Обговорюючи
російсько-українську кризу, журналісти і політики зосередились переважно на
подальшому протистоянні Заходу й Росії. Позиція Росії виглядає як позиція
ізольованого божевільного, чия аґресія в Україні спровокувала широкі
контрзаходи США та Европейського Союзу. Російські
офіційні джерела, втім, твердять, що Росія не самотня й заручилася
підтримкою Китаю.
Аналіз офіційних заяв Китаю та
повідомлень преси стосовно України підважить це твердження. Китай досі
намагався займати компромісну позицію, визнаючи кризу, не критикуючи при цьому
дії Росії безпосередньо. Китай радше обрав невизначеність, аніж заохочував
російський бік. Його позиція стосовно України – це великою мірою продукт
складних відносин між Китаєм, Росією та Сполученими Штатами, а також важливости
власних цілей Китаю в управлінні своїми міжнародними зобов’язаннями. Росії не
варто розраховувати на більш однозначну підтримку Китаю у питанні України, так
само міжнародній спільноті не варто очікувати, що Китай стане активнішим
посередником. Вірогідніше, що Китай лишатиметься пасивним спостерігачем.
В офіційних
заявах Китай висловив
свою повагу до територіяльного суверенітету України та невтручанню в її
внутрішні справи. Міністерство закордонних справ та Представник Китаю в ООН Лю
Цзеі висловив
занепокоєння кризою та закликав усі сторони дотримуватися норм міжнародного
права у діялогу для її
вирішення. Під час телефонної розмови з Владіміром Путіним у вівторок ввечері Сі
Цзиньпін наголосив, що Китай підтримує міжнародні зусилля задля
мирного врегулювання. Зосередженість на територіяльному суверенітеті та
міжнародному посередництві свідчить про близькість Китаю радше до позиції
Заходу щодо України, аніж до позиції Росії.
Водночас
позиції редакцій офіційної китайської преси схиляються до підтримки Росії. У
редакційній колонці “Хуаньцю Шибао”,
наприклад, пише: “щоби не сталося, пріоритет Китаю – не залишати
Росію без підтримки”. А в іншій колонці впливова People's Daily закликає
Захід відмовитися від ментальности Холодної війни стосовно Росії.
Китай не підтримав дій Росії в Криму, проте його критика нещодавнього повстання
в Україні та наступних демократичних процесів близька до позиції Росії. “Ще
кілька днів тому повстання української опозиції, що його підтримав Захід,
використало неконституційну тактику й скинуло обраного народом президента
Януковича,” – твердить одна з редакційних статтей.
Ув інших політичну ситуацію в Україні описують як хаотичну, а протестувальників
– як підбурювачів до безпорядків. Цей спосіб викладу – майже паралель до
використовуваного Путіним під час його останньої
прес-конференції для
арґументації своєї позиції щодо України. Китайські медія також описують
український демократичний процес переважно як невдачу. Один з коментаторів
порівняв демократизацію
України з “жінкою, в якою трапляється викидень щоразу, як вона вагітніє, й отже
наганяє страху на інших”. Характеристика української політичної системи як
провальної – ще один популярний різновид риторики російського режиму.
Виглядає, що Китай отже робить крок
вперед до міжнародної позиції стосовно України, й водночас наступний крок
розвертає у бік Росії. У результаті Китай не зіграв активну роль у сприянні
розв’язки кризи й навряд чи зробить це у майбутньому.
Деякі
аналітики вважають,
що обережність Китаю великою мірою є результатом його економічних інтересів в
Україні, але навряд чи
це головне. Підписання широко обговорюваної двосторонньої сільськогосподарської
угоди, за якою Китай нібито викуповує п’ять відсотків культивованих українських
земель, не
підтверджено. Китай зацікавлений у культивованих українських землях,
проте він на цьому етапі радше розглядає майбутній потенціял, а не втрату вже
наявних у країні інвестицій. Він зацікавлений у майбутніх можливостях в
Україні, проте втрати його інвестицій найближчим часом не будуть істотними.
Двосторонню торгівлю в обсязі 7,3
мільярди доларів не
порівняти з обсягом торгівлі Китаю з іншими великими партнерами. Для порівняння,
відповідно до китайських офіційних звітів, торгівля Китаю з Росією за
прогнозами цього року сягне 100 мільярдів доларів, із Сполученими Штатами вона
у 2013 році перевищила 500 мільярдів. Таким чином, хай Китай став другим з
найбільших торгових партнерів України, сама Україна набагато менш важлива як
економічний партнер для Китаю. Це означає, що Україна, схоже, буде більше
стурбована забезпеченням майбутніх китайських інвестицій, ніж навпаки. Ба
більше, якби Росія захотіла мати більший вплив в Україні, це не конче вплинуло
би на економічні можливості Китая. Економіку, отже, може просто бути
використано як зручну відмовку китайських можновладців у захисті їхньої
стурбованости стабільністю в Україні.
Для Китаю залишатися у цьому конфлікті
нейтральним, наскільки це тільки можливо, – спосіб уникнути напруження з двома
головними партнерами, Росією та Сполученими Штатами. Відкрита критика Росії
ставила би під загрозу стратегічні китайсько-російські відносини і загалом
спільний підхід до міжнародних криз. Сі Цзиньпін зробив кілька символічних
жестів на підтримку китайсько-російського зближення. Він вибрав Росію для свого
першого зарубіжного візиту й був одним з небагатьох світових лідерів на
церемонії відкриття Олімпійських ігор у Сочі. Академічні кола й офіційні
джерела Китаю наголошують на тісному співробітництві та підтримують ширшу
присутність Росії в Азіатсько-Тихоокеанському реґіоні як потенційної противаги
США. Демонстрація принаймні розуміння позиції Росії в Україні, отже, необхідна
китайському керівництву.
З іншого
боку, відкрита підтримка російської військової інтервенції в Україну могла би
спричинити небажане напруження із Сполученими Штатами саме тоді, коли дві
країни працюють над побудовою нового
типу відносин між супердержавами, заснованих на співробітництві та взаємній
вигоді. Беручи під увагу нещодавню ескалацію суперечки довкола
Островів Дяоюй, Китай, вірогідно, не захоче випробовувати терпець США. Попри
китайсько-російське зближення останніх років, Китай ще більше занепокоєний
своїми відносинами зі Сполученими Штатами, розглядаючи їх як свої найважливіші
двосторонні відносини, й не ризикуватиме ними, надаючи потужну підтримку
російської позиції.
Однак ще
більше значення мають внутрішні обмеження, які впливають на китайську позицію
щодо України. Китай завжди обережно ставився до демократичних повстань на своїй
території, намагаючись встановлювати стабільність. Критика українського
протестного руху і української демократичної системи – сигнал авдиторіям
всередині країни навіть не думали про подібний заколот. Офіційні повідомлення
про Україну нагадують ті, що були написані раніше про інші протестні процеси на
Близькому Сході і в Північній Африці. Їх основна думка – вони важкі і небажані.
Занепокоєність
Китаю в першу чергу зберіганням державного суверенітету також відображає його
внутрішній порядок денний, оскільки він продовжує далі стримувати етнічний
сепаратизм. Останній інцидент – масова
різанина на залізничному вокзалі в Юньані, яку влада назвала
терористичним актом,– змушує партію-державу бути особливо обережними в питаннях
будь-яких радикальних рухів, що загрожують їм. Ця триваюча боротьба за
стримання етнічного сепаратизму також могла б підштовхнути їх до більшого
співчуття українській справі – встановлення територіальної цілісности і
запобігання зовнішнього втручання. І нарешті, коли в Україні розгорталися
події, Національний народний конгрес Китаю обговорював майбутню економічну
реформую. Беручи до уваги, що складні економічні перетворення здійснюватимуться
в найближчому майбутньому, керівництво Китаю зосередиться скоріше на розвитку
подій всередині країни, ніж на відстоюванні своєї позиції в делікатних
міжнародних конфліктах.
Не важко відкинути вподобання Китаю
залишатись двозначним як передбачувану позицію, виходячи з його давно відомого
погляду на територіяльну цілісність і постійне уникнення прямого втручання у
міжнародні конфлікти. Позиція Китаю щодо України, а особливо мотиви, якими
можна пояснити його стриманість, свідчать про зміни в його поведінці на
світовій арені під новим керівництвом.
Поширений
арґумент в українських реакціях на кризу – захоплення Криму Росією погано
вплине на її майбутнє в довготривалій перспективі, беручи до уваги те, що Китай
міг би використати його як прецедент і окупувати російський Далекий Схід,
сусідній із Китаєм регіон, в якому нібито вже живуть багато китайських
еміґрантів. Цей аргумент, однак спірний. По-перше, релевантні китайські джерела
про це не згадують. По-друге, мої великі дослідження китайсько-російських
відносин на Далекому Сході показали, що кількість китайських робітників там все
ще незначна і більшість китайських мігрантів розглядають Далекий Схід як
небажаний напрямок (див. мою статтю
"Missed Opportunities"). По-третє, Китай цінує
встановлення стратегічних відносин з Росією, яке б зіпсувало вторгнення на
далекому Сході. Китайська риторика мирного підйому також не збігається с таким
підходом. І, врешті-решт, Китай отримує більшу частину своєї енергії з
Близького Сходу, а не Росії. Забезпечення надійних довгострокових поставок
енергії важливіше для Китаю, ніж додатковий географічний простір. В
довгостроковій перспективі, керуючись попитом на ресурси, Китай, можливо,
вибере більш агресивну позицію на Далекому Сході, але в найближчому майбутньому
це виглядає малоімовірним. Майбутнє вторгнення Китаю на Тайвань, можливо, більш
примітна паралель. Спостерігаючи за реакцією міжнародної спільноти на кримську
інвазію, вона може сприймати її як тест на свої дії на Тайвані.
Вищевикладений
аналіз дозволяє зробити висновки. По-перше, під значним тиском відносини Китаю
з Росією не демонструють глибокого партнерства і альянсу. З цим перегукуються аргументи
Бобо Ло про китайську-російську вісь вигоди. Також це суперечить
арґументам про китайсько-російський конфлікт, що зовсім
нещодавно висунули деякі дослідники. Китай не буде підримувати Росію
в односторонньому порядку, якщо така підтримка іде врозріз з китайськими
міжнародними інтересами. США варто ставитися до цих відносин як до важливих, а
не загрозливим їх інтересам в Азії, чи більш глобально. По-друге, прагнучи
утвердитися як глобальна супердержава, Китай буде постійно обмежуватися своїми
внутрішніми турботами. Хоч нові лідери Китаю демонструють більш позитивне
глобальне бачення, дня них стане випробуванням збалансувати інтереси і ресурси
між внутрішніми політичними і економічними викликами і періодичними
міжнародними кризами. Перед міжнародними проблемами, що не стосуються прямо
внутрішніх справ Китаю, він буде притримуватися неактивної позиції.
Лунали твердження про більш активну роль Китаю як посередника в українській
кризі. Китай, імовірно, утримається від такої можливости продемонструвати
глобальне лідерство і сфокусується на внутрішніх пріорітетах.
Марія Репнікова
Немає коментарів:
Дописати коментар