Коли ми чуємо про традиційну
сім’ю, то асоціативний ряд наштовхує пригадувати мітинги консерваторів проти
одностатевих шлюбів та інших збочень.
Моральна сторона однозначно важлива, але
завдяки тому, що більшість консерваторів зациклені на цій самій моральній стороні
суспільство забуває (а ліберальне лобі лише цьому сприяє) про економічне
підґрунтя традиційної сім’ї, яка є одним із стовпів розвитку народного
державного організму. Таким чином ті, хто називає себе консерваторами
залишаються морально консерваторами, проте економічно — соціалістами або ж
лібералами. Традиційна сім’я — це не лише відсутність збочень, це і прагнення
будувати велику родину, яка часто схожа на невелику корпорацію або, якщо
хочете, є віддзеркаленням, маленькою копією, корпоративної держави в мініатюрі.
Традиційна сім’я — основа основ національного народного господарства, сприяє
скороченню фінансування бюджетної сфери, саморегуляції мікроекономіки та
скорочення кількості галузей, які змушена (а не повинна!) регулювати держава.
Конкуренція — одна із здорових
основ економіки, але насправді не креугольна. Основою основ здорового народного
господарства є солідарність, яку можна виховати і плекати лише в традиційній
сім’ї. Всі у кого є діти, або є брати чи сестри знають, що у дітей є певна
конкуренція і ревнивість перед батьками, але за правильного виховання та з
віком на перше місце виступає солідарність, відчуття кровної спорідненості,
взаємодопомога та взаємозаступничество. Зрештою, коли людина стає дорослою вона
має зрозуміти, що її народ є теж її родиною, але в багато, дуже багато разів
більша ніж кількість її прямих родичів. Плекатися це відчуття може лише в
традиційній родині, яка вибудовує навколо себе традиційне суспільство.
Сімейна солідарність має йти поруч
із сімейною спільною справою (бізнесом якщо бажаєте), що була мало не єдиним
можливим варіантом у переважно селянській Україні, але почала втрачатися в часи
урбанізації. Урбанізація, соціалізм, а згодом капіталізм призвів спочатку до
знищення сім’ї як економічної одиниці, а згодом матеріально підірвана сім’я
почала знищуватися морально, що призвело до того, що на даний момент в Україні
половина шлюбів закінчуються розлученнями та половина вагітностей — абортами.
Нація є армія, де головна рушійна одиниця є родина. Знищення традиційної сім’ї
— деморалізація нашої армії, аборт — зниження мобілізаційних можливостей.
Можливо саме тому свого часу, соціалісти з ВКП(б) першою справою намагалися
знищити сім’ю, а зараз цим займаються західні лібералізми. І навпаки, завдяки
сильним традиційним сім’ям, незважаючи на поки що відставання технологічне,
швидкими темпами наступають на Європу мусульманські спільноти.
Економічний успіх родини є успіхом
кожного її члена. Велика родина не дає концентруватися занадто великому
капіталу в одних руках, так як розподіляється між всіма дітьми.
Взаємодопомога всередині родини
більш цілеспрямована, продумана і корисніша, аніж допомога держави. Взамін
держава не вимагає надбагато з громадянина, а громадянин з держави. Знищивши
централізовану пенсійну системи, звівши до мінімуму пільги та податки, родини
самі мають турбуватися про своїх рідних рівно настільки, наскільки повинні.
Батьки забезпечують своїх дітей, згодом діти своїх батьків. У випадку нещастя
перш за все допомагати мають рідні. Держава повинна створити можливість
громадянам заробляти, вводити мінімум податків, а громадяни не вимагати
допомоги з боку держави у кожній дрібниці. Такий собі державно-сімейний
мінархізм.
Зараз ми бачимо протилежну
ситуацію. Кожен думає сам за себе, певні родинні зв’язки тримаються переважно з
найбільш близькими родичами та й не завжди. По телевізору бачимо пікети
бюджетників на підвищення зарплат хоча б на 500 грн, чиновники за це підвищують
податки і успішно їх розкрадають. Сім’ї не можуть дозволити собі дітей, діти не
можуть утримати старих батьків, батьки мають смішну пенсію. Все це сумно, але
буде ще сумніше у майбутньому. Згодом вікова демографія стане схожа на
перевернуту піраміду, пенсії будуть ще менші, а податки ще більші, кожен буде
намагатися вижити хоча б самостійно, куди вже ті шлюби і діти? Зростатимуть
чисельно лише ті етнічні та релігійні групи, що мають моральні та економічні
передумови до цього (мусульмани та інші). Будуть багатіти і так надбагаті
сімейні клани.
Але Україні не потрібен десяток
надбагатих сімей. Україні потрібно мільйон заможних великих родин, для яких
Нація буде великою сім’єю, а держава рідним домом, які будуть вважати, що не
Україна для них, а вони для України, для яких наступні покоління українців
будуть важити більше ніж вони як для батьків діти важливіші за них самих.
Владислав Руський
Немає коментарів:
Дописати коментар