МОБІЛІЗАЦІЯ–УТИЛІЗАЦІЯ або ЗБОЧЕНИЙ СЕНС ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

Чергова активізація бойових дій повстанців під Дебальцево відгукується серенадами сирен автівок швидких допомог, розрізаючи буденність прифронтового Дніпропетровська – центру волонтерства та милосердя. Містяни потроху звикають до страшних слайдів сьогодення, допомагаючи в транспорті або просто на вулиці молодим парубкам з ампутованими кінцівками.

   На монітор пам’яті, свідомість, мимоволі проектує голограмму минулого – неприємні спогади побаченого у дитинстві.

   Будучи учнями середніх класів, ми спостерігали за «афганцем», у якого були відірвані протипіхотною міною обидві нижні кінцівки. З лоджії своєї самотньої однокімнатної квартири, сидячи в інвалідному візку в кітелі з орденами на грудях, він хлібом підгодовував голубів, яких потім ловив на мотузку-зашморг для того щоб з’їсти. Рештки «делікатесу» діставалися зголоднілим дворовим собакам та котам. Пам’ятаю, як він іншим кінцем мотузки намагався відлупцювати нахабного кота, який претендував на вже спійманий ним, за допомогою ласо, «трофей».

   Зараз вже наврядше хто згадає справжній «сенс» (якщо у війни взагалі може бути сенс) тієї чужої війни (1979 – 1989), яка смертельним серпом пройшлася і по українській землі. Нове покоління українців більш освічене в питанні вселенської катастрофи – аварії на Чорнобильській АЕС, аніж у питанні війни у Афганістані, бо війна, це ганьба, тим більше - війна на чужій території. Але через горнило цієї війни пройшло понад 160 000 українців. За офіційними даними в ній загинуло – 2 378, зникли безвісти – 60, отримали поранення більше 8 000 українців, з яких 4 687 повернулися додому інвалідами. Заради чого?!

   Від початку набуття т. зв. Незалежності, в Україні жодного дня не було справжньої незалежної української влади. Те «політичне меню», яке натхненно дурачило електоральні маси (піпл хавал), складалося або з перефарбованого радянсько-гебешного номенклатурного баласту, або з формації новітньої кримінальної генерації, що у підсумку дорівнювало політичній дегенерації. Жодна лялька на троні не була самостійною. Кожна з ляльок є і була на короткому повідку компроматів у кремлівських ляльководів. Замкнене коло спробували розірвати за рахунок суттєвих заокеанських ін’єкцій, презентував помаранчево-демократичну ляльку, яка пообіцяла «бандитам тюрми» і якій багато хто повірив. Але сталося як гадалося: любі друзі – латентна зброя системи корупції молекулярно-клітинного рівня зробила свою чорну справу, і коло замкнулося знов.

   Після подій 2004-го року більшість розчарованих українців не зробила належних висновків і до влади дорвалася донецько-кремлівська мафія. З першого дня незалежності, змучений тотальним пограбуванням, народ відреагував на побиття студентів на майдані Незалежності і вийшов вдруге на масштабний протест до існуючої влади. З деяким запізненням, зорієнтувавшись на головну СЦЕНУ країни,  повиповзали ображені – тимчасово відсторонені від державної годівниці.     Вимоги Майдану змінювалися впродовж всіх стадій протесту трансформуючись у головну і єдину вимогу – зміну існуючої системи влади. «Нові поводирі» наповнили змістом протестні настрої суспільства, випускаючи пару у свисток поваленими пам’ятниками «вождю світового пролетаріату», а також іншими «протестними» акціями на кшталт «прийти-покричати» на якусь державну установу або закликати «не брехати» якийсь черговий «український» телевізійний канал.

   І Кремль, і «ображені» відчули ту вигоду, яку можна отримати, спекулюючи на протестних настроях виснаженого в умовах постійного  виживання  народу. Дотримавши слово, «під шумок», вони «змінили» систему влади «однотуровим» та парламентом маріонеток, місцевих феодалів. Головною перемогою парламентських виборів стало те, що в ньому не представлені комунофашисти.

   Все за планом. Але, що робити з тими, хто вимагав більшого і справжнього? Якусь частину треба «поставити на паузу», пообіцяв райдужні перспективи 2020, а тих, хто не хоче або не може чекати – в адське полум’я громадянської війни за свій рахунок.

   Невже Небесна сотня прагнула того, щоб до влади прийшли тіж самі зголоднілі рила, які переорієнтували існуючу систему грабунку на свою користь, попередньо дозволив виїхати і вивезти награбоване своїм «папєрєднікам». Невже той Небесний полк, який вже поклав свої життя на Сході України, прагнув бути «презентованим» на міжнародних зустрічах і переговорах тими, хто продав державні інтереси країни Кремлю (ядерну зброю, авіацію, флот і т. п.). Вони мали б бути, як мінімум, довічно ув’язненими з повною конфіскацією всього майна на користь держави та сімей загиблих, а як максимум – розстріляними. Але сьогодні вони відкривають свої погані рти в якості експертів-миротворців, представляючи на переговорах Україну. Театр абсурду!!!

   Український народ мусить усвідомити, що гібридна війна проти нього точиться на протязі всіх років його «незалежності». Просто зараз, ця війна набула відкритої форми знищення совкового «неліквіду» - дисидентів системи, який акумулює протестні настрої у суспільстві. Хотіли люстрації? Отримайте обструкцію у вигляді пекла війни!

   Всі гвинтики системи вже давно і в Європі, і у Митному союзі – усюди, де знаходяться їх приватно-комерційні інтереси, а для дурників, казочка про реформи і краще життя.

Треба знищити всю існуючу систему геноциду українського народу, за рахунок впровадження конституційних принципів децентралізації та самоврядування.

   Пріорітетом існування українського суспільства мають бути: спільні і особисті інтереси ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД – власників територіального багатства на місцевому рівні, і державні інтереси власників ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОГО багатства на міжнародному рівні.

   Україна – це Європа! Точніше, її невід’ємна частина. Одна з найбагатших країн в Світі, в якій жебракує її корінний народ – титульна нація.

   Ця система себе зжила, вичерпала, але намагається знайти потрібний імунітет для продовження свого існування. Влада всіх рівнів має пройти через пекельне очищення люстраційних процесів відповідно до критеріїв, встановлених громадами (персоналізовано), а не запропонованими системою законами.

   В моєму розумінні, ця війна залишатиметься прихованою формою геноциду українського народу, допоки «навздогін» Небесним сотням і полкам українських патріотів не відправляться «еМВеДешні», «еСБеУшні», «ГеПеУшні» (ті, хто присягав на вірність) сотні, батальйони, полки. Ну, а апофеозом історичної справедливості стали б Небесна рота олігархів та Небесний батальйон парламентаріїв.

Сергій Філіпенко