У рамках програми міжнародного
літературного фестивалю ХХ Форуму видавців у Львові Володимир Білінський
представив свою нову працю “Україна-Русь. Книга І. Споконвічна земля”.
Невтомний дослідник,
першовідкривач справжньої української (і не тільки) історії після імперського
її фальшування, автор книг “Країна Моксель” (у трьох томах) та “Москва
ординська” (двотомник) цього разу розпочав писати про власне українську
історію, звільняючи її від московських “доважків брехні”.
За фахом він – будівничий мостів.
Це фах, який вимагає складних математичних розрахунків, граничної точності і у
якому помилятися нема права, адже це – відповідальність за життя багатьох
людей. До написання власних праць в історичній царині він підходить так само
скрупульозно і педантично, вивіряючи кожну деталь аж до абсолютної впевненості
у її надійності.
Як той шевченківський “козак із
міліона свинопасів”, Білінський наважився кинути виклик офіційній московській
історичній “науці” та тій її апології, яку ми нині називаємо історичною наукою
українською.
Від нього ми довідалися, що
насправді те, що вважалося аксіомами, що переписувалося та переспівувалося
сотні і тисячі разів, на чому будувалися кар’єри вчених, цілі школи дослідників
і наукові інституції, є звичайнісіньким фальсифікатом, створеним Петром І,
Катериною ІІ та найнятими ними ученими мужами, переважно – німецького
походження. Недаремно писав великий Тарас “...Як німець покаже, Та до того історію Нашу нам розкаже!”
Не було жодних слов’ян на землях
Московії за часів Київської княжої доби та й значно пізніше, не правила там
династія Рюриковичів, а ординські князі, нащадки Батия згідно з законами Яси
Чінгізхана. про це іі багато-багато іншого йдеться в перших історичних працях
Білінського, присвячених історії Московії. Аргументацію він, до речі, черпав
здебільшого із офіційних московських джерел.
Зараз ми отримали книгу про нас
самих, про багатотисячолітнє тривання нашого етносу та його протодержавних і
державних утворень на нашій споконвічній Богом даній землі від трипільців, скіфів,
антів, русичів до нинішніх українців.
Не маючи аргументації для
заперечення тверджень Білінського, московська та офіційна українська історична
наука та преса вдалися до тактики висміювання та замовчування його праць.
Аргументація, звісно ж, у кращих традиціях Московії “Нєт і бить нє можєт!”, не
фахівець тощо.
Лишається сподіватися, вслід за
самим Білінським, що нове покоління українських істориків таки знайде у собі
мужність скинути московські шори і глянути на світ українськими очима.
Вдячні слухачі тепло сприйняли
розповідь автора про книжку, яка, на жаль, була затиснута жорсткими часовими
рамками програми Форуму, та побажали йому сили, наснаги і творчого натхнення у
подальшій, так гостро необхідній нам усім праці.
Немає коментарів:
Дописати коментар