Візиту до Донецька народного
депутата від «Свободи» Ірини Фаріон тамтешні журналісти чекали з нетерпінням.
Зустріч обіцяла бути атракційною. Адже зазвичай заходи за участю «свободівців»
у Донбасі проходять зі скандалами та сутичками. У Донецьку вони вже одного разу
билися з представниками організації ветеранів Афганістану «Ніхто, крім нас», а
в Костянтинівці — з місцевими комуністами. Пообіцяли представники КПУ не
залишитись осторонь і цього разу. Запевняли, що нізащо не допустять заплановану
презентацію книги Ірини Фаріон «Мовна норма: знищення, пошук, віднова».
Втім останній візит представників
«Свободи» у Донецьк запам'ятався не так конфліктом з «червоними», як дивною
дружбою Ірини Фаріон з «реґіоналом» Юхимом Звягільським. Старійшина парламенту
від ПР несподівано запросив львів'янку на донецьку шахту імені Засядька,
почесним президентом якої є, і влаштував їй там зустріч з гірниками. Перед
початком зустрічі робітникам оголосили, що буде тільки Звягільський. Натомість
присутність депутатки-«свободівки» у жодний спосіб не анонсувалася.
Фаріон до зустрічі з людом Донбасу
готувалася. Виступаючи перед шахтарями, говорила про донецьких українських
поетів Сосюру та Стуса, а також цитувала слова Степана Бандери: «І, звичайно, я
як львів'янка і як галичанка не могла не привезти вам свою лекцію про людину,
яка мене надихає, — про Степана Бандеру. Я на прощання нагадаю слова, сказані
цією людиною. Про те, що нам даровані правда і воля. Якщо людина не хоче знати
правду і не хоче боротися за волю, то, напевно, ця людина повинна задатися
питанням, навіщо тоді живе на цьому світі».
Своєю чергою, Юхим Звягільський
наприкінці зустрічі сказав дослівно таке: «Всі ми повинні розуміти, що у нас з
вами — країна одна, народ єдиний, ділити нам нема чого на захід-схід,
північ-південь. Мета у нас єдина — багата країна, багатий народ, щасливі діти і
щасливе майбутнє в ім'я процвітання всієї нашої держави. Ось мета і мотив
сьогоднішньої зустрічі. Так сприйняв її я як народний депутат України. Я
вважаю, що вже час прийшов слухати один одного, допомагати один одному, творячи
єдину і багату країну. Хочу подякувати Ірині, побажати їй творчих успіхів,
добра та щастя і спасибі, що приїхала до нас»…
Така несподівана дружба між одним із
засновників Партії реґіонів й одіозною українською націоналісткою виглядає аж
надто дивною на тлі масштабних «антифашистських» мітинґів, які влаштувала
партія влади в різних українських містах. Місяць тому на такий захід у Донецьку
зігнали близько 15 тисяч працівників бюджетних організацій і партійних
активістів, і працівники шахти Звягільського теж були присутні. Лейтмотивом
мітинґу була якраз жорстка критика партії Ірини Фаріон, представників якої
називали фашистами та нацистами. Тож, за логікою «реґіоналів», їхній
Звягільський завів тепер дружбу з фашистами…
Що раптом звело разом таких різних за своїми
поглядами людей? Кажуть, що постарілий Звягільський потрапив у неласку нових
вождів ПР і незабаром позбудеться своєї шахти, на яку поклала око Сім'я. Але
незрозуміло, чому в такому разі Юхим Леонідович вибрав у нові друзі саме
ультрарадикалів зі «Свободи», а не ліберальніших «Батьківщину» або УДАР.
А, може, це якийсь хитріший план, ґрунт для
реалізації якого готує Звягільський? Ну, наприклад, прихилити «шахтарський
край» до одіозної «Свободи» і таки вивести її лідера у другий тур
президентських виборів 2015 року? А там уже вибір гіркий, та очевидний —
точнісінько такий, як колись між Кучмою і Симоненком… Фантазії? Можливо. Та на
прес-конференції представники «Свободи» про Звягільського відгукувалися дуже
тепло. Нардеп Блаватський подякував йому за влаштовану зустріч зі шахтарями,
казав, що Звягільський мріє, щоб в Україні був народ, а не населення. Хто б міг
подумати, що після «синьожопої банди» ми почуємо від «свободівців» такі слова на
адресу заслуженого «реґіонала»!
На тлі таких подій навіть традиційна бійка
українських націоналістів з російськими відійшла на задній план. До того ж цим
разом вона вийшла досить млявою. Комуністи виставили проти «свободівців» лише
невелику купку активістів, а марґінальні угрупування Донецька на кшталт
«Донецької Республіки» чи «Русского блока» зовсім ніяк себе не проявили.
Перед початком презентації книги, що мала
відбутися в донецькому готелі «Єва», представники КПУ виставили навколо готелю
кордон з декількох десятків пенсіонерів і партпрацівників. Люті послідовники
Леніна не пускали в готель навіть його звичайних гостей, які мали нещастя
оселитися в «Єві» того дня. «Фашиста» підозрювали в кожному.
Прихильники Симоненка тримали в руках плакати
«Ні фашизму!», «Наша батьківщина — СРСР!», «Тут русский дух, тут Русью пахнет!»
та інші. Від натовпу комуністичних активістів справді тхнуло, але наскільки це
був «русскій» дух, лишилося незрозумілим.
«Свободівці» розважливо не стали
дихати цими сумнівними ароматами й обійшли обурену юрбу з іншого входу. Коли
комуністи зрозуміли, що їх обдурили, кинулися туди і почали ломитися в готель,
але зустріли відсіч міцних хлопців з ескорту Фаріон. Сталася коротка сутичка, у
Фаріон ледве не вирвали сумку, але потім комуністів розкидали, і депутат від
«Свободи» все-таки пройшла в зал.
«Червоні» спробували зайти слідом, проте в дверях їм знову перегородили
дорогу. У вузькому проході виникла комічна тиснява, в якій комуністи нагадували
зубну пасту, яка лізе з тюбика, а «свободівці» намагалися заштовхнути цю
«пасту» назад. У штовханині хтось застосував електрошокер, а депутата від
«Свободи» Блаватского кілька разів вдарили в обличчя. Потім у конфлікт
втрутилася міліція, яка вигнала комуністів у коридор і не давала їм більше
проникнути в конференц-зал.
Цей момент теж наводить на деякі роздуми.
Виглядає, що 25 червня «Свободі» в Донецьку влаштували «зелений коридор». У
кожному разі ніякі перешкоди, що на них зазвичай натрапляли опозиційні сили в
Донбасі, на шляху «свободівців» цього разу не стояли. Проти них не виставляли
натовпу агресивних «биків», марґіналів і афганців, не звозили автобусами під
готель сталіністів, а міліція не лише не перешкоджала гостям, а й навіть
охороняла їх від КПУ.
Сама презентація книжки Фаріон
спричинила неабиякий ажіотаж. До жодного літературного твору досі в Донецьку не
виникало такого зацікавлення. Конференц-зал був забитий ущерть, у черзі за
книжкою ледь не виникла справжня тиснява. При тому, що роздавали її не задурно
— ціна становила 50 грн. за примірник.
Нікому з місцевих українофобів,
які періодично влаштовують у Донецьку презентації своїх книжок на тему «Донбас
— не Україна», звичайно, така популярність не снилася. Презентація книжки
Фаріон довела, що інтерес до України, її культури та мови в Донецьку набагато
вищий, ніж інтерес до Росії, ДКР та інших українофобських фетишів. Наприклад,
розпіарений опус відомого антиукраїнського діяча Володимира Корнілова
«Донецько-Криворізька республіка. Розстріляна мрія» в Донецьку взагалі не
помітили. Не кажучи вже про менше рекламовану писанину.
Сама лекція Ірини Фаріон ніяких сенсацій не
принесла. Депутат знову говорила про українських літераторів з Донбасу,
закликала пам'ятати свою культуру, говорити українською мовою. Жорсткі заяви,
яких чекали від Фаріон представники преси, так і не пролунали. Повноцінного
спілкування з журналістами не вийшло зовсім — увагу Фаріон здебільшого
відволікали громадські активісти та прихильники партії, яких у залі було
близько 100 осіб.
Окремим журналістам усе ж вдалося поставити гості
гострі питання. Втім відповідала на них націоналістка вельми доброзичливо та
спокійно. Зокрема, на питання про те, чому Фаріон «перейменовувала» дітей у
дитячому садку, депутат відповіла, що лише пояснила українським дітям, як
правильно звучать їхні імена за нормами української мови.
Загалом зустріччю Ірина Фаріон залишилася
задоволена і пообіцяла привезти наступного разу в Донецьк цілий вагон своїх
книг.
Немає коментарів:
Дописати коментар