Насильницьке
приєднання, загарбання (анексія) Російською Федерацією частини української
території – Криму оголило серйозні проблеми у державному будівництві,
передусім, у Збройних Силах України.
Після проголошення незалежності України у
1991 році, природньо, що з наших земель мали б бути виведені окупаційні
радянські (читай – російські) війська. Так поступили, зокрема, в прибалтійських державах. Ми ж вирішили
дислоковані на території України російські армійські підрозділи перетворити на
українські. Але пішли шляхом не кардинальних, а косметичних змін. Змінили
державний прапор, герб, гімн. А офіцерський склад, значна частина генералітету
формально присягнули Україні, та по-суті залишилися вірними радянській імперії.
Згодом, в армію на керівні посади вони привели своїх дітей, які за духом мало
чим відрізнялись від батьків. У начебто українській армії збереглися старі
радянські звання, відзнаки, традиції, історична тяглість, команди, та й
здебільшого російська мова. Чи така армія може протистояти російській армії!?
Та навіть на ментальному рівні – ні, бо вони між собою мало чим відрізняються і
як це свій буде іти проти свого. То для чого нам така армія, яка не буде
воювати проти російського окупанта? Саме з цієї причини в Криму москалям все
здали без бою. Соромно мабуть оприлюднювати величезну кількість українських
військових, які без докорів сумління преспокійно “переприсягнули” на вірність
Росії.
Що слід робити аби в
майбутньому таке більше не повторилось?
- Негайно обнародувати списки усіх військовослужбовців, хто перейшов
на бік ворога. Затаврувати їх як колаборантів. Порушити проти них кримінальні
провадження за статтею державна зрада.
- Затвердити нову військову доктрину, де Російську Федерацію
визначити як головного і не лише потенційного, але і реального агресора і
ворога.
Привести у
відповідність до військової доктрини всю кадрову і політико-виховну роботу у
ЗСУ, а саме:
- усунути зі всіх командних посад етнічних росіян, які потенційно
здатні співчувати або навіть сприяти чи допомагати окупантам;
- забезпечити функціонування у військах
єдиної державної української мови; публічне вживання російської, як мови
окупанта, вважати недопустимим, винних піддавати дисциплінарним стягненням;
- вилучити з інформаційних стендів у
військових світлицях матеріали про “героїчні подвиги” у підкоренні інших
народів російської царської армії (Суворов, Кутузов, Нахімов тощо) та Червоної
(Радянської) армії (Чапаєв, Жуков, Ватутін тощо) і замінити їх на матеріали
про боротьбу українців за національне визволення з-під московського ярма
(запорозькі козаки, воїни Армії УНР та УД, січові стрільці, воїни Армії УГА,
УПА тощо);
- проводити серед особового складу
роз’яснювальну роботу про відмінність між українцями і росіянами, зокрема, що
росіяни не є слов’янами і не мають жодного стосунку до Київської Русі, що вони
- суміш монголо-татар та угро-фінів, що вся історія росіян - це пограбування і
загарбання інших народів, що нинішня Російська Федерація є останньою в світі
імперією тощо;
- розвінчувати радянський міф про велику
(насправді піррову) перемогу у вітчизняній (для українців СРСР була мачухою, а
не вітчизною) війні, пояснювати, що після т.зв. дня перемоги 9 травня 1945 р. в
Україні замість німецького знову запанував російський окупант.
Переглянути підхід до
розквартирування сімей військовослужбовців. Проживання, зокрема, жінок і дітей
не може бути на території або у безпосередній близькості до місць несення
служби аби уникнути шантажу військовослужбовців через імовірне захоплення у
заручники їхніх сімей окупантами чи терористами (недарма сім’ї запорозьких
козаків проживали за сотні кілометрів від розташування війська у т.зв.
паланках).
Відновити призов на військову
службу і призупинити набір на контрактній основі. Контрактники, є, як правило,
заробітчанами і з легкістю можуть перейти на бік ворога у випадку вищої платні.
Ростислав Новоженець,
президент БФ
“Україна-Русь”,
капітан запасу
Немає коментарів:
Дописати коментар