ФІЛОСОФІЯ КОХАННЯ – КВІТИ ЗЦІЛЕНОГО ЛЮДСТВА

Ярослав Трінчук, Наталя Федько

Філософський нарис

Вільним душам…

Людство давно зрозуміло: щоб вижити, потрібно рахуватися з ближнім. Звідси – мораль. Фашисти і комуністи розтоптали мораль і поставили людство на грань загибелі.

Усі релігії світу опираються на мораль. Правда, християнство не може погодитись з багатьма положеннями інших релігій, і в першу чергу з тими, де нема поваги до людини. Але жодна з релігій не захищає найцінніший дарунок Бога – кохання. Якби кохання вивчалося, культивувалось, якби воно мало вагу в суспільстві, світ сьогодні був би іншим. Розумнішим, привітнішим. І особистість була б щасливішою, і діти здоровішими, й не існувало б смертельної загрози, яку влаштувала собі недосконала людність.

Спроможність любити формується в людини ще в лоні матері. Якщо дитина зачата в коханні, бажана у цьому світі, то у неї народжується й розвивається ефект відображення. Цебто, адекватна відповідь на почуття. Відтак вона збагачується любов'ю батьків і розкривається здатністю любити іншого.

Коли ж дитина відчуває, що вона небажана, з перших днів не відчуває любові до себе, у неї «заблокований механізм» відповідати на почуття іншого. Згодом така людина може й зустріти кохання, проте вона, внаслідок комплексів, не зможе його розпізнати, оцінити. Тоді вона або фанатично боятиметься будь-якої інтимної близькості (інтимофобія), або принижуватиме того, хто готовий буде її поважати. Наслідок – зруйновані долі. Людина, яка не живе в коханні, або не здатна його відчути, не може бути щасливою. Вона маже бути задоволеною життям – і не більше.

Найяскравіший приклад – Настасія Пилипівна з «Ідіота» Ф. Достоєвського. Вродлива неординарна жінка нездатна була покохати єдиного чоловіка, який її розумів. Цю здатність у ній вбили змалечку.

Якщо людство не навчиться підходити до кожного зачаття і народження як до священної та знаменної події, то зламаних доль та калік буде все більше і більше. Тоді не стихійне лихо стане загрозою людству, а власна глупота.

Мудрі правителі дбають, щоб громадяни розвивалися здоровими – менше державних витрат. Але мудрі правителі мали б також зробити все, щоб члени суспільства жили в коханні. Вільні, високоморальні закохані люди не стануть красти, не руйнуватимуть довкілля, не зневажатимуть старих і малих, а будуть виховувати здорових і моральних дітей. Шляхетне суспільство є гарантією свого майбутнього.

Тому такий феномен, як кохання, повинен стати для держави одним з найважливіших факторів, який вивчається, культивується, обговорюється в дискусіях, підтримується суспільством.

Якби церква, громадянські інституції приділяли уваги нормальному розумінню пристрасті в коханні, то не сталося б отої «сексуальної революції», яка руйнує особистість вже тим, що перекреслює можливість кохати, заперечує вірність. А вірності бажає майже кожна людина, особливо та, яка сама її береже. У вірності особистість відчуває себе цілісною, а значить, могутньою. Той(та), для кого бережуть вірність, здатен(на) віддячити коханому(ній) таким щастям, до якого ніколи не наблизиться юрба випадкових партнерів.

У стосунках між чоловіком і жінкою найбільше проблем створює відсутність взаєморозуміння. На жаль, ми не завжди усвідомлюємо, що з будь-якої, навіть найскладнішої, ситуації є вихід. Просто людина, яка позбавлена знань про найсуттєвіше та підтримки ближнього (який часто сам себе не розуміє), і не маючи на що опертися у критичній ситуації, нерідко чинить необдумано, алогічно. Наслідки – агресія в сім’ї, зради, любовні трикутники, нерозділене кохання, насильство. Ці проблеми руйнують життя мільйонам людей.

Хочемо застерегти – не треба плутати кохання з психологічною залежністю. Якщо двоє живуть спільно, але закомплексовані недовірою, нереалізовані як особистості, то вони катастрофічно самотні і прагнуть заповнити емоційну порожнечу будь-якою ціною. (Якщо немає позитивних переживань, людина відшукає негативні).

Здавалося б, як можна жити з алкоголіком, який постійно зневажає партнера, чи зі злою користолюбною жінкою, для якої сварки є сенсом життя? Відповідь проста. Не розуміючи власного призначення або уникаючи цього розуміння, людина незадоволена собою. Оте незадоволення несе в собі комплекси провини та меншовартості. А ті комплекси відштовхують від неї сильних, самодостатніх, життєрадісних партнерів, натомість особам з ураженою психікою, шкідливими звичками легко вдається паразитувати на скутій страхом перед метою і немотивованим відчуттям провини особи. Така особа, здебільшого, стає жертвою насильства чи психологічних маніпуляцій. Змінити щось, чи розірвати стосунки їй не дозволяє низька самооцінка і страх самотності. Зрозуміло, що признатись у цьому вона не може, тому втішає себе тим, що нібито рятує загублену душу, дбає про того, хто «без неї пропаде». А священики, як правило, радять терпіти.

Багато страждань, і навіть трагедій, приносить любовний трикутник. Що його можна якось уникнути, годі й думати. Він був, є і буде. Інша справа – звести їх до мінімуму і навчитися виходити з ситуації, не втрачаючи гідності.

Причини виникнення трикутника різні. Найперше – невміння робити вибір, легковажність, корисливість, жалість, безвідповідальність. Але треба зрозуміти одне. Розв’язати трикутник може лише людина, яка знаходиться «на його вершині». Якщо два чоловіки люблять одну жінку, обирає вона, якщо дві жінки – він. Слід запам’ятати аксіому – кохання там, де двоє. Третій мусить… зберегти гідність. І ніщо не повинно стояти на заваді двом. Ні статус, ні майно, ні діти.

Велику помилку допускають ті, хто за всяку ціну намагається «зберегти сім’ю». Не останню роль у цьому відіграють соціальні структури, які заробляють на проблемах сім’ї та шлюбу та на невпевнених у собі людях. Непрофесійні радники завдають шкоди людям більше за стихійне лихо. Особлива шкода від тих «радників», які твердять, що людина – істота полігамна. Вони принижують і чоловіка, і жінку. Чоловік за своєю природою тужить за коханням. І тут навіть винятку нема. (Правда, ми говоримо про чоловіків, а не про самців).

Ниці й безвольні люди часто виправдовують зраду тим, що це, мовляв, не шкодить сім’ї. Часто можна почути: «сталося випадково»; або: «молода коханка піднімає самооцінку». Насправді життя таких людей жалюгідне. Вони прагнуть піднятись над юрбою не своєю відвагою, не працею чи талантом, а кількістю своїх амурних «подвигів». А що далі? Самотність, недовіра до світу (той, хто зраджує, завжди переконаний, що зраджують і його), і звірячий страх перед кожним наступним днем.

Саме такі чоловіки нарікають на жіночу зрадливість, постійне бажання брехати, жадібність і т. д. Але жіночу ницість породили якраз зрадливці й ті хто заражений прагненням влади над людиною. Вони постійно демонстрували перевагу над жінкою, принижували її гідність, ображали, нерідко чинили фізичне насильство. Таким чином у жінки сформувався своєрідний механізм самозахисту (дволикість, хитрість, легковажність, корисливість).

Страх, що жінка не буде вірною, робить чоловіків обережними, а часто нищить бажання заводити сім’ю.

Тож маємо розуміти, чому дехто так легко відмовляється від кохання.

Але недовіра до партнера – це зовнішній вияв. Насправді страх перед необхідністю духовної праці та душевні лінощі штовхають людину замінювати кохання на виконання первісних функцій – статевого акту. Власне, інстинкти переважають над потребою розвивати почуття. А раб інстинктів сам себе відсікає від високого.

Так, статеве життя несе у собі сильний позитив, але тільки в одному випадку: якщо воно освячене коханням. У всіх інших – воно руйнує особистість.

Дехто може заперечити: а що ж робити людям, які втратили кохання або ще не зустріли? Якраз їм необхідно наповнювати своє життя високим змістом, розвивати кращі душевні якості, повірити, що хтось десь чекає на твоє ласкаве слово і буде щасливий, коли почує його. Можливо, такого щастя, як з минулим партнером у когось уже й не буде, але взаєморозуміння, шляхетність і мудрість не дозволять парі перетворитись на самітників.

Страх перед коханням, перед високою метою, страх втратити матеріальні блага – то складова страху перед життям.

А кохання – це творчість духу. Усі найвидатніші досягнення людства зроблені закоханими. Творчість Моцарта, Бетховена, Баха, Мікеланджело, Рафаеля – це наслідки закоханих душ. Вони розуміли: чим сильніше кохання, тим більша вимога до себе. І до своєї творчості. Кохання – це те, що здатне зупинити і підкорити час. Це музика. Музика небесних сфер, яка гармонує з музикою душі.

А висота пізнання кохання – основа філософії людини.

На період статевої зрілості юнак і дівчина прагнуть у ліжко не тільки тому, що є фізичний потяг, вони підсвідомо відчувають, що їхня близькість зробить кожного сильнішим, дорослішим і самодостатнім. Це спостерігається у всіх культурах світу. Злиття двох начал, крім насолоди, задає обом програму на майбутнє. Якщо ж близькість відбулася без кохання, то людина робить проблематичною можливість покохати.

Сексуальний потяг – програма на творення особистості, пошук ідеалу, культивування сили й характеру. А еротична енергія дана підліткові ще й для того, аби вона сублімувалася в енергію творчу.

У цей момент є дуже небезпечною низька самооцінка підлітків.

Якщо дівчина нещаслива у родині і в неї слабкий психологічний захист, то до такої чіпляється всіляка чоловіча й жіноча нечисть, а захиститися вона не може, внаслідок відсутності сили волі.

Тут низька самооцінка дівчини відіграє з нею злий жарт. Вона не судженого шукає, а прагне своїм тілом привабити бодай когось. І приваблює… бодай когось. Але не особистість.

Небезпечна також зависока самооцінка. Жінка з такою самооцінкою тягнеться до ловеласа з метою приручити його. Але такого не буває. Жодна сила не здатна змінити того, хто вважає ницість чеснотою. Така спроба завжди закінчується невдачею. Добре, якщо не скаліченою долею.

Безперечно, за зламані долі в однаковій мірі відповідальні як суспільство з усіма інституціями, так і родина. Відсутність у сім’ї культури, дисципліни, вседозволеність, як і надмірне регламентування поведінки, руйнують людину. Іноді – безповоротно. Чоловіки, які виросли, не задумуючись, що таке гідність, не кохання шукають у жінки, вони у ній бачать дзеркало власних помилок. На жаль, жінки з низькою самооцінкою, дозволяють це. Іноді самі провокують.

Філософія буття створила ще один феномен, логіку якого пояснити важко. Якщо одна людина любить когось, а той хтось не відповідає взаємністю, то його (її) осуджують. Причому, всі. Навіть родичі. Але ж людина не може любити на замовлення (хоча, є винятки). Навіть література виступає своєрідним адвокатом самотнього закоханого. (Особливо російська).

Юнаки й дівчата мають розуміти, що їхні безсмертні душі величні і вони прагнуть піднести людину над буденністю. Тому людина повинна відсікати від себе все, що здатне шкодити душі. Навіть, якщо це близькі для неї люди.

Кохання – вища нагорода Творця, і вона дає можливість закоханим реалізувати Його програму.

Не слід побиватися, коли тебе не зрозуміли. Якщо твоє кохання не прийняли, то воно з тобою. Тож не можна звинувачувати – навіть дорікати – людину за те, що їй потрібен не ти.

Колись наше звичаєве право було універсальним. Воно давало можливість виправляти помилки молодості. «Не судилось», «не пара» – говорили наші предки, якщо шлюб видався проблематичним. «Вона своє щастя ще стріне» – обнадіювали покинуту. Тут досвід тисячоліть. Шкода, але ми втрачаємо його. А там велика повага до людини, її гідність, культура сімейних відносин, чого немає в сучасному, скаліченому сексуальною революцією, егоїзмом і безвідповідальністю суспільстві.

Добра родина – опора держави. Тож держава мусила б дбати, аби в суспільстві були створені всі умови розвитку добрих сімейних стосунків. А родина, яка живе в коханні – фундамент цивілізації. На ньому тримається людяність. Людина, якою вона є (тобто, не звір) може реалізувати себе тільки в коханні.

Ми відкидаємо одностатеві шлюби, як хворобу суспільства. Такі шлюби – це підсилення власного его, а не шукання гармонійної протилежності. Це від малості людини, від безвідповідальності. Європа ще не усвідомила загрозу для себе від таких шлюбів.

Нормальна людина має культивувати в собі найкращі якості своєї статі, а не приміряти на себе якості протилежної.

Водночас необхідно усвідомити, що доки людина самотня (не зустріла кохання), вона може бути в суспільстві таким собі психологічним гермафродитом. Але ні самотність, ні важке життя не може бути причиною одружуватись, обмінювати свою свободу на певні життєві блага. У цьому випадку людина програмує свою тимчасовість. У коханні – людина здобуває вічність. Тому воно має стати другим єством. Якщо це єство почне хворіти, то винен ти сам.

У великих душ – велике кохання. А це також відповідальність, відчуття обов’язку. Перед Творцем, родиною, перед собою, Батьківщиною. Це щоденне вигнання пекла з душі. І з планети.

Але кохання також – животворяща блискавка, яка спонукає дві долі осяювати Всесвіт.

Приймаємо за аксіому, що Творець передав людині свої якості. Сотворив «за образом і подобою». Також приймаємо за аксіому, що кохання вимагає щоденної праці душі – чи не найскладнішої творчості, – оскільки закоханий(на) щоденно повинен(на) обирати між нею(ним) і всім світом.

За те дається винагорода. Для чоловіка закохана жінка – це антитеза жорстокому світові; для жінки коханий – уособлення всього найкращого у світі.

Кохана жінка є дзеркалом душі свого чоловіка. Яка жінка – така у нього душа. Жорстоко? Можливо…

Якщо твоя жінка нещаслива, то ти не чоловік. Змінюйся. Не можеш – будь чесним з самим собою і з нею, й відпусти її. Або зникни з її життя сам.

Тому допоки не пізнаєш людину, не відкривайся їй. Змирися з тим, що люди різні – те, що отруює тебе, когось може тільки розважити. Але пам’ятай: кохання – можливість пізнати всю глибину щедрості Творця.

Будь чесним у почуттях. Якщо відчуваєш, що не зможеш відповісти на любов, стань незворушним і непохитним. Знай, людину, яку ти не прийняв, але й не скалічив, Господь пожаліє краще за тебе.

Наївно передбачувати, що найближчим часом одружуватимуться тільки закохані. Буде повага, розрахунок, сексуальна жага, але слід пам’ятати: якщо вже ти береш дружину без кохання, ти, тим самим, кладеш відповідальність за неї на Небеса і прирікаєш її на самотність. Не зможеш бути коханим, будь вірним другом. Але будь мужем, а не бігунцем по самичках.

У коханні доблесть не в тому, щоб зняти зірку з неба, а в тому, щоб наблизитись до неї і обняти її.

Варто пам’ятати, що світ тримається на мудрості жінки.

А мудрість жінки – стати весною для коханого. Життєдайною, мудрою, теплою, щедрою, загадковою, строгою, іноді – грозою з громом і блискавицями, водночас – чутливою, сентиментальною, милосердною. Найважливіше, аби чоловік відчув, що у нього є надійний тил.

І ще одне. Ніщо так не знімає страх перед життям, як добра сім’я.

Моральний чоловік бачить у коханій своє відображення, долю і майбуття. Він береже духовну чистоту, потяг до культури і готовність до самозречення во ім’я кохання, покликання, Батьківщини.

Багатоженство забирає в людини все це.

Невпевнений у собі чоловік, як і релігійний фанатик, не довіряє ні собі, ні жінці. Він бачить сенс свого життя у самотності і самокатуванні.

Водночас ніякі блага світу не дорівняються до тихого доброго слова і ніжних обіймів найріднішої людини. І жоден філософський трактат не наблизиться своєю змістовністю до поезії Данте, Петрарки, які породило кохання. До речі, вигадка, що тільки нещаслива любов надихає митців, – невірна, нежиттєздатна і шкідлива. Згадаймо хоча б пізні твори Лесі Українки, коли вона була щасливою з К. Квіткою, чи інтимну лірику Ліни Костенко...

Суспільство мало б розуміти, що чисті почуття окремої людини – велике благо громаді, і що насильне розлучення закоханих дорівнюється до людських жертвопринесень.

Найгірше, коли приноситься в жертву краще (почуття) заради дріб’язкового егоїзму.

Також суспільство мусить знати, що насильні шлюби прирікають обох на взаємну неповагу і ненависть. А де ненависть, там немає місця любові до Бога.

Кохання робить людину не тільки просвітленою. Воно робить людину вільною від марень, нереалізованих бажань, даремних надій.

Чому воно не стало предметом вивчення, плекання, поваги? Справа у тому, що Європа шукала кохання навпомацки, а інші культури навіть не підійшли до його пошуку.

Але майбутнє світу – хочемо ми чи ні – залежить від того, як швидко люди зрозуміють, що без отого дивного світлого почуття усі шляхи ведуть людину в темряву. А всі надсучасні досягнення без кохання – не більш, як декорація на всесвітньому кладовищі.

Скорочено. Повна версія: «ХТО МИ?»

Попередні матеріали цього циклу:

СТРАХ ПЕРЕД ЖИТТЯМ – ЦЕ ШЛЯХЦИВІЛІЗАЦІЇ В НІКУДИ

ВІДЛУННЯ ВСЕЛЕНСЬКИХ ТРАГЕДІЙ

УКРАЇНА: СТРАХ, МОРОК І НАДІЯ

ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ – ПЛІД СТРАХУПЕРЕД ЖИТТЯМ

МИСТЕЦТВО – ЯК СКЛАДОВА ФІЛОСОФІЇЛЮДИНИ

Далі буде…