Окупанти не подають у відставку

В демократичних країнах відповідальність серед посадових осіб стоїть на високому рівні. Тому було можливим, що президент Німеччини відступив, коли його обвинуватили з корупції. Інший міністер відступив з посади, бо його диплом виявився нечистим.

Прикладів можна було б навести десятки, коли політик, чи, просто, посадова особа сама відступає, бо відчула відповідальність перед громадськістю. Останнім свіжим прикладом є вчинок латвійського голови уряду, який взяв на себе відповідальність за обвал торговельного центру в Ризі.

 Отже, у демократичному світі це норма відповідальності і культурної поведінки політиків.

 Але з історії окупованих країн не знаємо випадку, коли б окупаційний уряд добровільно відійшов у відставку. Твердоголовість уряду в Україні і партії влади є яскравим свідченням того, що в Україні панує не українська влада, але окупаційна влада.

 Саме „твердість” позиції Азарова, жорстоке побиття дітей та впертість президента звільнити безвідповідальний уряд, є свідченням того, що владою керують не в Україні.

 Оскільки окупаційна влада сама не усунеться від керування країною, то вперто напрошується потреба усунути її. Потрібно цю істину довести до відома народові, його армії, та зробити все, щоб міліція також зрозуміла, що вона повинна охороняти не окупаційний уряд, а народ.

 Не можна собі уявити, щоб сусіди з такою брутальністю били дітей сусідів, як цьому було на Майдані, але можна собі уявити, що це могли бути імпортовані бойовики „старшого брата”, який вже третій рік бере з українців майже подвійну ціну за газ. Інакшого пояснення цій безглуздій операції окупантів нема.

 Безвідповідальне ставлення посадовців в Україні є свідченням не тільки того, що вони є окупантами, але й того, що їх потрібно змінити, якщо вони цього не в стані самі зробити.

 Запровадження Януковичем таємних зустрічей і переговорів з Путіним є яскравим свідченням того, що він не почуває себе президентом незалежної України, але ґубернатором Південної Росії. Справа лише в тому, що Путін не імператор, а Україна не „Южная Расія”! Таємні зустрічі і ще таємніші розмоми двох президентів наводить на думку, що це зустрічі полковника КГБ і його підопічного інформанта. Таємниця їхньої розмови є свідченням того, що це теми, які вони не можуть оприлюднити, бо вони не на користь Україні, або мають кримінальний характер зради.

 Історія знає приклади, коли окупанти під тиском громадського мирного руху звільняли цілі країни, прикладом чого була й індійська революція на чолі з її народним вождем Магатмою Ґанді. Зрештою, найсвіжіші окупанти звільнили Ірак, а вже й заплановий відступ з Афґаністану.

 Чи знають про це окупанти України, які керуються не інтересом народу, але інтересом великого сусіда, який хоче стати ще більшим за чужий рахунок!?

 Згідно з поведінкою влади в Україні, вони не розуміють, що їхня пора прийшла і вони повинні мирно відійти. Румунський диктатор Чаушеску також собі уявляв, що він безсмертний, або єгипетський, чи лівійський президенти, які були певні, що „мають владу під контролем”!

 Європейська революція на Майдані, поки що, нікому не загрожує розправою, але саме брутальне й злочинне побиття дітей Майдану є доказом того, що окупаційна влада досягла цілковито протилежного результату, аніж вона хотіла.

 Тому влада повинна відступити, коли й сам президент є її втіленням, а коли вона сама цього не зробить, то Майдан іншого виходу не має – потрібно її скинути!

 Пам’ятаймо, що окупант добровільно не здає владу!

Йосиф Сірка

http://ukrpohliad.org/blogs/okupanty-ne-podayut-u-vidstavku.html