Учора, тобто у п’ятницю, настрій у мене, як і у багатьох з нас, був препаскудний. Бойовики атакують Донецький аеропорт, відчуття своєї безпорадності настільки гнітюче, що не знаходжу собі місця. Очі увесь час на мокрому місці. Бувають такі дні, коли тримаєшся, тримаєшся, а потім настає мить, і можливо від того , що ніяк не можеш вплинути на хід подій, а події трагічні і реально тебе вибивають із колії, ти скисаєш. І на душі такий величезний тягар, що передати словами це неможливо. Увесь день, як оголений нерв і як усі – чекаю на диво.
А на суботу зранку запланована поїздка нашої концертно-волонтерської бригади у Черкаське у військову частину з колядками, привітанням поранених і тих військових, хто зараз перебуває на ротації. Не уявлялося, як ми будемо це робити. Але слава Богу ранок завжди мудріший вечора: зібралися усі вчасно, святково одягнені , гарні - настрій піднявся. Взяли бандури, кошики з різноманітною домашньою випічкою, ще деякі припаси і поїхали.
Перші привітання були у госпіталі пораненим. Поки накривали для них стіл і готувалися до виступу, бійці один за одним потихеньку заходили у зал. Збиралися повільно, бо дехто ще і під капельницею лежав. Якусь мить нам здалося, що ми там лишні. Ну який концерт, коли там, де залишилися їх друзі така біда. Були серед поранених і «Кіборги», і ті що визволені з полону у якому пробули більше трьох місяців. Ми дивилися у зал і бачили відсторонені погляди, але ж ми прийшли робити святу справу – колядувати. Вгамували свої емоції і зайшли , попереду – Різдв’яна зірка, як годиться, і заспівали. Колядування враз змінило усе навкруг. Обличчя поранених заясніли усмішками, очі потепліли, зал ожив. Духовний спів – особливий, він звеличує і наповнює душу чимось незбагненним і високим. Ми розуміли, що те, що ми робимо, нашим захисникам подобається. Зворушливо тепло прийняли вірші Лариси Омельченко. Та і не могло бути інакше, я стояла під стіною і плакала, коли слухала про дідуся, правнука і флешмоб. А потім іскрометний український танець у виконанні наших юних красунь і зал зовсім повеселів, а молоді бійці – як вони дивилися на дівчат. Життя є життя і молодість повинна кохати а не воювати.
Чарівні звуки бандури і злагоджений спів ансамблю бандуристів «Калинове гроно» під керівництвом Алли Ганжі для багатьох воїнів був приємним відкриттям, бо не у кожному невеликому місті, чи селі є такі колективи. Декотрі з хлопців після концерту зразу потягнулися до бандур і просили дівчат показати, як вони видобувають звідти чарівні звуки.
І я читала свої вірші і співали патріотичні пісні. А найбільше розвеселила наших славних захисників пісня «Дуля вам не Україна» - вони змінювалися на очахі були зовсім не схожими на тих, що на початку. Сміялися від душі і підспівували, і вмить розібрали усі слова пісні. І ми повеселішали. Свято відбулося. Прощалися, як з найріднішими – тепло, до сліз.
Після госпіталю привітали бійців 93-ї бригади, що на ротації, і тих, що готуються у зону бойових дій і скрізь нас гарно приймали. Вояки дякували нам за українське слово і пісню, і нашу «Дуля вам не Україна» просили повторити ще іще. А один поранений у ногу боєць підняв милиці і навіть на одній нозі намагався танцювати. За цю пісню «Кіборги» мені подарували шеврон «Кіборг», і вибачалися, що у них більше нічого подарувати, а я мало не розплакалась і сказала, що я буду його носити, як медаль. Усі почувалися, хоч ненадовго, а щасливими .
17.01.2015р. Надія Таршин
Немає коментарів:
Дописати коментар