…Розмита й понівечена національна ідея.
Порабований стан українського слова – фактично узаконене (ще крок – і
навзнаки!!!) – «двуязичіє». Розчахнута навпіл і протиставлена – одне одному –
майже на всіх рівнях і за всіма ознаками – українська спільнота.
Загумінкова й
несамодостатня, по суті, псевдоеліта – з цілеспрямованим
бандитсько-олігархічним ухилом, що подивляє головно курс долара і євро на
світовому міжбанківському ринку, водночас її нездорові власні амбіції, замішані
на суцільний брехні, каламутних грошових оборудках та ідеологічних маніпуляціях
– усе це купно і створило вельми загрозливу ситуативну чорну каламуть усередині
країни, що так гнівно народно вибухнула.
Якщо означені
схематичні напрямні безпосередньо спроектувати на програмові, в серцевині своїй
ворожі до Української держави, гасла і дії Партії регіонів і КПУ, що їх іще й
досі не прибрали-не заборонили – вони й далі танцюють-гуляють, – цілої низки
пігмейно-карликових провокативних «політічєскіх отрядов» і структур,
різноманітних «блоков», «союзов», «общін» та «двіженій», на кшталт «рускіх
єдінств», «рускіх наслєдій», «другіх» і «єдіних» «росій»-«родін», всуціль
промосковські російськомовні ЗМІ – преса, радіо-телевізія і повальний,
продуманий, заник своїх, українських, – то мимоволі проступає страшний
Путіновий присуд: «Украіна – ето даже нє государство» і «Дальнєйшеє єйо
сущєствованіє нєдопустімо, …будущєє на просторах СєНєҐала за Евразійской
імпєрієй» – це вже за «прєдвадітєлєм Євразійской партіі» Алєксандром Дуґіним
(«Чьорний ордєн СС»). І «шуллєрова» запомога їм тут – горезвісна «п’ята колона»
– «госпІдарні» і чужинецькі пропагандисти, пригодовані «свої» дотеперішні
сексоти, вічна внутрішня агентура, латентна кремлівська мережа. Коли ці речі
так чи так, але відкриваються (такий собі «троянський кінь»), то початком
свідомість зазвичай обіймає круте заціпеніння – і передусім тому, що одразу
важко навіть оцінити – скільки власне лиха за цією підступною силою і збагнути
сам механізм, за яким воно творилося і твориться в Україні, за нинішніх
драматично-небезпечних часів.
…П’ятиколонно,
«по-народному», з «добрими» намірами, блокуються, зокрема в Донецькій області,
війська і склади зі зброєю, аби українські вояки не могли виїхати боронити
українську землю від російського агресора, що вже запосівся-закопався по всьому
східно-південному кордоні. Фінансуються сепаратистські акції (мітинги,
захоплюються ОДА, СБУ, райвідділи міліції, інші адмінбудівлі, скликаються «народниє
совєти») – в тому ж таки Донецьку, Харкові, Лyганську, де від рук імперських «зальотних», за мовчазної
згоди і потурання «мєсной» «смотрящєй» міліції гинуть світлі найвідданіші
молоді українські громадяни. Спеціально призначені «тигри»-«барси», «альфи-«омеги»,
«соколи»-«грифони», «кобри»-«титани» свій безпосередній обов’язок чомусь не
завважують – відтак до діла стає тамтешня патріотична самооборона: сама
обламує-карає і ставить на місце п’яту машинову колону. То,
зрештою: де ж та п’ята колона? – запитаєте ви.
Партія регіонів – раз, КПУ – два, і всьо
остальноє, що стоїть ранґою нижче, що не втекло й не втікає в Рязань,
Ростов-на-Дону, Смолєнск, Тулу, Самару, бо тут – «харашо». А де «харашо – там і
«родіна».
В чому ж інтерес, що вони хочуть-озвучують і
які їхні плани?
«Таковых на самом деле всего три (це той же
сам директор інституту країн СНҐ, тов.К.Затулін:
1. федерализация, или как предпочитают.
Говорить в Украин6е, «ее «земельное устройство», предусматривающая обязательную
выборность всех региональных властей;
2. предание русскому языку наряду с
украинским статуса государственного, что никак не угрожает независимости
Украины;
3. отказ от вмешательства светских властей в
дела Православной церкви, продолжающей поддерживать духовно-религиозное
единство руських и украинцев».
Ці гангренні ноги ростуть голосом іще …з 2002
року, з листопада місяця, з 11-го його числа. «Затулин К. Вопрос о власти в
Украине решается вне Украины // Новая газета. – Российская Федерация».
Лишилося, задля повного щастя, вилізти українським
«аборигенам» на голову, і ноги спустити. Що вони й стали робити – в
Слов’янську, Маріуполі Горлівці…
Отака-от реальність. Такі результати. Певно,
більше загравати з НИМИ треба.
І більше заглядати в рота ахмєтовим,
єфремовим та іже з ними…
Отож, до роботи, товариші!
До праці, побратими!
Правильний тонус.
Здорові напрямні
І то – без жодних жартів.
Позаяк на українських теренах п’ятиколонний
терористичний кримінал. Сепаратизм. Державна зрада. Доморощене й зайшле
шпигунство. Сексотна «сєть» у війську і спецпідрозділах. Чорна диверсійна
павутина. Економічний продуктово-газовий, – та який завгодно!!! – на довершення
ще й політичний шантаж на мізки наших, і без того зазомбованих,
персоналізованих політиків.
Джерело цих політичних вакханалій просте і
недвозначне:
«Либо Украина снова объединиться с Россией,
либо война» – то златоусні уста російського політика С.Бабуріна пропаґують нам
наше майбутнє.
«Для меня Украина – это Киевская губерния,
Полтавская, Одесская. И если я стану президентом России, то никакой Украины не
будет», – пробивається з болотної пітьми хрип істерично-психопатного, в
ситуативно-маніакальній депресії, «юріста» Жиріновского, цього шизоїдного
синдрому тоталітарної неадекватності.
Ви гадаєте, це доносить якась московська
«Нєзавісімая газєта»? Уже!! Це холуйний «Киевский телеграф», за 13-19.10.2003
року!!!
«Дело в неприятии принципиальном: нет
государства «Украина». Нет для общества». Це вже – член комітету Держдуми Росії
з геополітики О.Митрофанов. («Известия» – Российская Федерация. 1992. – 27
мая). Від 1997 року – то вже «Известия» в Украине», а ще – «Арґументы и факты в
Украине», «Комсомольская правда» в Украине», «Московский комсомолец в Украине»…
З українською телевізією взагалі – повна їхня «задніца-попєрєдніца». Російський
бізнес замішує круту глину, на якій орденоносно, по-лєнінскі мусить
обстоюватись царсько-азійське «раболєпіє».
Чи ще чекаєте-сподіваєтесь, що вони, там, у
Росії, на своїх радійних-телевізійних каналах про вас щось добре скажуть і
покажуть?!
Три чверті (!!!) росіян підтримують воєнну
агресію в Україну!
«Дайте мені засоби масової інформації і я з
будь-якого народу зроблю стадо свиней. Забери у народу історію – і через
покоління він перетвориться на натовп, а ще через покоління ним можна керувати,
як стадом».
Це – вельми й дуже – затребувано-витребуваний
на сьогодні Пауль Йозеф Геббельс. Його пророчі слова свою справу в Росії
зробили. Власне роблять і надалі.
Імперська бацила. Шовінізм – ракова хвороба.
ЦЕ не лі-ку-єть-ся!!! Вона, хвороба ця, зжере їх. Сама. А поки що: вимордовують
коло себе цілі народи, нормальних людей. Медаль «За возвращение Крыма» на груди
новітніх «завоєватєлєй» уже лягла. Далі – знову мрії: ПРО простори… ПРО Балтію…
ПРО… «Нєсбившуюся» колись… Фінляндію… Тоді тільки Карелію вдалося «отпанахати»
і пришити в московські подоли... ПРО…
Вереснем 1989 року, коли німці валили
Берлінську стіну і збирали воєдино розчахнути кров, нинішній Президент Росії
Вл.Вл.Путін, в чині «подполконіка КҐБ», служив-працював-миротворив у Дрездені.
Сьогодні його у межі «садовова кольца» посунули… В Придністров’ї московські
війська «начудили». В Абхазії, «нашуміли», так само. В Крим зайшли на кшталт
Наполеонового, 1812 року, вояжу до Москви. Знову ж таки: треба більше
вимолювати-випрошувати-плакати. «Москва слєзам нє вєріт» та й «Умом Расію нє
понять».
З огляду на це жаба, точніше,
«царєвна»-лягушка – є така істота на царині їхньої Фауни – їх-таки і «давить».
А вночі прийде ще й задушить. Бо на цьому білому світі є Україна. Її Герб.
Прапор. Гімн. Митниця. Гривня. Все це заважає. Бісить. І вивертає – до скону.
«Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю», – промовив колись
вічне у вічність на смерть затовчений міліційними чобітьми український поет
Василь Симоненко.
Час постмодерних бавлень давно минув, – як
влучно зазначив на своєму творчому вечорі 25 лютого в Національному музеї
літератури письменник, шевченківський лауреат В’ячеслав Медвідь. – Етнобуттєві
виміри на часі.
Небо України. Щастя-долю, дітей-родину,
любов-свободу не купиш. Нізащо. За жодне золото в світі.
Ми на це вийшли. Ми взяли її, цю
любов-свободу. І на сателіта, на загумінкову формальну незалежність і
скоцюрблено-згорблену душу вже не станемо.
Тому знову товчеться – коло нас і до нас –
московська деспотія:
…Вже наче поставив крапку, – а рука знову,
мимоволі, повела до Симоненкової збірки «Берег чекань», що її видав
заокеанський «Пролог», невдовзі по смерті поета, 1965 року. У поетовому
«Щоденнику» читаємо. Запис, на 175 сторінці, датовано 16-м днем жовтня 1962-го.
«Немає нічого страшнішого за необмежену владу
в руках обмеженої людини.
Голова колгоспу з Єременкового села кричав на
зборах від безсилля і люті:
– Я вам зроблю новий 33-й рік!
Звичайно, ніхто навіть не подумав узяти за
комір цього негідника. А цей же дурень однією своєю ідіотською фразою знищить
наслідки роботи десятків розумних людей. Якби в наших вождів було більше
глузду, ніж є, такі крикуни милувалася б небом крізь ґрати».
Блискавицею б’є аналогія. З Путіним. Проста й
безпосередня.
…З компактових «Samsung-oвих» колонок лине
далеко не комп’ютерна пісенна строфа:
«Ми не вийдем з того бою.
Ми не станем на коліна.
Станем ми на смерть з тобою.
Щоб не вмерла Україна».
Це Алла Опейда і В’ячеслав Судима: «Нас весна
не там зустріла…»
Що ж…
Дай нам, Боже, добрий день!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар