морем та обладнання для можливості його використання в існуючих мережах. Разом з тим, я вважаю, озвучену ЗМІ, пропозицію Азербайджану про можливість постачання до України щороку від 5 до 10 млрд. куб. м. зрідженого газу через термінал на території України недоцільною. Недоцільною через те, що тільки вартість терміналу за оцінкою Юрія Бойка складає 1 млрд. дол., а, за моїми оцінками, приблизно стільки ж коштуватимуть танкери та обладнання для підготовки газу для використання в існуючих мережах. Термін запровадження такої схеми газопостачання сягне не менше двох років, яких в України немає. Збитки від монопольного становища російського Газпрому можуть сягнути 7...10 млрд. дол. Разом з тим вихід є. Є можливість прокласти газопровід потужністю 12...30 млрд. куб. м через Чорне море. Протяжність його складе приблизно 800 км і коштуватиме він не більше ніж термінал. При цьому побудувати його можливо навіть протягом 2012 р. Зважаючи на те, що такий газогін не проходитиме через економічні зони Росії та інших «дружніх» Україні країн, узгодження його будівництва з приязно налаштованою Грузією триватиме не роки, як тривало узгодження росіянами Північного потоку, а один-два місяці. Ще 700 км газопроводу по території Грузії та Адзербайджану може побудувати протягом 2012 р. зацікавлена в ньому азербайджанська сторона за участю Грузії. Зацікавлена, бо матиме можливість постачати газ до Європи більш коротким шляхом та ще й – без російського посередника. Дуже влаштує Україну і ціна азербайджанського газу, який більш ніж втричі дешевший від російського. Цей постачальник, у порівнянні з російським «Газпромом», має, окрім економічної, додаткову перевагу, бо не має спільного з Україною кордону і на цій підставі – територіальних зазіхань. Звідси випливає усунення з економічних стосунків політичної складової, яка стільки років дошкуляє Україні. Однак, цей варіант потребує відмови від створення тристороннього газового консорціуму за участю Росії, бо, за його існування, Росія для збереження монопольного становища на газовому ринку України безумовно заблокує вигідний для України варіант. Нині час для відмови від створення згаданого консорціуму слушний, бо Росія за частку української ГТС, за існуючою там традицією, пропонує не гроші, а акції «Газпрому». Запропонована «Газпромом» частка акцій дозволяє Україні приймати участь в його управлінні хіба що в якості спостерігача чи статиста, і на цій підставі має нульову ціну. Така пропозиція, без перебільшення, може бути розцінена, як черговий «лохотрон» – на кшталт Харківських угод.
Підводячи підсумок, вважаю за власний обов’язок звернути увагу на те, що відмова від реалізації запропонованого варіанту, вигідного не тільки Україні, її народу, а й олігархам, буде яскравим доказом не тільки тупості чинної влади, але й матиме ознаки державної зради.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/01/blog-post_25.html
Немає коментарів:
Дописати коментар