Унітарність чи федеральність, або кому потрібна унітарність.

«Україна є унітарною державою» - Конституція України. Унітарна? Тай годі! А що воно таке? Мабуть батьки-засновники держави знали, що робили, коли таке записали в Конституції? Але ж який сенс вони в тому вбачали?

Якщо подивитися в досяжну для нас історію людства і проаналізувати еволюцію розвитку соціальних систем, то стане зрозумілим, що той розвиток йшов головним чином в напрямку удосконалення унітарних моделей державотворення. І в тому на той час був чималий сенс. Ще вчитель історії в школі научав нас учнів, що історія людства – то є історія війн. Тобто, щоб вижити, кожна держава повинна була бути постійно готуватися до війни, вживати заходів стримування загарбницьких апетитів сусідів, а ще краще, самій бути жорстоким загарбником.

Для забезпечення такої діяльності, звісно, потребувалося витрачати величезні ресурси, які до того ж потрібно було сконцентрувати і передати в розподільче управління одному єдиному центру влади. Як правило, таким центром влади був монарх , засновник держави, або дуже вузьке коло осіб, що утворювали колективний владний орган.

Таке Право на Право (суверенне право) спонукало самодержців створити свою філософію виживання, яку пізніше фахівці з історії назвали абсолютизмом. Для затвердження цієї філософії і виправдання всіх своїх можливих насильницьких дій і їх негативних наслідків була розроблена ідеологія «богопомазанія», або освячення престолу. Тепер влада монарха ставала не тільки міцною, з позиції сили сконцентрованих ресурсів, а ще й угодною Богу, а значить священна і тому не може бути змінена ні в який інакший спосіб (« Держава – це Я » - Людовік XIV ). Хіба тільки, якщо монарх сам зречеться своєї влади.

Зрозуміло, що монарх самотужки не був спроможний керувати цілою державою, якби самостійно вирішував найдрібніші питання господарчої діяльності, тому він просто вимушений був делегувати частину свого Права на Право, своїм довіреним васалам, оголошуючи «священний» указ і наділяючи їх владою на місцях. А ті, в свою чергу, діяли по прикладу «ясновельможного». Так створювалася піраміда ієрархії влади монарха (суверена) – дуже жорсткий, дуже дорогий, дуже консервативний, але дієвий механізм забезпечення влади монарха і всіх його забаганок, навіть незважаючи на муки і страждання васалів. Піраміда призводила до узурпації всього і вся, до чого могла дотягнутися рука суверена. Звісно, що один раз сконцентровані в одних руках ресурси апріорі не могли витрачатися ні ефективно, ні раціонально. Марнотратство процвітало і шокувало, а зубожіння людей, що створювали ресурси тільки зростало.

Такий стан справ, очевидно, час від часу, не задовільняв нижні поверхи піраміди і це спричиняло, заколоти, повстання та революції. З’являлися інші сильні, що тепер в свою чергу заявляли своє Право на Право. Старих монархів і їх нащадків або знищували фізично ( приклад - доля сім’ї Романових), або ж з ними домовлялися, обмежуючи їх владу і апетити (приклад – англійська королівська династія).

Як же діяли тепер новоспечені суверени? Яку соціальну модель насаджували і нав’язували суспільству? Звісно ж ту, з якою вони добре знайомі – абсолютизм, з тою тільки різницею, що тепер він був дещо модернізований і задрапований красивими гаслами «про покращення вже сьогодні» . Модернізація ж полягала в тому, що за вивіскою повної демократії жорстко забезпечувалися владні і ресурсні інтереси справжніх господарів-суверенів. Реальна дійсність залежала тільки від рівня духовності, моральності переможців. Від людожерських систем Сталіна – Гітлера – Пол Пота, до просвітницького авторитаризму Саакашвілі.

Навіть країни, що сьогодні вважаються стовпами демократії, в дійсності є взірцями завуальованого модернізованого абсолютизму. А до чого ж тут федералізм? Може він нам подарує промінець надії?

Нажаль, абсолютиські пірамідки процвітають і там. Тільки місцевим князькам-васалам, суверен дозволив створити їх власні кланові ієрархії більш високими і потужнішими ніж це є можливо допустимим при класичній унітарній системі. Вони лише вмонтовані в головну велику піраміду дійсного господаря – суверена (яскравий приклад – Росія).

Наслідки природньої дії механізму унітарної системи. Висновки.

 Унітарні, чи то федеративні соціальні системи – є різновиди однієї моделі, що називається - абсолютизм.

 Соціальною структурою такої моделі є піраміда ієрархії, яку очолює її власник - суверен, або фаворит системи – номінальний лідер призначений сувереном на цю посаду.

 Призначення піраміди ієрархії – сконцентрувати владу і всі ресурси, що виробляє суспільство, передати їх в руки господаря, а також забезпечити їх безроздільне і непідконтрольне використання сувереном.

 Соціальна модель абсолютиської піраміди є виправдана лише за умов війни, або військового стану.

 Якщо зовнішньої об’єктивної загрози не існує, владна піраміда сама вигадує або створює її ( яскравий приклад – США і її дітище – Аль Каїда).

 З економічної точки зору пірамідальна модель є дуже не ефективною. Колосальні ресурси, що узурпуються владною верхівкою, використовуються абсолютно не прозоро ( для суспільства) і на свій розсуд. Ресурсні потоки направлені знизу вгору. Це природньо спричиняє появу тотальної корупції, що пронизує всю піраміду зверху до низу. Розподіл ресурсів на соціальні потреби суспільства є занадто ускладнений і обтяжений корупцією. Податкові закони бездоганно забезпечують фіскальну функцію на нижніх поверхах піраміди, максимально викачуючи ресурси і створюючи міцні перепони розвитку ресурсної бази. На верхніх поверхах вони сприяють створення олігархічних монополій сприяючи концентрації капіталу в руках вузького кола осіб.

 Система пенсійного забезпечення є насильницька і непрозора, тому додатково генерує корупцію. Стає можливим існування в одній державі декількох діючих пенсійних систем. Одна, пільгова, для наближених до суверена васалів, що забезпечують узурпацію ресурсів, інша, мінімальна, аби не дійшло до заколоту, для тих хто створює ці ресурси.

 Діяльність економічного механізму піраміди штучно створює постійний дефіцит ресурсів на нижніх поверхах піраміди і їх надлишок на верхніх.

 Штучний дефіцит ресурсів призводить до їх неприроднього здорожчення, життя простої людини стає все більш злиденним, а банківська система,що теж є вмонтованим елементом піраміди, розкошує на наркотичній голці дорогих кредитів.

 Нераціональне, жадібне і ненаситне поглинання верхівкою сконцентрованих ресурсів стимулює хижацьке ставлення до природи, перетворюючи її на безкрайній смітник.

 Регулярні гострі політичні, соціальні та економічні кризи – є закономірними наслідками, що відображають природну сутність піраміди ієрархії.

 Будь яке намагання «нових» суверенів, що прийшли до влади в наслідок заколоту, покращити, модернізувати пірамідальну модель, з метою зробити її більш справедливою, не можуть змінити її природну сутність.

 Зменшити соціально-економічний тиск піраміди на її фундамент можна тільки в один спосіб – зменшивши кількість верхніх владних поверхів авторитарним наказом суверена. Але ця міра є досить тимчасовою і також не змінює суті моделі. З часом все відновлюється.

 Піраміда зростає з новою силою. І чим вона вища, тим потужніших обертів набирає пилосос узурпації ресурсів.

 Держави, вожді, партії, громадські організації та рухи, що за основу своєї розбудови, беруть унітарну модель, тобто створюють піраміди ієрархії влади (бо інших вони не знають), приречені отримати всі вищеперераховані наслідки і постійно знаходитися в стані гострого внутрішнього конфлікту.

Джерело: http://graalt.com/ua/articles_u.php