Затягане поняття: «Україна – тисячолітня держава». Тисячолітня? Так, якщо вивчати історію за радянськими підручниками (та й не тільки, але й за сучасними, що їхні автори – толочки, поповичі тощо). А в дореволюційних посібниках? Будьте певні – те ж саме. Усе пов’язане з християнством, а до цього – з Рюриком. Прийшов з братами і став правити нами. А до того – що, нічого не було? Та було, кажуть, але щось дике, нецивілізоване, варварське. А ще раніш – нас взагалі не було. Було інше, але не наше. Як у фільмі «Волга – Волга»:
– Что вы мне голову морочите? Это ни какой не талант, а мой водовоз!
– А вы не допускаете, что водовоз тоже может быть талантом?
– Я допускаю, что водовоз может быть талантом. Но чтобы мой водовоз был талантом – этого я не допускаю!
Варязька династія Рюрика? І його – варяга, чужинця! – запросили, після стількох років воєн, і не всіх вдалих, з ними? Де ж гідність? До речі, Новгородський літопис не опублікований досі. Чому? Табу наклали держава і церква. А в цьому літопису – опис дев’яти поколінь новгородських князів до Рюрика! Останній, Гостомисл, син славного Буревоя, котрий скинув іго варягів, не мав синів. Одні померли, інші – загинули в боях. Віче зібралось і …що? Вирішили покликати чужих? Ні! Гостомисл заповів покликати свого онука Рюрика. І заповіт було виконано. За браком синів, віче покликало рідних онуків Гостомисла: Рюрика, Синеуса, Трувора. Старша дочка була дійсно замужем за чужаком, його не сприйняли б новгородці. Але середня дочка Умила була заміжня за князем ободричів ( їхня територія була в нинішніх Данії та Німеччині). Мова їхня майже така сама, як у сусідів – кашубів, серболужичів, чехів…Прийшли не чужі, але повернулися свої – додому (до мови – за Літописом, «до мови» своєї..). От і 1000 років.. А писемність, що її начебто принесли «рівноапостольні навчителі Кирило та Мефодій?». Вона була й раніше. І християнство тут ні до чого. Костянтин (Кирило) Солунський сотворив кирилицю, але ж це – вдосконалена, вірніш – спрощена глаголиця, що існувала за багато літ до того, як Костянтин у Тавриді зустрів цю писемність.
А звідкіль глаголиця? Відповідь дали віднайдені етруські письмена і Велесова книга.
(Гай – гай, Яровите! Етруські письмена смиренно відпочивають в своїй черзі, коли говоримо про 20-ти, або й 35-ти тисячолітні піктограми Кам’яної могили під Мелітополем! - ред.) Їхня ідентичність вказала й ще на одну ланку – рунічне письмо скандинавів і германців. І не забуваймо, що досі угро-фіни зовуть шведів РУОТСІ, а їхня самоназва – СВЕНСКІ, а більш давня – СВЕЇ, СВЕВИ, СВАВИ, ШВАБИ – співзвучно зі СЛАВИ. (Дуже слушно! Через Рим, а до нього – через еллінську мову , де не було звука «В», а тільки «Б»! - ред.) І дивує схожість письма рунічного, етруського і письма Велесової книги – з фінікійським письмом, від якого пішов грецький алфавіт.
От так! Спробуйте сягнути глибин коріння родоводу Нації! У найдавнішої людини завжди є батько, мати, дід, прадід і т.д. І не забуваймо, що назви народів, націй, родів дають по імені найзнаменитіших з роду вождів.
«Українці – мирний нарід, терплячий, чужого не бажаючий». Знов затяганий етнографічний стереотип, що нині нав’язується нам особливо посилено. Насправді це не завжди було так. Ми не були ангелами. Війни Хмельницького, походи Скитів – трипільців, наїзди Оріїв на Схід і Південь! Та й у війнах минулого століття ми були не з останніх вояків в декількох арміях одразу. І не лише в Радянській і в Українській Повстанській арміях. Тисячі українців воювали в арміях Андерса, ім. Костюшка. А русини – українці в армії Свободи, в румунській, угорській, словацькій арміях. Вже не кажучи про українців в арміях США, Канади, Англії, Франції, Південної Славії…
Щось короткувата пам’ять у наших ворогів. Українець, в уявленнях багатьох, - це черевань у вишиванці, що дудлить самогон і заїдає його салом з галушками.
Та пам’ятаймо й друзі і недруги, що з давен віків українець – це також і козак з ножем в зубах, який чигає в очереті на ворога; це й скитський вершник, галопуючий на коні світами; це і Оріянин, що здіймає важку сокиру на ворога!
Хто це забув – кров пращурів – трипільців нагадає
Хто ми і звідки ми!
Яровит.
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_18.html?spref=fb
– Что вы мне голову морочите? Это ни какой не талант, а мой водовоз!
– А вы не допускаете, что водовоз тоже может быть талантом?
– Я допускаю, что водовоз может быть талантом. Но чтобы мой водовоз был талантом – этого я не допускаю!
Варязька династія Рюрика? І його – варяга, чужинця! – запросили, після стількох років воєн, і не всіх вдалих, з ними? Де ж гідність? До речі, Новгородський літопис не опублікований досі. Чому? Табу наклали держава і церква. А в цьому літопису – опис дев’яти поколінь новгородських князів до Рюрика! Останній, Гостомисл, син славного Буревоя, котрий скинув іго варягів, не мав синів. Одні померли, інші – загинули в боях. Віче зібралось і …що? Вирішили покликати чужих? Ні! Гостомисл заповів покликати свого онука Рюрика. І заповіт було виконано. За браком синів, віче покликало рідних онуків Гостомисла: Рюрика, Синеуса, Трувора. Старша дочка була дійсно замужем за чужаком, його не сприйняли б новгородці. Але середня дочка Умила була заміжня за князем ободричів ( їхня територія була в нинішніх Данії та Німеччині). Мова їхня майже така сама, як у сусідів – кашубів, серболужичів, чехів…Прийшли не чужі, але повернулися свої – додому (до мови – за Літописом, «до мови» своєї..). От і 1000 років.. А писемність, що її начебто принесли «рівноапостольні навчителі Кирило та Мефодій?». Вона була й раніше. І християнство тут ні до чого. Костянтин (Кирило) Солунський сотворив кирилицю, але ж це – вдосконалена, вірніш – спрощена глаголиця, що існувала за багато літ до того, як Костянтин у Тавриді зустрів цю писемність.
А звідкіль глаголиця? Відповідь дали віднайдені етруські письмена і Велесова книга.
(Гай – гай, Яровите! Етруські письмена смиренно відпочивають в своїй черзі, коли говоримо про 20-ти, або й 35-ти тисячолітні піктограми Кам’яної могили під Мелітополем! - ред.) Їхня ідентичність вказала й ще на одну ланку – рунічне письмо скандинавів і германців. І не забуваймо, що досі угро-фіни зовуть шведів РУОТСІ, а їхня самоназва – СВЕНСКІ, а більш давня – СВЕЇ, СВЕВИ, СВАВИ, ШВАБИ – співзвучно зі СЛАВИ. (Дуже слушно! Через Рим, а до нього – через еллінську мову , де не було звука «В», а тільки «Б»! - ред.) І дивує схожість письма рунічного, етруського і письма Велесової книги – з фінікійським письмом, від якого пішов грецький алфавіт.
От так! Спробуйте сягнути глибин коріння родоводу Нації! У найдавнішої людини завжди є батько, мати, дід, прадід і т.д. І не забуваймо, що назви народів, націй, родів дають по імені найзнаменитіших з роду вождів.
«Українці – мирний нарід, терплячий, чужого не бажаючий». Знов затяганий етнографічний стереотип, що нині нав’язується нам особливо посилено. Насправді це не завжди було так. Ми не були ангелами. Війни Хмельницького, походи Скитів – трипільців, наїзди Оріїв на Схід і Південь! Та й у війнах минулого століття ми були не з останніх вояків в декількох арміях одразу. І не лише в Радянській і в Українській Повстанській арміях. Тисячі українців воювали в арміях Андерса, ім. Костюшка. А русини – українці в армії Свободи, в румунській, угорській, словацькій арміях. Вже не кажучи про українців в арміях США, Канади, Англії, Франції, Південної Славії…
Щось короткувата пам’ять у наших ворогів. Українець, в уявленнях багатьох, - це черевань у вишиванці, що дудлить самогон і заїдає його салом з галушками.
Та пам’ятаймо й друзі і недруги, що з давен віків українець – це також і козак з ножем в зубах, який чигає в очереті на ворога; це й скитський вершник, галопуючий на коні світами; це і Оріянин, що здіймає важку сокиру на ворога!
Хто це забув – кров пращурів – трипільців нагадає
Хто ми і звідки ми!
Яровит.
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_18.html?spref=fb
Немає коментарів:
Дописати коментар