Головна
причина нещастя нашої нації – брак націоналізму серед широкого загалу її.
Націоналізм це велетенська і непереборна сила, яка надто яскраво почала
проявлятися з XIX віку.
Під
її могучим натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються
великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до одного
часу покірно несли свої рабські обов’язки проти чужинців-переможців.
Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запалав фанатизмом
приневолені нації в їх боротьбі за свободу. Націоналізм – ангел помсти за
упосліджених – страшною червоною хвилею прокотився по краях упосліджених
націй-рабів, і слідом за ним розступалися хмари і проглядало сонце свободи.
Націоналізм, народжуючи альтруїзм поміж членами поневоленої нації, симпатії
один до одного, рівночасно родить пекучу ненависть до тих, що поневолили…
У
нас на Україні націоналізм дуже запізнився: наша нація, виключаючи не багатьох,
переважно із інтелігенції, – не національна. Вона не має національної
свідомості серед загалу, як її має польська, чеська, хорватська і інші, не має
самої могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває в
найтяжчому рабстві, яке тільки можна уявити собі, і швидко хилиться до своєї
конечної гибелі. Інтелігенція українська – “плоть від плоті” українського
народу, проявляє і його риси: вона теж в значній ступені проявляє національний
індиферентизм, то долучаючись до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої
московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях,
то плекаючи консервативне українофільство для задоволення власної особи.
Вплив
московської культури і московського суспільства був до останніх десяти років
остільки великий, що українці щиро повторяли за своїми лукавими учителями –
москалями, що націоналізм взагалі дурниця, що сепаратизм теж нерозумна річ, бо
ідеал усіх народів лежить у з’єднанні.
Націоналізм,
цей загальноєвропейський рух. що визволив десятки поневолених і упосліджених
націй, що утворив великі національні культури і літератури – цей рух світла і
волі українська інтелігенція, одурена і запаморочена усякими московськими
теоріями, вважала нічого не вартою дурницею на радість москалям і на свою і на
народу свого погибель. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне
рабство.
Українська
нація мусить йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу, перейде його
і повалить все те, що стоятиме перепоною на цій дорозі.
Затхле
та цвіле повітря, яким дихали народи Росії за останні 25-30 років, створило
страшенну мішанину і плутанину розумінь. Не тільки просто ліберальні групи, але
й так звані крайні ліві завдяки особливим історичним умовам свого життя дуже
часто надають багатьом розумінням не те або не зовсім те значення, яке вони
дійсно мають.
Тепер
не диво в Росії почути від людей, наче й освічених, що націоналізм шкодить
вселюдському поступові і що, начебто, всесвітня культура виграє від затирання
національностей. Треба завважити, що така думка поділяється і урядовими
агентами, і членами ліберальних партій і на цім прикладі в них є щасливе
єднання. Правда, затирання національностей направлене тільки проти недержавних
народів, і панове, які стоять за це затирання, через щось не починають
затирання своєї національності; правда, що це вчення виходить з партій пануючих
націй, але чимало є синів поневолених націй, які додають і своїх сил до”
затирання “своїх народів.
А
тим часом ідея космополітизму й гуманізму не тільки не є противна ідеї
націоналізму, навпаки – є тільки випливом її, тільки її продовженням,
розвитком. Космополітизм розширює, розповсюджує ідеї вітчизни на цілий всесвіт.
З погляду космополітичного, усі люди – це спілка спілок ( союз союзів ), себто
космополітизм уявляє собі спілку всієї людськості як загальну спілку окремих
спілок. А окремі спілки найлегше можуть закладатись (розуміється, без примусу,
без насилля державної ідеї ) саме поміж людьми, які вже з’єднані самою природою
через спільну мову, психічну схожість, культурну близькість, здебільшого через
економічну солідарність, бо в стародавні часи розселення народів кожний народ
або окремі племена його несвідомо осідали в межах натуральних басейнів,
географічних та господарських.
Таким
чином, натуральні національні спілки становлять велику вселюдську спілку, де
індивідуальність кожної людини, кожної нації не затерта, а навпаки, набирає
нової сили, краси й розцвіту. Се було б смертю для людського поступу, коли б
усі люди були зовсім однакові, одноманітні, без своїх особистих прикмет. Адже
ідеал людини складається у людей з сукупності окремих найкращих прикмет
людських індивідів, асоціацій та націй, а через те – навіть поступ самого
ідеалу сього не тільки не вимагає знищення особистих рис людини, а навпаки – їх
повсякденного розвитку!.. Космополітизм та гуманізм виключають тільки
національні ненависті та антипатії, національний шовінізм, навпаки, вони
закликають до знищення хиб національних; не дивлячись на те, усюди й завжди
можна почути на Вкраїні гостру ворожнечу з боку навіть ліберальних течій до
проявів українського націоналізму, який стає джерелом національної творчості.
Здебільшого під юшкою інтернаціоналізму або космополітизму українському
народові накидають обрусіння або полонізацію. Ці чудернацькі інтернаціоналісти
не розуміють, що замість вселюдства вони пхають нам буржуазну та бюрократичну
державу, до того ще й зовсім національну, і не тямлять, що їх
псевдокосмополітичні заклики проти “націоналізму ” спрямовані не проти тих,
проти кого треба, себто не проти тих, хто давить чужі народи, а проти тих, хто
тільки одбивається від гніту.
Ці
заклики роблять ту величезну шкоду, що відбирають останні сили з націй
поневолених – їх інтелігенцію і через те остаточно пхають ці нації в безодню
темряви й рабства. Оті інтернаціоналісти не тямлять, що треба одрізняти
націоналізм як систему винародовлення, здебільшого насильницького, від націоналізму
як права боротись за своє людське “я”. Проповідники такого інтернаціоналізму
так чи інакше раз у раз нахиляються до націй пануючих і несвідомо для себе
проводять політику систематичного винародовлення недержавних народів. Для
поневолених народів менш небезпечні насильницькі заходи уряду, аніж такі
умовляння інтернаціоналістів, хоч і ті й другі мають одну ціль – винародовити
поневолений народ, хоч і через різні принципи. Адже проти насильницьких заходів
дужче тільки розвинеться відповідна сила поневолених, але перекручені
запаморочені таким вченням душі поневолених стають яничарськими проти самого
свого народу. Отже, уникаючи національного шовінізму пануючих націй, треба
плекати здоровий націоналізм поневолених народів, бо він є джерело творчості, і
тільки в тому заховуються зародки народної свободи і ясної будучності.
Микола Міхновський
Немає коментарів:
Дописати коментар