Хто з
олігархів очолить «антиолігархічну революцію»?
Віктор Янукович вперше відреагував на політичну
кризу в Україні. Від Президента прозвучали цілком правильні слова. Щоправда, із
суттєвим запізненням.
«Правопорушенням, які були допущені з двох сторін на
Майдані, треба дати справедливу оцінку... Я звернувся до генерального прокурора
з проханням знайти можливість там, де нема таких жорстких порушень, звільнити
частину людей, які не мали грубих правопорушень... Я за те, щоб якомога скоріше
перегорнути цю прикру сторінку», — сказав глава держави під час зустрічі з
президентами Леонідом Кравчуком, Леонідом Кучмою та Віктором Ющенком.
Напередодні, як відомо, Кравчук ініціював національний
круглий стіл, щоб знайти вихід з політичної кризи. Але перша спроба виявилася
невдалою. Після згаданої зустрічі президентів, відбувся круглий стіл — без
участі опозиції. «Ми зібрали круглий стіл, але немає тих, хто керує сьогодні
Майданом. В односторонньому порядку ці питання розглядати неможливо», — сказав
спікер парламенту Володимир Рибак. Засідання круглого столу перенесли на
сьогодні.
Опозиція вимагає залучення для переговорів із Президентом
європейських посередників. «Ми потребуємо місію Євросоюзу на найвищому рівні,
на рівні президента та комісара», — заявив учора Арсеній Яценюк. Також він
додав, що опозиція не отримувала запрошення на круглий стіл з Леонідом
Кравчуком.
«Громадські активісти, які справді стоять на Майдані, не
були запрошені на круглий стіл, — коментує «Дню» політолог Вікторія Подгорна. —
Це класичні маніпуляційні технології, які використовує влада. Головна мета
цього — відірвати аполітизованих представників громадськості від опозиції. Але
насправді це дуже небезпечна стратегія у той час, коли стоїть загроза
авторитарного режиму. Треба припинити ці розмови з боку владу і перестати
розділяти Майдан громадський і Майдан політичний. Насправді сьогодні
вимоги опозиції і громадськості мало чим відрізняються. Єдине, що залишається —
їх необхідно узгодити».
Проте нинішня ситуація потребує більш глибокого аналізу.
Творці «Системи» та її
заручники
Круглий стіл відбувся
без опозиції. І це — проблема
ПОЧАТОК Є... ПОКИ БЕЗ
ОПОЗИЦІЇ / ФОТО АНДРІЯ МОСІЄНКА
Хоч як це дивно, хочеться згадати виступ регіонала Єфремова
на останньому ток-шоу в Шустера. Один із найвдаліших. Він коротко і лаконічно
розповів, що Кравчук на президентській посаді перебував дуже мало — 2,5 року.
Його правління, за словами голови фракції ПР у парламенті, порівняно з іншими
президентами, поки вважають найуспішнішим.
«День» з цього приводу неодноразово писав, що до Кравчука
можуть бути питання, але він зробив три головні речі: 1) підписав угоду в
Біловезькій пущі; 2) провів референдум; 3) за його президентства заборонили
Комуністичну партію України.
Після розпаду радянської системи почалася її утилізація. В
Україні одразу заговорили, що все пішло не тим шляхом. Як сказав в інтерв’ю
«Дню» Володимир Лановий: «1992 року, коли Кучма обійняв посаду
прем’єр-міністра, він поставив на керівні посади «червоних директорів». Це і
була фактично контрреволюція. Влада знову перейшла до людей радянського типу».
Далі тривало «десятиліття Кучми». Саме в цей час було
збудовано і укріплено систему, яка в тій чи іншій формі існує до сьогодні.
Після обрання Ющенка президентом 2004-го було зрозуміло, що кучмізм як явище
продовжить своє існування. Ющенко при всьому своєму національному декорі цю
систему не зачепив. З ним на національний рівень вийшло інше покоління — «любі
друзі», які стали ближчими до трону і багатств. Тобто до попередніх олігархів
додалися нові.
Шанс зламати систему з’явився у Януковича. По-перше, саме за
його президентства було порушено кримінальну справу проти Кучми, яка
стосувалася замовників убивства журналіста Гонгадзе. По-друге, нинішня влада
стала на шлях євроасоціації (до певного періоду), який зобов’язував втілювати в
життя європейські правила гри. Звичайно, такий виклик здетонував — попередники
Януковича почали боротьбу з ним.
Виник Майдан. Він вже пройшов кілька етапів. Перший —
євроромантична ціннісна заявка молоді на майбутнє. Потім — брутальний розгін,
який може потягнути самого Януковича в безодню темної системи, яку він мав
можливість подолати. Другий етап — люди вийшли не просто проти «паузи» в
євроінтеграції, а вже проти самої системи.
Але реальних пояснень, чому це сталося 30 листопада, й досі
від влади ніхто не дав. У ЗМІ тиражують різні версії. Зокрема, називають
прізвища Клюєва, Сівковича, але вони мовчать. Називають прізвище Льовочкіна,
але він і досі на посаді. Все це породжує домисли і свідчить про одне:
відбувається гостра кланова боротьба.
Народ, звичайно, вийшов за своє, але не до кінця розуміє
ситуацію. До того ж немає тієї верхівки, яка б представляла його інтереси. А в
чому можуть полягати ці інтереси? Має бути покладено кінець олігархічній
системі.
«Якщо й відбувається якась допомога, сприяння майданам, які
зараз по всій країні, з боку українських олігархів чи фінансами, чи
провокаційними акціями, то через те, що чинний Президент разом зі своїми синами
і найближчим оточенням, яке отримало назву «сім`ї», надто далеко зайшов на
бізнес-території українських фінансово-промислових груп, — коментує «Дню»
економіст Андрій Новак. — У тому числі й тих, які свого часу привели його до
влади. За останні три роки фінансово-економічний апетит «сім`ї» тільки зростав,
і ситуація вже дійшла до критичної межі. Як наслідок, власники наших головних
ФПГ вирішили або в м`якій формі попередити Президента, що йому не варто далі
продовжувати такі дії, або взагалі зробити неможливим його переобрання 2015
року».
Хоч як парадоксально, але олігархи готові очолити
внутрішньокласову боротьбу, захопити владу за допомогою народу, але чи готові
вони на радикальні зміни системи? Хтось з них готовий очолити антиолігархічну
революцію? І що означають радикальні зміни всередині системи?
«Навряд чи олігархи, допомагаючи Майдану, мають на меті
розвиток української економіки, державності, розвиток громадського суспільства,
— продовжує Новак. — Швидше за все ними керує просто шкурний інтерес, який
спрацьовує після того, як «сім`я» відбирає те, що раніше належало власникам
ФПГ, або те, що вони мали на меті отримати як винагороду за підтримку Януковича
і його політичної сили».
«Роль олігархів у керівництві Україною в нашій свідомості
перебільшена, — вважає експерт Інституту політичної освіти Олександр Солотай. —
За підсумками минулих років, нам здається, що вони настільки впливові, що коли
їхні позиції збігаються, то рішення вже визначено. Але ситуація за останні два
роки змінилася. Євроінтеграція це яскраво показала. Олігархи — «за», опозиція —
«за», люди — «за», але просування вперед немає. Йдеться про формування
державної машини контролю над усіма, в тому числі олігархами».
Звичайно, не потрібно забувати, що поряд є такий фактор, як
Росія. Німецький політолог Алєксандр Рар в інтерв’ю «Главкому»: «Боюся, що
Росія зараз чекає, коли економічна ситуація в Україні настільки погіршиться, що
Янукович буде абсолютно загнаний у кут і піде в Митний союз».
На останньому Майдані серед інших був цікавий плакат: «Вітя,
не зли Троєщину!» (Київ. — Авт.). Злити народ не треба. Він вже не боїться, він
хоче вирватися з цієї системи.
Для олігархів вигідно очолити антиолігархічну
революцію. Інакше може виникнути бунт проти багатих.
Іван КАПСАМУН, Алла
ДУБРОВИК, «День»
«ЇМ
ВИГІДНО УТРИМУВАТИ УКРАЇНУ В СТАНІ ОСТРОВА МІЖ РОСІЄЮ ТА ЄВРОПОЮ»
Геннадій ДРУЗЕНКО,
правник, публіцист:
— Сьогоднішній Євромайдан
не є цілісним явищем. Там є багато груп,
багато ідей і багато мотивів...
Парламентська опозиція хоче продовжувати риторику і логіку
помаранчевого Майдану: революція міліонерів проти мільярдерів. У такий спосіб
вона бореться за переділ владного пирога, а відповідно, фінансових потоків в
державі.
Другий суб’єкт Євромайдану — громадськість. Переважна
більшість людей, які вийшли на протест сьогодні, це — учасники третього
сектору, який в нормальній державі мало цікавиться політикою. А оскільки у нас
держава специфічна, то ці люди вийшли на Майдан, щоб заявити про свої
мегаполітичні вимоги. У них йдеться не про зміну Захарченка на Могильова, чи
Москаля. Люди вимагають перезагрузити операційну систему, а не замінити
файли. Саме ця ідея об’єднала на Майдані дуже різні соціальні групи українців:
митці, громадські активісти, студенти... Усіх цих людей цікавлять не
обличчя і їх зміна, а глибоке переформатування правил. І в цьому плані
Майдан-2013 є спробою революції проти системи.
На разі, серед тих, хто прагне перезапустити систему, а не
файли в ній, представників великого капіталу немає. Вони
приглядаються. Відомо, що до сьогодні вони робили свої ставки на
персоніфіковану опозицію. Саме тому, ми були свідками як, мінімум, частина
опозиційних сил координувала свої дії з частиною владної опозиції, зокрема з
групою «Фірташа-Льовочкіна».
Щастя громадянського Майдану в тому, що за ним не стоїть
крупний капітал. І це було помітно в організації Майдану-2013. На відміну від
Майдану-2004, ресурси збирались людьми з вулиці, а не через «банк Жванії».
До речі, те, що українські олігархи — це, чи не головні,
євро інтегратори країни, — міф. Справжня європейська інтеграція — це відкрита
конкуренція, яку ці групи програють. Вони виросли в специфічних умовах
монополії та зрощення бізнесу й влади. Тому Ахметову, Фірташу, Коломойському
набагато вигідніше утримувати Україну в стані острова між Росією та Європою. В
першій — брутально відберуть у них статки. А в другій просто виштовхнуть з
ринку перемогою в чесній конкурентній боротьбі. Саме тому наші олігархи і
воюють на два фронти: за Україну незалежну як від європейської, так і від
євразійської цивілізації. Вони не шкодують грошей та зусиль на те, щоб лишити
державу в стані певного вольєру, який відданий їм на «доїння».
До слова, в Україні є ще один «підвид» олігархічної групи —
«младореформатори». Це — феноменальної біографії бізнесмени, які сьогодні біля
керма державної машини, або ж в оточенні близькому до нього. Вони увійшли в гру
пізніше. Тому їх цікавить не первинний, а вторинний переділ ресурсів і ринку.
Тому вони зараз так агресивно шукають свою нішу. Умовно кажучи вони не на
барикадах, а атакують. Серед інструментів, якими вони оперують у цій війні є
«євроінтеграція». Але вони вкладають у нього зовсім інше поняття ніж те, що
громадськість, чи ЄС. Вони знайшли для себе певну ідеологічну нішу. Але їхня
тактика має всі ознаки «євроінтеграції»СДПУ(о) в першій половині 90-х років.
Нагадаю, тоді Медведчук був теж дуже і дуже про європейським. Але це було нічим
іншим як ідеологічна маска. В європейських умовах феномени Курченка, Арбузова,
Клименка абсолютно не можливі. І ці люди зараз на покаянних грішників не схожі:
голову попелом не посипають, тому я більш ніж переконана, що для них
європейська риторика — це фарисейство.
Є в Україні і бізнес, який проштовхує вектор Митного союзу.
Але в нього, на разі, знано менше важелів впливу та інструментів, аніж у двох
попередніх груп. Це, в основному, великі виробники, які мають тісні економічні
стосунки з російським ринком, звикли працювати на правилах, коли близькість до
влади забезпечує все... Утім, навіть в цих рядах не хочуть повної інтеграції в
Митний Союз. Їх цілком влаштовувала і влаштовувала б й надалі, якби не дії
російської митниці, Угода про Зону вільної торгівлі з країнами СНД.
Явних прихильників вступу в Митний союз серед представників
українського бізнесу нема. Є поодинокі «голови», але їхній бізнес «годується»
напряму Кремлем. Це — Медведчук, Колісніченко та інші спікери ідеї «руського
міра». Їхній бізнес побудований на політиці.
А от ті, на кому тримається економіка нормальних держав, —
малий та середній бізнес так само як і громадськість хочуть євроінтеграції. Їм
потрібні правила. Бо це для них основна умова для життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар