Снаряд
невдоволення рано чи пізно мав вибухнути. Ї він вибухнув. Масово і сильно.
Третю неділю підряд в центр Києва стікаються «ріки» людей – сотні тисяч.
З кожним
разом їх все більше і більше. Сам Майдан функціонує цілодобово. В цій ситуації
навіть найбільші песимісти і противники мають усвідомити – все дуже серйозно і
складно. Проблема сама по собі не розсмокчеться. Потрібні рішення і дії.
Чому?
Людям
хронічно не подобається відсутність кардинальних змін у цій країні, їхньому
житті на краще. Останній масовий протест був у 2004 році, але революцією він
так і не став. Докорінного реформування країни не відбулося, лише частковий
косметичний ремонт. А шанс був – один з найкращих. Громадяни тоді зробили свою
справу – мирно, довго і наполегливо мітингували, вимагали.
Не зробили
свою справу політики, яким Майдан делегував свої надії і повноваження.
Здебільше до влади прийшли люди із системи, яку президент Кучма будував
протягом десяти років (продовжив би і далі, але…). Озброївшись новими гаслами
про демократію і реформи «нові» політики зберегли знайому їм систему. Боротися
не хотіли, ба навіть і не вміли. Тому у 2010-му програли.
Що
відбувається сьогодні?
Влада.
По-суті Президент і Партія регіонів продовжила жити в системі координат, яку
вона мала успадкувати в 2004-му, але успадкувала в 2010-му. Звичайно, трохи
змінену. Але це їй не завадило швидко все «полагодити». Одразу була
переформатована більшість у парламенті і головне дуже скоро реанімована
Конституція часів другого президента. За твердженням правників, про юридичну
чистоту мова не йде. Далі влада продовжила відшліфовувати свою вертикаль і
наприймала ще низку одіозних рішень.
Але з’явилася
одна дуже важлива обставина, яка могла допомогти Президенту почати нарешті
ламати систему. Цією обставиною стало прагнення українців долучитися до
європейських стандартів життя, повернутися до європейської сім’ї народів, до
якої вона з давніх-давен належала. Звичайно, влада мала всі повноваження для
того, щоб почати справжні реформи раніше, але система тягнула назад, та і
великого бажання щось міняти не було. Підписання Угоди про асоціацію та зону
вільної торгівля з Євросоюзом – це був шанс.
Регіонали
начебто рішуче встали на цей шлях. Переконували виборців, «ламали» незгодних
серед своїх, навіть витримали тиск Росії. Але за тиждень до Вільнюса
розвернулися на 180 градусів. І одним махом поховали все. Винувата у цьому і
опозиція, яка на словах виступала за євроасоціацію, а насправді вела свою гру і
ставила підніжки, винувата і Європа, яка зробила заручником «проблеми
Тимошенко» всю країну. Але відповідальність лягла на владу. Вона з цим не
погодилася: брутально і садистські розігнала молодь 30 листопада. І отримала
нову силу – Майдан.
Та навіть
після того, як полум’я вже розгорілося, були всі шанси погасити роздратування та розлюченість людей. Реакція
влади на дії «Беркуту» мала б бути блискавичною – негайні звільнення низки
високопоставлених чиновників, проведення розслідування і покарання винуватців.
Цього не відбулося (немає результатів й досі). Що отримали? Минулої неділі на
мітинг вийшло півмільйона громадян. Відбулися провокації біля Адміністрації
Президента і знову звіряче побиття людей. Били провокаторів чи ні, складно
сказати, за твердженням ЗМІ, побили та утримують за ґратами чимало невинних
людей.
Далі
Президент здійснює державний візит до Китаю. На шляху до Києва залітає в гості
до Путіна в Сочі і про щось домовляється. Про що? Невідомо... Додаткове невдоволення.
Паралельно виступає прем’єр Азаров, міністр внутрішніх справ Захарченко і
заявляють: мітингувальники будуть відповідати. Ще масла у вогонь. І ось.
Сьогодні новий масовий Майдан. Кажуть мільйон... Ситуація дуже небезпечна.
А що
Президент? Чому й досі немає реакції? Прокоментував ситуацію навіть президент
Росії Путін, провокативно і цинічно назвавши мітинги в Києві погромами (так
потрібно російському глядачеві). Замість адекватних рішень влади, ми поки
бачимо заяви і дії, які лише загострюють ситуацію.
Опозиція. Тут
питань більше, адже вона позиціонує себе в якості альтернативи. Про гріхи цієї
«альтернативи» вже сказано стільки, що не помітить лише лінивий. У своєму
останньому блозі про деякі з них я писав.
Сьогоднішній
мітинг підтвердив – опозиція хоч і не перестає повторювати – «без провокацій!»,
обирає радикальний шлях. Скільки вже писалося про те, що підпускати Турчинова
на сцену небезпечно. Як і два тижні тому, сьогодні він знову закликав частину
Майдану пройтися біля урядових будівель і заблокувати Верховну Раду,
Адміністрацію Президента, Кабінет міністрів. Ці будинки, як відомо, охороняють
спеціальні підрозділи, тисячі правоохоронців. Хто відповідатиме якщо будуть
жертви?.. От вам і підстави для ведення надзвичайного стану.
Можливо, Турчинов
(інші опозиціонери погоджуються) виконує розпорядження Тимошенко? Її донька зі
сцени зачитала лист мами, у якому екс-прем’єр закликала – «ніяких переговорів з
бандою, негайно усунути від влади режим Януковича». А як же пропозиції
моральних авторитетів, до яких раніше закликала дослухатися Тимошенко? Учасник
ініціативи «Першого грудня» Мирослав Попович з тієї ж сцени від імені всієї
групи запросив «до відкритого діалогу Президента, трьох попередніх глав
держави, представників політичних структур і громадськості».
Окрім цього,
численні громадські діячі та навіть лідери опозиційних сил говорили про вимоги:
звільнення ув’язнених, яких затримали під час останніх мітингів, звільнення з
посад та покарання відповідальних за побиття людей, відставка уряду. І тільки
після виконання цих вимог владою, можна говорити про переговори. Також серед
загальних вимог: підписання угоди з Євросоюзом, дострокові вибори… Цікаво, якщо
«банду – геть!», хто розслідуватиме злочини «Беркуту»? Чому й досі ніхто не
говорить про створення незалежної Громадської комісії без влади і опозиції?
Схоже, у
певних осіб з опозиції є свій план дій – прийти до влади (іноді, правда, кажуть
про зміну системи… не вірю, коли це звучить від таких осіб!). Все інше – заяви
священнослужителів, моральних авторитетів, громадських діячів, творчих людей –
ширма, яка має забезпечити масовість і впевненість учасників Майдану. До речі,
які вимоги перераховані категорії людей виставляють опозиції? Чи контролюють
вони її взагалі?
Ну а самі
учасники Майдану мають сказати собі: «Ми не піддослідні кролики, ми не
дозволимо себе використовувати у якості «живого м’яса» у ваших війнах за владу.
Ми – народ!».
Не треба
забувати і про російський фактор. Кремль завжди був зацікавлений у слабкій
Україні. Тоді легше впливати, а через певних осіб в самій Україні навіть
керувати. П’ята колона в дії. В Москві дуже уважно слідкують за тим, що
відбувається у Києві. А при певних обставинах, коли реалізовуються підготовлені
сценарії, такі провокації як заява депутата міськради Севастополя Смольянінова
до Путіна із закликом ввести війська в Україну, можуть стати якраз у нагоді…
Поки обидві
сторони протистояння в Україні роблять все, щоб ескалація конфлікту
продовжилася. Кожна з них сподівається, що в ситуації хаосу реалізує свій план
і виграє. Але обидві сторони помиляються. Вони програють. Коли люди остаточно
зрозуміють, що їх використовують, вони вже не підуть валити пам’ятник Леніну,
вони підуть валити і владу, і опозицію. Це найгірший сценарій.
Позитив.
Майдан, не дивлячись на те, що він дедалі більше радикалізується, стає
суб’єктом і формою впливу в українському політичному житті. Якщо його
активістам з громадського сектору вдасться зберегти здоровий глузд і зробити
наступний крок – самоорганізуватися в рамках певної платформи, зберігаючи
енергію Майдану, тоді вона перетвориться у справжню силу, яку ігнорувати буде
небезпечно. От тоді з’явиться шанс змінити систему.
Іван Капсамун
Немає коментарів:
Дописати коментар