Основна характерна риса
людського існування в колоніальному суспільстві полягає в тому, що людина
відділена від себе самої, вигнана з себе самої, чужа сама собі. Явище
культурного пригноблення невіддільне від колоніалізму, зумовлює собою у кожній
колоніальній країні зневаження і витіснення національного духу (що виявляє себе
в її історії, релігії, звичаях) заради культивування того, що ми називаємо
«чужорідним духом метрополії»
Рене Меніль
1. До 1991 року Україна була
типовою колонією, і її становище мало різнилося від становища, у якому
перебували до середини 20 ст. території Азії і Африки. Тому є усі підстави
твердити, що економічні, соціальні, культурні проблеми, посталі перед
незалежною Україною, мають спільні ознаки і спільні причини з тими проблемами,
що з ними зіткнулися «країни які визволилися».
Досвід постколоніальних країн
повинен цікавити у першу чергу, оскільки він може дати необхідні ключі до
розуміння актуальної української ситуації, і продемонструвати можливі шляхи
вирішення ряду пекучих проблем. Варто абстрагуватися від деяких упереджень щодо
«кольорового» «третього світу», і звернути увагу на типологічну подібність
становища народів, які визволилися, незалежно від їх географічного
розташування, расової і релігійної приналежності, мови тощо.
2. Імперіалізм і колоніалізм –
явища нерозривно пов’язані між собою. Вони грунтуються на насильстві над цілими
народами, на економічному визиску цілих народів і на нівеляції культур цілих
народів. Народи, що звільнились від колоніалізму, отримують знекровлену
колоніальним пограбуванням, розбалансовану і цілковито орієнтовану на
метрополію економіку, патологічні деформації в соціальній структурі, руїну на
культурному відтинку.
3. Сфера культури займає в
стратегії колонізації особливе місце. Для тривалого і надійного використання
людських і природних ресурсів колонії, колоніалізм намагається досягти і
зберегти свою цілковиту культурну гегемонію. Його головна мета – створити і
утримувати таку культурну атмосферу, у якій не буде місця певним ідеям, а саме:
ідеям незалежності колонії, вигнання колонізаторів, тощо, – і у якій
функціонуватиме система цінностей приходнів. Його головна мета – духовна
кастрація поневоленого народу, досягнення стану, коли колонізовуваний не лише
не прагне свободи, але взагалі не мислить себе без колонізатора. Його мета –
домогтися покірності не лише у поведінці, але й у свідомості.
4. Колоніалізм намагається
досягти цього кількома послідовними етапами. На першому етапі “культурою” в
колонії вважається лише те, що принесли з собою колонізатори. Місцева культура
мовчазно (а інколи – цілком виразно – через укази, циркуляри тощо)
забороняється, оголошується неіснуючою. Автохтони відтак втрачають право на
культурну творчість.
Їх межа – виключно фізична праця.
Але така ситуація не задовольняє
метрополію, оскільки окупанти і автохтони продовжують складати в колонії дві
замкнуті, кількісно нерівні громади, контакти між якими в основному
вичерпуються насильством. Імперська культура функціонує лише в середовищі
колонізаторів, місцева культура лишається єдиною для колонізовуваних.
Герметичність двох культур у колонії, яка вписується в напружені опозиції
“приходні – місцеві”, “експлуататори – експлуатовані”, “чужі – свої”, може лише
сприяти визвольній боротьбі, але ніяк не унеможливлювати її.
На другому етапі метрополія
стимулює взаємне “відкриття” культур приходнів і автохтонів. Елементи чужої
культури входять у місцеву, і навпаки, елементи місцевої, переважно у вигляді
екзотики, включаються у імперську. Місцева культура отримує таким чином певне
визнання, частково легітимізується. Але за це вона платить дорогу ціну – цим
“визнанням” її включають, як складову, в імперське культурний простір. В
реальності ж з усієї неозорої різноманітності автохтонної культури “визнаються”
лише дуже окремі форми, лише деякі, найчастіше друго- і третьорядні її вияви,
лише мікроскопічна частина її спадщини.
Далі колоніалізм намагається усе
багатство місцевої культури послідовно звести до цих “визнаних”, але вже
відчужених і перетворених на карикатури форм, і наочно “продемонструвати” таким
чином автохтонам недосяжну “вищість” культури окупантів. Варто додати, що ця
визнана “культура” колонії приречена посідати в імперській культурі таке ж
місце і такий же статус, як і автохтон в соціально-економічній структурі імперії.
“Відкриття-визнання” розглядається метрополією як крок до повної культурної
асиміляції автохтонів.
5. Колоніалізм використовує усі
засоби впливу, щоб створити певний, визначений стереотип колонізовуваного
автохтона і максимально розтиражувати його; при цьому мова, одяг, манери,
звичаї останнього – все піддається висміюванню.
Прилучаючись до імперської
культури автохтон повинен засвоювати таке ж ставлення до себе.
6. Колоніальна влада
сподівається, що опинившись в такій системі презирства, в такій “культурній
тюрмі”, колонізовуваний врешті відмовиться від себе самого, від традицій
власного народу, і розпочне засвоювати культуру і норми окупанта. Колоніалізм
намагається переконати автохтона, що зрада рідного народу – єдиний вихід з
нестерпного становища. Вихід цей звичайно виявляється ілюзорним, бо
упослідженість зовсім не усувається формальним засвоєнням культури окупанта.
Але колоніалізм цим самим досягає мети; подібні маргіналізовані індивіди,
відірвані від власних коренів, чужі своєму народу, життя яких тече в
нереальному світі чужих вимислів—і є тим типом людської істоти, у яку імперія
намагається перетворити автохтона.
7. Якщо політика колоніалізму
досягає мети – колонізований народ починає розкладатись і деградувати. З народу
він перетворюється на масу відчужених, ізольованих, зламаних і нещасних
створінь. Зникає його неповторний і унікальний спосіб життя, культура, мова,
традиції – зникає сад, де розквітали тисячі квіток. Натомість з‘являється
сумний, одноманітний і штучний асфальтовий плац – полігон для імперського
центру.
8. Колонізатори намагаються
тотально переформувати свідомість автохтона ретельно сконструйованими міфами, з
яких він повинен винести переконання що метрополія, окупанти завжди і всюди
діють на благо окупованих, що в окупантів і окупованих існують якісь спільні
цілі, інтереси, цінності, що окупанти – насправді – добрі старші брати,
визволителі, просвітителі. У такій, зміненій і деформованій свідомості
“вже-колонізованого”, природна реакція на своє нестерпне психологічне становище
– ненависть і гнів – часто переноситься на одноплемінців. Ще Ф.Фанон звернув
увагу на особливу жорстокість і кривавість сутичок всередині колонізованого
суспільства.
Так народжується “ідеальний
колонізований”, який сам себе (тобто атохтонну спільноту і свою належність до
неї) розглядає лише в негативних категоріях, але який всяке насильство, всяке
приниження, всяку агресію ззовні розглядає як благодіяння, прояв братньої
уваги, а то й вияв універсальних божественних сил.
9. Усвідомлення нинішньої України
як постколоніальної, дозволяє глибше зрозуміти причини проблем, з якими вона
зіткнулась, і взяти до уваги шляхи якими долали подібні проблеми інші країни та
народи.
10. Політичну, економічну і
культурну владу в незалежній Україні захопила колишня місцева колоніальна
адміністрація. Це, в абсолютній більшості, типові “колонізовані індивіди” –
зруйновані люди з гнучкими шиями, ні нащо не здатні крім крадіжок в особливо
великих розмірах. Вони чудово усвідомлюють що їхнє утримання при владі,
благополуччя і фізичне виживання можливе лише при умові подальшого збереження
породженої російським колоніалізмом культурно-психологічної ситуації. Саме у
цьому є розгадка штучного гальмування процесів українізації. Саме це є причиною
заохочення русифікації і американізації (русифікація і американізація, як
виявилось, чудово взаємодіють і взаємодоповнюють одне одного).
11. Сучасний російський (і американський)
неоколоніалізм зберігши стратегічну мету, серйозно змінив тактику. Речники
неоколоніалізму переконують народи, в тому числі українців, що природна реакція
народу на зовнішній тиск чи агресію – є нічим іншим як негідним “зоологічним
націоналізмом”, що опір русифікації/американізації – це екстремізм і
розпалювання міжнаціональної ворожнечі, що вияв елементарної національної
свідомості – це вже фашизм. Коли ми говоримо про неподільне право народу
лишатися самим собою – вони заводять мову про Освєнцім.
Мир – одна з улюблених тем
неоколоніалістів. В ім‘я миру Україна, наприклад, повинна роззброюватись (в
ім‘я того самого миру інші держави роблять якраз навпаки). Коли ж зауважити, що
мир і свобода неможливі без власної сили, яка стоїть на їх сторожі,
неоколоніалісти зазвичай впадають в істерику про мілітаризм.
12. Дійсна Україна, а не імітація
її, можлива лише при повному подоланні спадщини (і спадкоємців) російського
колоніалізму. А це означатиме, перш за все ліквідацію нав‘язаної українцям
ззовні моделі світу, смерть колишньої свідомості, одержимої стремлінням
пристосовуватися до чужих.
13. Необхідно зламати існуючу
культурну гегемонію класу колоніальних управлінців, шовіністів і кримінальних
нуворишів, і замість ідеалів “поворую, перестану, все-равно богатым стану”, –
дати народові ідеали, які були б дійсно гідні народу.
У цьому величезна
відповідальність лежить на національній інтелектуальній еліті. Не етномазохізм,
не бездумне репродукування і поширення створених колоніалізмом фальшивих образів
самих себе, не втеча в постмодерністські карнавали і не безконечні плачі, лише
послідовне викриття і розвінчування імперської міфології, (нео)колоніалістських
лінгвістичних стратегій, критика по вінця наповненої ненавистю, репресією і
шовінізмом імперської культури, критика усіх історичних форм імперської
колоніальної практики, яка за визначенням не може не бути тоталітарною і
антилюдською.
Без цього ніяка справжня
творчість неможлива.
14. Українська культурна
гегемонія, культурна влада є запорукою української політичної влади.
Іван Франко у хрестоматійному
вірші писав:”…я син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох…” Українців
усім засобами заганяли в культурний, політичний, економічний льох на протязі
століть. Щоб швидко і остаточно покинути цей льох ми маємо право, ми
зобов’язані використати всі засоби. Бо чисту справу не можна робити зв’язаними
руками.
Андрій Холявка
Джерело: http://bandera.lviv.ua/?p=3507
Немає коментарів:
Дописати коментар