Останніми днями сталися події,
які не потрапили в центр уваги широкої громадськості, але які можуть стати
важливими віхами нової України на шляху її державного становлення та формування
модерного світогляду українців.
У Львові відбулася презентація
«Електронного архіву визвольного руху», де кожен має вільний доступ до
величезного масиву донедавна ще «закритих» документів. Архів електронних
документів відкрито в стінах університету ім. І.Франка і його створили історики
ЦДВР під науковим керівництвом В.В’ятровича. Це є результатом успішної наукової
та організаторської співпраці істориків нової громадської формації.
Того самого дня в київській
книгарні «Є» відбулася презентація останніх товстих збірників документів у
серії «Літопису УПА», за участі львівського історика М.Посівнича та його
київських колег – О.Пагірі, В.Ковальчука, В.Іванченка. Це також вагомий
результат великої пошукової роботи представників нової генерації
істориків-документалістів. Головний «месидж» їхньої дослідницької праці – це
усвідомлення, що визвольний рух українців у середині ХХ ст. не був локальним
галицьким чи волинським явищем, а він поширювався на всі області України, в
ньому брали участь тисячі осіб, він тривав до глибоких 50-их років, проти нього
була кинута численна армія агентів і створена жахлива репресивна машина.
Опубліковані, та анонсовані для нових видань, документи відтепер почнуть
позитивно працювати на розширення горизонту самосвідомості молодих українців,
зокрема на Наддніпрянській Україні.
Обидві події, у Львові та Києві,
свідчать про ще одне позитивне явище. Вони були створені тими істориками, які
раніше працювали в Галузевому архіві СБУ і з приходом до влади Януковича та
регіоналів були «вичищені» з державних установ; в тому числі також із Інституту
національної пам’яті, що його силоміць було скорочено до межі бездіяльності.
Незважаючи на такі «політичні» удари по історичній пам’яті українців та
серйозні перепони для молодих адептів історичної науки, вони таки довели свою
життєздатність і роблять неоціненний внесок у скарбницю вільної української
науки. Вони поширюють знання про історичний простір визвольного руху, який
сягає далеко поза Збруч – на Житомирщину, Придніпрянщину, Полтавщину, охоплюючи
всі області України. Можна сміливо говорити, що тема Визвольного руху та Руху
опору в післявоєнний період не була «маргінальним» явищем, як дехто намагається
твердити, а ці рухи стали всенародною боротьбою, і такою вона увійде як
невід’ємна складова до нової концепції, яку можна б назвати «Дніпроцентризмом»
сучасної України. Коли до цього додати ще й історію славетних «холодноярців» та
інших борців проти большевиків у 20-30-их роках, то отримаємо повнішу й більше
автентичну історію України у ХХ столітті.
У зв’язку з цим варта повідомити
й про дві інші презентації, які цими днями мали місце в Києві та в Острозькій
академії. В агентстві Укрінформ відбулася дискусія про економічні програми
парламентських партій України, аналізуючи їх з погляду концепції «економічного
націоналізму», яку (концепцію) нині вивчає й популяризує дослідник та
громадський діяч В.Панченко. Критичними дискутантами виступали відомі
політологи О.Палій та К.Матвієнко. Саме відсутність ґрунтовно продуманої та
основаної на історичній економічній думці, яку все таки розвивали українці й,
зокрема, діячі ОУН, є одною з причин неспроможності більшості сучасних
політичних партій запропонувати Українській державі, та й своїм виборцям,
реальну перспективу економічного розвитку суспільства та країни в цілому.
Без теоретичного осмислення національного
минулого і свого суверенного місця у світових процесах, в тому й економічних, –
жодна політична сила не зможе покерувати державний корабель України у тихі й
мирні води сталого розвитку та процвітання з користю для всіх, а не лише
вибраних...
Слід відзначити ще презентацію
книжок з політичної публіцистики в Центрі національного відродження в Києві.
С.Федорчук, діяч із Донецька, видав збірник статей «Демонтаж лицемірства» (В-во
«Смолоскип»), де він описує й осмислює історичні та сучасні проблеми Донбасу,
який на початку 20-го століття був на 90% українським і зберігає великий
потенціал відродження та самоорганізації суспільства, незважаючи на суцільне
свавілля місцевих олігархічних кланів. Тут же були також представлені ще два
сучасні видання: «Ужоси українізації» О.Кривдика (В-во «Смолоскип») та видана
УВС ім. Ю.Липи «Українофобія» В.Рога. Презентації названих тут видань проходять
по різних містах Центральної та Східної України.
Перед студентами в Острозі
виступив дослідник історичної Дніпропетровщини О.Репан. Він висвітлив роль
козацтва у формування історичної основи та сучасного обличчя цього центрального
й стратегічного регіону для України, зокрема в її теперішніх спробах
викарбувати прийнятну й об’єднавчу концепцію національної ідеї.
Прикладна функція
історичних знань
Тим часом на арені ВРУ триває
концепційне та рукопашне протистояння між партіями демократичної опозиції та
олігархічної влади Януковича і регіоналів разом із комуністами. Водночас із
цим, в Україні проявляються перші ознаки нової виборчої кампанії. Опозиція і
влада готуються до битви за оволодіння столицею Києвом, і ця боротьба стане
випробувальною площадкою перед великою виборчою «війною» за крісло президента
країни в 2015 році, а, можливо, й раніше.
Однак, вибори в Україні будуть
визначатися не виключно внутрішніми чинниками, бо наша держава (чи «територія»,
в розумінні багатьох олігархів) давно стала об’єктом політичних, зокрема
геополітичних, планів «сильних світу цього», що їх снують у Брюсселі та Кремлі.
Сигнал про початок виборчих перегонів подав В.Янукович після повернення з його
чергової «невиразної» політичної поїздки до Брюсселю і, відразу після цього, до
Москви. Українцям знову доведеться робити вибір: проявити свою історичну
самобутність і суверенність як майбутній член ЄС, або стати демографічно-сировинним
придатком для імперської гегемонії Москви в нерівному Митному союзі.
У бій за голоси народу пущено
підступний механізм псевдоплебісциту та референдуму, що його в надрах
регіоналів давно почав монтувати В.Медвечук для зміни конституційного ладу на
користь олігархічної влади. Це з одного боку. А з другого боку, єврокомісари в
Брюсселі, зрозумівши свою помилкову неувагу до демократичного Києва, виставили
Януковичеві та його олігархічній владі три конкретні вимоги. Від їх виконання
вони узалежнили отримання Україною значних переваг із боку ЄС. Київ в особі
Януковича зобов’язався виконати такі три суттєві вимоги: ліквідувати вибіркове
судочинство; змінити закон про вибори; і запровадити реальні та радикальні
реформи, як передумова для отримання допомоги від МВФ та від інших фінансових
установ ЄС. Адже відомо, що Україна не має достатньо власних засобів, щоб
витягнути країну та її нерозвинену розладнану економіку з кризової ями. Шлях до
асоціації України з ЄС пролягає від слів Януковича – до діл усього українського
політикуму.
Передумовою успіху українців,
який має проявитися в перемогах на згаданих виборах, це – активна постава
нового покоління українських політиків та усвідомлення свого національного
місця в різних контекстах: постсовєтському і постколоніальному, в пошуках
оновленої (на ґрунті історичної пам’яті ) національної ідентичності, і в
глобалізованому світі. На міжнародній арені встановлюється поступово – в
атмосфері жорсткої і динамічної конкуренції – новий геополітичний світопорядок,
де вага міжнародної політики, на чолі зі США, переноситься з євроатлантичного
до американсько-азійського регіону.
Згадувані вгорі нібито дрібні
події, що мали місце в Києві, Острозі та Львові в середовищі інтелектуалів і
студентів, показують, що до голосу приходять представники нової інтелектуальної
хвилі. Водночас вони створюють наукові та суспільні цеглинки, які мають стати
складовими елементами нової візії України, яку можна б програмово окреслити як
«Український світ». Цей новий «світ» вибудовується на фундаменті власного
історичного досвіду та інтелектуального осмислення свого минулого, а також
визначення теперішнього місця – як на історичній території, так й у світі.
Головною історично-культурною
віссю цієї візії, яка найповніше й найзмістовніше ладна наповнити наше нове
бачення історичної України, тобто «Українського світу», є концепція т.зв.
Дніпроцентризму. Саме Дніпро, як історико-географічне й культурно-політичне
поняття, протягом століть був і нині залишається головною живильною та
об’єднавчою артерією українського національного організму. По ньому йшов шлях
«із варягів у греки» та на ньому схрещувався ітінерарій численних мандрівників,
які йшли з Європи до Азії по легендарному «Шовковому шляху». На ньому стоять
столиця й важливі міські центри України. На межі зі степом на його гранітних
порогах виникла лицарсько-оборонна «Стінка» з козацько-республіканським
устроєм, до якої тягнулися вихідці з усіх регіонів України. Вільне козацтво, у
дусі соборності, своїм Духом, своєю діяльністю і боротьбою створювали оборонний
щит і національне єство сучасного українця.
Всі великі битви та війни за
Україну йшли за володіння цією життєвою артерією. До Дніпра й придніпрянського
басейну (басейн Дніпра займає 65% усієї території України!) з давніх віків по
сьогодні горнулися, там осідали й творили життя і культуру, матеріальну й
духову, всі попередні покоління українців. Дніпроцентристська концепція
побудови держави своїм іноваційним потенціалом буде спроможна підтягнути всі
інші, зокрема численні депресивні регіони України, в тому й насамперед
Приазовський та Донецький регіони, та дати їм поштовх до перспективного
розвитку через відродження історичної ідентичності та радикальну економічну
реконверсію.
Українське суспільство повинно
заохочувати молодих істориків та інтелектуалів працювати над реальним
заповненням візії «Українського світу» з допомогою нової концепції
Дніпроцентризму. І дай Боже, щоб ми діждалися того моменту, коли з-поміж нової
хвилі інтелектуалів хтось відчує та впізнає поклик слушного моменту, який
надихне його накреслити стратегію розвитку України за концепцією сучасного
Дніпроцентризм. Саме той, хто створить ідеологію такої нової концепції України,
отримає від суспільства ключ для відкриття політичних воріт у мирне, гармонійне
та благополучне майбуття Української держави та всіх її мешканців.
Андронік КАРМЕЛЮК
Немає коментарів:
Дописати коментар