Пенсії на території України
з’являлися і зникали. В часи Російської Імперії пенсії були лише у
держслужбовців і то за найменший проступок вислугу років могли анулювати. Після
приходу до влади більшовиків і ці пенсії були скасовані. Закон про пенсії
вийшов в 1956 року і забезпечував пенсіями виключно жителів міст, а через
десяток років — жителів сіл. Тобто половину свого існування совєцький
соціалістичний союз пенсій не мав. Це стало з часом однією з причин падіння
народжуваності.
Пенсіонерів доводиться утримувати
обов’язково, а приплив нових поколінь падає, оскільки ці пенсії падають
податковим навантаженням саме на плечі батьків. Наприклад, зараз податки у
різному вигляді, приховані та неприховані складають за різними оцінками від 60
до 70%. У середньовіччя кріпаки почували себе краще. І як це не дивно, однією
із причин є невдала, а часом відверто антиукраїнська демографічна політика.
Іншими словами, відбувається старіння Нації. Не варто думати, що державний
бюджет (навіть якби там нічого не крали окупанти-чиновники) – бездонна бочка,
як і не треба кидати все напризволяще.
Досвід наших предків, які могли
мати багатодітні сім’ї навіть за дуже скрутного стану, завдяки чому українська
Нація не просто виживала, але і примножувалась, підтверджують, що загальні
пенсії є шкідливим явищем. Шкідливим і для людей так званого пенсійного віку,
оскільки у часи економічного спаду або покріпачення з боку антинародної влади,
за старих немає кому попіклуватися, їх кидає напризволяще і держава, яка годує
їх подачками. Розмір подачок може збільшуватися в період виборів.
Пенсії мають бути. Але як
виключення, а не загальне правило.
Старих людей мають забезпечувати
їх чисельні діти та внуки. Саме так жили тисячі поколінь людей. Ніяких пенсій
їм не потрібно було. Якби всі внески, які працездатні особи вносять у пенсійний
фонд їм віддати, то вони б краще потурбувалися б своїми батьками та дідусями з
бабусями. Ці кошти пішли б не через владні коридори і не зменшилися б удвічі. І
фінансова допомога була б рівно настільки, наскільки напрацювали їх нащадки.
Яким чином відбудеться перехід до
безпенсійної системи покаже час, але вірогідні два варіанти. Перший, це
революція, коли відбудеться соціальний злам і вони відпадуть само собою. Але
якщо революція пройде без сильних руйнувань, то можливий перехідний період,
коли в пенсійний фонд платитимуть кошти особи, приміром з 30-річного віку і це будуть
останні, хто отримуватиме пенсії. І, можливо, ці пенсії варто надавати не із
загальної солідарної системи, а із тих коштів, які вносили в пенсійну систему
їх діти. У перехідний період це буде ніби як діти самі утримують своїх батьків
і здійснюватиметься через державу, але згодом і пенсіями це перестануть
називати і держава перестане бути посередником.
Молодші особи пенсії не матимуть і
відраховувати в пенсійний фонд не будуть. Але їм треба буде добре задуматися
над своїм майбутнім. Найкращим їх майбутнім буде майбутнє їх дітей. Чим більше
— тим краще. За гарне виховання — діти будуть допомагати батькам. Якщо ж всіх
дітей виховали погано, то і відповідальність за свою старість у першу чергу
лежить на них.
Пенсії за інвалідністю, ветеранам
війни мають існувати і надалі.
Пільги є соціальним братом пенсії.
По своїй суті пільги не така вже і погана річ, якщо є дозованої і строго
цілеспрямованою. Але природа пільг дуже схожа на природу пенсій. Якщо десь щось
береться, то звідкись воно пропадає. Відповідно допомога пільговикам лягає
податками на працюючих (як найманих працівників, так і осіб зі своєю справою).
Взаємодопомога звісно благородна річ, тому цілеспрямована допомога має
вітатися, і то, бажано короткотривала. Пільги є небезпечними тим, що у випадку їх
постійності, великої кількості їх видів і значної кількості населення, яка під
них попадає, ставить на соціальну голку цілі прошарки населення. На даний
момент може здатися, що пільги є великодушністю з боку держави, але як правило
це ще один спосіб вкрасти не чистими на руку чиновниками втричі більше.
Суспільство виховується з думкою,
що держава всім винна, а чиновники живуть принципом, що всі громадяни винні їм
на закордоні дачі і дорогі авто. Податки ростуть, пільги більше схожі на
подачки, чиновники жирують, народ бідує. Держава має давати можливість своїм
громадянам заробити самим і жити достойно, а не шпигувати смішними подачками і
душити податками.
Прикрий досвід ряду закордонних
держав показує, що соціальна голка може довести до того, що вигідніше бути
безробітним, аніж працевлаштованим.
Повторимося, пільги мають бути,
але цілеспрямовані.
Галопуюче збільшення чисельності,
покращення фізичного та морального здоров’я та омолодження Нації завдяки
швидкій змінні поколінь при мінімальному навантажені на державу – головний
результат вдалої соціальної політики.
Владислав Руський
Немає коментарів:
Дописати коментар