Шановні читачі! Сьогодні до вашої уваги моя точка зору відносно євроінтеграції в статті з маловідомого переважній більшості з вас мого циклу «Якою має стати Україна».
В минулий понеділок ток-шоу «Свобода слова», на телеканалі IСTV, було присвячено перспективам євроінтеграції. Свою оцінку цьому давали міністр іноземних справ Костянтин Грищенко, народні депутати Кожара, Гриценко та Соболєв, експерти та журналісти. Переважна більшість з них прийшла до висновку про реальність такої перспективи. Пан Грищенко навіть підкреслив, що це вдалося не «помаранчевій», а саме чинній владі. Насамперед, вважаю за необхідне привести власні аргументи з цього приводу, які на ток-шоу не прозвучали.
Якщо пригадати, куди їздили на роботу вітчизняні заробітчани і порівняти їх кількість в Росії та Європі до 2005 р., то без великих роздумів вдасться зробити вірні висновки. За різними оцінками до 2005 р. в країнах Євросоюзу працювало близько 1 млн. українців, а в Росії - понад 3,5 млн. Значна частина тих, хто працював в країнах Євросоюзу, прийняла активну участь в Помаранчевій революції. Це, на моє переконання, було обумовлено тим, що вони на той час вже пожили в умовах європейських цінностей і бажали мати їх на рідній землі. Їм цього дуже хотілося, але в значній мірі так не сталося. Переконаний, що не сталося тому, що «еліта», яка прийшла до влади на початку 2005 р., в переважній своїй більшості, мала стару «совкову» психологію і не була готова до реформування країни та запровадження в короткі терміни задекларованих нею напередодні виборів європейських цінностей.
Після цього потік заробітчан до єврозони почав зростати, а до Росії – зменшуватись, і нині співвідношення їх кількості стало не на користь останньої, де за різними оцінками працює всього 1,5 …2 млн. Кількість українських заробітчан в єврозоні значно зросло і нині складає від 5 до 7 млн. В деяких європейських країнах і, до речі, не в єдиній, кількість українських робітників наближається до 1 млн. Значну частину їх складає висококваліфікована робоча сила, якої старенькій Європі вже досить тривалий час не вистачає. Саме цей факт, на моє переконання, став вирішальним для європейських політиків при вирішенні питання про перший етап євроінтеграції України, який має розпочатися 19 грудня 2011 р.
Однак, Євросоюз має і інші, вельми важливі для себе інтереси на Україні. До них, в першу чергу, відносяться наявність значної кількості не завантажених потужностей електростанцій, собівартість виробництва електроенергії на яких відрізняється від європейської в рази, та українських чорноземів, які чинний уряд планує продавати з початку наступного року, так само, як і генеруючі потужності теплових електростанцій. Наміри чинної влади почати розпродаж сільгоспугідь, до речі, значна частина тих, хто за 5-ю статтею чинної Конституції України є «Єдиним джерелом влади…» вважає злочином, що може призвести до великих конфліктів. Шкода, що чинна влада не поцікавилась наслідками розпродажу сільгоспугідь в Аргентині або Болгарії – можливо, це б змогло вплинути на її наміри з цього приводу. Не меншим злом для України є, також, наміри чинної влади розпродати теплові електростанції. За моїми розрахунками, тільки продаж «Укрзахіденерго» унеможливить заміну від 10 до 14 млрд. куб. м російського газу на електроенергію, яка вже на сьогодні економічно вигідна, бо 3-4 кВт.∙год електроенергії, вироблені тепловою електростанцією, нині коштують від 1,95 до 2,6 грн., а 1 куб. м російського газу 0,4 дол. або 3,2 грн. за існуючим нині курсом НБУ.
При цьому, за моїми оцінками, виробництво електроенергії за існуючими цінами має достатню рентабельність. Однак, це буде до тих пір, поки електростанції не потраплять до приватних рук. Про наслідки приватизації електричних потужностей Каліфорнії в другій половині 20-го століття добре відомо, і чинному українському уряду варто б було той гіркий досвід США вивчити та зробити вірні висновки. Шкода, що урядовці цього й досі не зробили, бо за наявності патріотизму та професіоналізму вони б такого б не планували. Підводячи підсумок про ризики, вважаю за необхідне сказати про наявність і інших загроз, але, на моє переконання, вони легко долаються за наявності в урядовців волі, професіоналізму та патріотизму.
Розглядаючи перспективи євроінтеграції, не вважаю за потрібне сперечатися ні з Грищенко, ні з Гриценком, ні з Соболєвим. Безумовно, що вона принесе Україні значно більше користі та значно менше шкоди ніж Таможений чи Євразійський Союз під егідою одвічного гнобителя українського народу – Російської імперії, про що писав ще понад 150 років тому Тарас Шевченко. Саме так, бо 350 років спільного з нею існування повинні були довести навіть нікчемі, що воно було, за деякими винятками, м'яко кажучи, малоефективним. На цій підставі варто спрогнозувати, що на відміну від Євросоюзу, в Таможеному, а надалі і в Євразійському Союзі Україні буде відведена вже давно відпрацьована та омріяна кремлівськими правителями роль безправного виконавця, а українцям – нових холопів російських магнатів. Так було вже протягом 350 років, і ми українці втретє не повинні наступити на ті самі граблі, хоча б тому, що це українською приказкою не передбачено.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2011/11/blog-post_16.html
В минулий понеділок ток-шоу «Свобода слова», на телеканалі IСTV, було присвячено перспективам євроінтеграції. Свою оцінку цьому давали міністр іноземних справ Костянтин Грищенко, народні депутати Кожара, Гриценко та Соболєв, експерти та журналісти. Переважна більшість з них прийшла до висновку про реальність такої перспективи. Пан Грищенко навіть підкреслив, що це вдалося не «помаранчевій», а саме чинній владі. Насамперед, вважаю за необхідне привести власні аргументи з цього приводу, які на ток-шоу не прозвучали.
Якщо пригадати, куди їздили на роботу вітчизняні заробітчани і порівняти їх кількість в Росії та Європі до 2005 р., то без великих роздумів вдасться зробити вірні висновки. За різними оцінками до 2005 р. в країнах Євросоюзу працювало близько 1 млн. українців, а в Росії - понад 3,5 млн. Значна частина тих, хто працював в країнах Євросоюзу, прийняла активну участь в Помаранчевій революції. Це, на моє переконання, було обумовлено тим, що вони на той час вже пожили в умовах європейських цінностей і бажали мати їх на рідній землі. Їм цього дуже хотілося, але в значній мірі так не сталося. Переконаний, що не сталося тому, що «еліта», яка прийшла до влади на початку 2005 р., в переважній своїй більшості, мала стару «совкову» психологію і не була готова до реформування країни та запровадження в короткі терміни задекларованих нею напередодні виборів європейських цінностей.
Після цього потік заробітчан до єврозони почав зростати, а до Росії – зменшуватись, і нині співвідношення їх кількості стало не на користь останньої, де за різними оцінками працює всього 1,5 …2 млн. Кількість українських заробітчан в єврозоні значно зросло і нині складає від 5 до 7 млн. В деяких європейських країнах і, до речі, не в єдиній, кількість українських робітників наближається до 1 млн. Значну частину їх складає висококваліфікована робоча сила, якої старенькій Європі вже досить тривалий час не вистачає. Саме цей факт, на моє переконання, став вирішальним для європейських політиків при вирішенні питання про перший етап євроінтеграції України, який має розпочатися 19 грудня 2011 р.
Однак, Євросоюз має і інші, вельми важливі для себе інтереси на Україні. До них, в першу чергу, відносяться наявність значної кількості не завантажених потужностей електростанцій, собівартість виробництва електроенергії на яких відрізняється від європейської в рази, та українських чорноземів, які чинний уряд планує продавати з початку наступного року, так само, як і генеруючі потужності теплових електростанцій. Наміри чинної влади почати розпродаж сільгоспугідь, до речі, значна частина тих, хто за 5-ю статтею чинної Конституції України є «Єдиним джерелом влади…» вважає злочином, що може призвести до великих конфліктів. Шкода, що чинна влада не поцікавилась наслідками розпродажу сільгоспугідь в Аргентині або Болгарії – можливо, це б змогло вплинути на її наміри з цього приводу. Не меншим злом для України є, також, наміри чинної влади розпродати теплові електростанції. За моїми розрахунками, тільки продаж «Укрзахіденерго» унеможливить заміну від 10 до 14 млрд. куб. м російського газу на електроенергію, яка вже на сьогодні економічно вигідна, бо 3-4 кВт.∙год електроенергії, вироблені тепловою електростанцією, нині коштують від 1,95 до 2,6 грн., а 1 куб. м російського газу 0,4 дол. або 3,2 грн. за існуючим нині курсом НБУ.
При цьому, за моїми оцінками, виробництво електроенергії за існуючими цінами має достатню рентабельність. Однак, це буде до тих пір, поки електростанції не потраплять до приватних рук. Про наслідки приватизації електричних потужностей Каліфорнії в другій половині 20-го століття добре відомо, і чинному українському уряду варто б було той гіркий досвід США вивчити та зробити вірні висновки. Шкода, що урядовці цього й досі не зробили, бо за наявності патріотизму та професіоналізму вони б такого б не планували. Підводячи підсумок про ризики, вважаю за необхідне сказати про наявність і інших загроз, але, на моє переконання, вони легко долаються за наявності в урядовців волі, професіоналізму та патріотизму.
Розглядаючи перспективи євроінтеграції, не вважаю за потрібне сперечатися ні з Грищенко, ні з Гриценком, ні з Соболєвим. Безумовно, що вона принесе Україні значно більше користі та значно менше шкоди ніж Таможений чи Євразійський Союз під егідою одвічного гнобителя українського народу – Російської імперії, про що писав ще понад 150 років тому Тарас Шевченко. Саме так, бо 350 років спільного з нею існування повинні були довести навіть нікчемі, що воно було, за деякими винятками, м'яко кажучи, малоефективним. На цій підставі варто спрогнозувати, що на відміну від Євросоюзу, в Таможеному, а надалі і в Євразійському Союзі Україні буде відведена вже давно відпрацьована та омріяна кремлівськими правителями роль безправного виконавця, а українцям – нових холопів російських магнатів. Так було вже протягом 350 років, і ми українці втретє не повинні наступити на ті самі граблі, хоча б тому, що це українською приказкою не передбачено.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2011/11/blog-post_16.html
Немає коментарів:
Дописати коментар